Гуцул - Історія Країни Вовків, Гуцул

Вторгнення Джалал ад-Діна та монголів. Період Монгольського ярма. Відновлення єдиного царства

Новою молодою царівною Сакартвелло стала Русудан. Після цариці Тамари сходження жінки на престол вже не було чимось надзвичайним, однак, на відміну від попередниці, Русудан не була співправителькою батька та-й не мала царських завдатків. Тим не менш, перші роки її правління не передбачали біди: навалу монголів було відкинуто за часів батька, продовжилась підготовка до Хрестового походу. 

Однак, тоді-ж до Сакартвелло здійснив вторгнення мусульманський правитель з Хорезму Джалал ад-Дін. Ведучи жорстоку боротьбу з монголами, він був хорошим полководцем але жахливим політиком і не намагався знайти помічників у боротьбі з кочівниками, ба більше того - вів походи на потенційних союзників. Та й самі правителі сусідніх країн аж-ніяк не довіряли хорзмійському шаху, не бачили в ньому справжнього товариша. 

Назустріч завойовникам рушило потужне картвельське військо. В битві при Ґарні (1225) смертельну помилку здійснив полководець Іване Мхаргрдзелі, сумнозвісно відомий тим що свого часу потрапив до арабського полону через що Сакартвелло були вимушені завершити війну з Айюбідським султанатом. В битві той проявив байдужість та не спішив надати допомогу братам Іване і Шалві Ахалціхелі котрі просили підкріплення, адже їх передові загони потребували цього як ніколи. Як наслідок, Іване було вбито а Шалва потрапив до полону де його стратили за відмову прийняти мусульманство. Тим не менш, він встиг надсилати листи до Тбілісі видаючи всі необхідні деталі для допомоги братам по нації у подальшій боротьбі з завойовниками. 

Довірившись про це, царівна Русудан покинула Тбілісі залишивши на оборону міста малооствічених полководців, а сама вирушила до Кутаїсі. Битва за Тбілісі (1226) завершилося чи не найбільшим кровопролиттям в історії Сакартвелло - після тривалої облоги столиця країни пала. Наслідки були непоправними: 100 000 християн було вбито за відмову прийняти іслам, сьогодні вони відомі як Сто тисяч мучеників Тбіліських. 

Після цього хорезмійці перемогли в конкурентній битві за Ані (1226). Тим не менш, Джалал ад-Дін зазнав поразки від картвельського війська в битві за Карс (1226), а потім в битві за Ахлат (1226). 

Скориставшись цим, кавказські війська завдали контрудару та розбили мусульман повернувши столицю в битві за Тбілісі (1227). Однак були знову вимушені вийти з зруйнованого міста через повернення Джалал ад-Діна що боровся з монголами.  

Той домовився з кипчаками-половцями які зрадили картвелів. Союзниками залишилися лише інгушські вайнахи та алани. Мусульмани з половцями розбили знекровлену картвельську армію в битві при Болнісі (1228). З другої спроби хорезмійцям також вдалося захопити Ахлат (1228). 

В свою чергу картвели не втрачали надії на порятунок Батьківщини: вони звільнили Кахеті (1229) та виграли битву при Ахалціхе (1230). 

Джалал ад-Дін не мав часу на війну з Сакартвелло, його долю вже було вирішено: монголи розбили мусульман в битві на річці Інд, повністю захопивши імперію Хорезм де вирізали майже все населення. Джалал ад-Дін втік в гори, там його спіймали та безславно вбили. 

Отже, Сакартвелло було врятовано від мусульман. Але радості не було - прийшли монголи. 

Цариця Русудан, сидячи в Кутаїсі, віддала наказ охороняти Тбілісі керівнику фортеці, який сам спалив місто та покинув його. Всі дідебули заперлися в фортецях та йшли на перемовини. Єдиним хто продовжив боротьбу був аристократ Кваркваре Джакелі, але з дозволу царівни і він погодився на мир з монголами. Сама Русудан також пішла на перемовини. 

Монголи виявились не такими жорстокими до картвелів як мусульмани, хоча все ще залишались чужорідними завойовниками. На той час, єдина Монгольська імперія як держава розпалася, частина що захопила Сакартвелло стала Золотою Ордою. 

Батий, відомий як ''Саїн-хан'' (Добрий хан) зберіг в країні царську владу, однак царем ставав той представник роду Багратіоні що його вибирали монголи. Обов'язками Сакартвелло було надання війська монголам та сплата данини (50 тисяч перперів). Таким чином, держава зберегла цілісність та врятувалася від чергового кровопролиття. 

Картвельсько-монгольський договір було підписано в 1243. 

Русудан померла в 1245 а трон мав зайняти її син Давид що знаходився на засланні в Золотій Орді. Самі монголи, побоюючись майбутніх повстань, не бажали єдиної Сакартвелло та розділили її на думани в кожному з яких правив свій аристократ. 

Не бажаючи терпіти зверхність кочівників, дідебулами готувалось повстання яке було викрито а всіх його учасників крім Цотне Дадіані, що пішов до закінчення наради, заарештовано. Їх було роздіто догола, зв'язано, помазано медом та кинуто на велику вогневу масу. Дізнавшись про це Дадіані також стрибнув на ту вогневу масу. На запитання здивованих монголів чому він так зробив, той відповів що він як і його друзі ні в чому не винні, тому він буде мучитись разом з ними як такий самий. Монголи повірили в їх невинність та вирішили відпустити всіх. Таким чином дії Цотне Дадіані врятували його товаришів. 

Про Давида, сина Русудан, пропали відомості. Єдиний достовірно живий нащадок роду Баратіоні був сином дочки Русудан і Румського султана, теж Давид. Довелося привести його для сходження на трон. 

Але тут з'явився син Русудан, аристократи сперечалися про те хто повинен правити. Все вирішили монголи - їм була вигідна відсутність єдності та розділ колись могутньої Кавказської імперії двовладдям. 

Син Русудан був оголошений ''нарін'' (молодшим) а його суперник "улу" (старшим). 

Обидва почали правити в 1247 та робили це пліч-о-пліч. Надії монголів на конфлікти не виправдали себе. Часи коли монголи лише розширювали території також пройшли, тому воєнну здобич вони замінили більшими податками. П'ятимільйонна Сакартвелло повинна була стабільна давати 90 000 воїнів. Вони брали участь в битві за Багдад (1253) де було вирізано два мільйони мусульман. Серед монголів були поширені епідемії від яких гинули картвели, відомим прикладом є син Давида улу Георгій. Довго терпіти таке було неможливим. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍