Мілена Христич - Щоденник (збірник загонів з 80 -х по 2025) 3, Мілена Христич

Кораблів у ті часи заходило багато. Це був популярний міжнародний порт.

Одного разу у порт зайшла американська яхта. Американець стояв на кормі та охоче відповідав на запитання, звичайно тим, хто володів англійською.

Христя постояла , подивилась на американця та їй стало нудно. Вона відійшла до атракціону з машинками,  стояла там, дивилась, як катаються на машинках. Втім, не випускаючи батьків з очей, раптом загубляться.

І дійсно, загубились.

Вона ще побачила, як вони почали бігати причалом, щось питати у навколишніх. А коли вже почали заглядати з причалу у воду, Христя здогадалась, що то вони не просто так бігають так стривожено: вони загубились.

Тоді Христя підійшла до них та сказала, що просто стояла біля атракціону. Тато та мама були шоковані та сказали , що губитися не можна. Вони то подумали, то Христя впала у воду.

З атракціонів Христі найбільше подобалась карусель Восьменіг.

Восьменіг був знаменитий тим, що його часто знімали у радянських фільмах. Кожного разу, як приїжджали до Ялти, Христя просилася на Восьминога.

Спочатку у нього крутилося все: самі щупальця піднімалися та опускалися, крутилися кабінки з людьми, сам Восьменіг світився тисячею вогнів та грав радісну радянську музику.

Пізніше він лише опечалено крутив щупальця по колу, вони не піднімались , кабінки теж вже не крутились.

Але в Христиній пам8яті вони з мамою так досі і літають у кабінці Восьменога над сяючим ялтинським портом.

Крім Восьминога було ще оглядове колесо.

Це була страшна річ.

Це оглядове колесо не було схоже на жодне з тих, які вона бачитиме у Петербузі . Москві чи Парижі.

Це були справжні камери смертників (жарт)

З суцільного металу, це були глухі кабінки, всередині була гола лавочка, двері задраювали наглухо, ніби люки на підводному човні. І вони опинялися у замкненому просторі, наче у якійсь капсулі, двері : щось типу дрібної сітки, крізь яку ледь просіювалося сонячне , це якщо ви вирішили покататися вдень, світло. Потім це колесо починало своє коло.

Вбивче повільно, чи не з пів години кабінка пливла наверх. І тут починалося найцікавіше, бо тут кабінка наглухо зупинилася хвилин на десять. Христя влаштувала істерику. Вона прагнула вийти прямо там. Вона кричала як різана: Зупиніть цю штуку.

Справа у тому, що наверху ця капсула качалася у  різні боки, поки не зупинилася сама за законами механічного коливання, і пасажири мали змогу відчути на собі одночасно швидкість вільного падіння , вільного без гравітаційного крутіння та невагомості.

За все своє життя Христя більше не сяде на ялтинське оглядове колесо.  І не пошкодує.

Можливо, це все було не в той раз, а в інший. В Ялту вони їздили кожного року.

Вони часто гуляли по місту і Христі подобалось розглядати татарські будиночки з різними лоджіями, з цікавими орнаментами. Місто було нагріте сонцем, хоча й намагалося сховатися під широкими листями платанів, але це було неможливо. Над ним синіли гори: плато Ай-Петрі. Загадкові кримські сосни без верхівок, так наче їх обломав якийсь міфічний велетень. Східні базари , на якому вони купували мед та прянощі , персики та різні смаколики.

Нагріта мармурова бруківка та бордюри, що здавалися трохи розплавленими , вона думала – сонцем, а вони скоріше за все були відполіровані ногами туристів.

Жваві натовпи, що перемовляючись різними мовами,  ходять містом та шукають їдалень зі студентськими цінами. Вони заходили в їдальню тьоті Олі. Вона  сиділа за касовим апаратом, схожа на царицю, командувала потоками туристів, розраховувала, всім усміхалася. Видивлялася їх , показувала рукою на вітрини зі стравами. Потрібно було взяти підставку , потім встати у чергу – там завжди була черга- взяти страви, які сподобались, потім ще встати в чергу до каси, а потім вже шукати столик.

В їдальні завжди було гамірно та весело. Але Христя назавжди запам*ятає тьотю Олю у цьому образі. Вона була добра весела  завжди щедра та гостинна.

У неї була двакімнатна квартира. Для Ялти це доволі солідно. Одна кімната – Вітьки. Вона її завжди залишала для сдачі.  До неї постійно приходили якісь ріелтори та приводили відпочиваючих: одні смінялися іншими (адже вони тоді у Ялті жили по місяцю, поки не накупаються досхочу), говорила вони завжди з цими ріелторами напів пошепки, таємниче . бо це була незаконна діяльність. Христі страшенно подобалась ця таємничість , нагадувало шпигунські ігри.

Самі вони усі разом спали в залі. Проте ніхто не скаржився. Всім було зручно.

Вітька як король спав на лоджії. Там була облаштована кімната, там стояло ліжко, лежав килимок, стіл та постійно пахло якимись фруктами . з лоджії було видно вулицю на верхньому ярусі та далекі пасма гір. Увесь Крим тоді Христі пах фруктами та ще солодкою хвоєю, морем і сіллю. Це було взагалі не схоже на запах КР: пилу, каміння, мінералів та  смогу.

Коли вони збиралися на пляж: вони ходили на Массандру,  тьотя Оля завжди їх сама збирала , ретельно перевіряючи, чи є в них пляжне взуття. Якщо не було, то діставала зі своїх складів купи якихось в*єтнамок та шльонок. Христя обожнювала в*єтнамки. Але на неї не знаходилося розміру, вони всі були на дорослих.

Тому Христя ходила у своїх мильницях. Вони безбожно натирали п*ятки, тому Христя завжди починала канючити,  щоб швидше вже додому.

З Ялти ходили невеликі прогулянкові катери , і можна було відправитись на будь який пляж ЮБК: Золоті Піски чи Лівадію , чи Алупку,  чи Алушту. Хоча це було далі.

Іноді вони їздили разом і тоді – вони завжди стояли на кормі. За катером летіла зграя чайок та кричали, їм можна було киданим хліб , вони хватали          його на льоту ще  й билися одне з одним.

Посеред Ялти протікала річка. Вона стікала з плато Ай-Петрі і внизу була мілководна , але дуже холодна.

Проте, Хрстю завжди захоплювало, що річка спадає само каскадами по камінню, бо звикла, що степові річки течуть тихо та спокійно. А ція бігла по камінню, утворювала водопади та  каскади, через річку по усьому місту було набудовано купу мостів, і на кому не встанеш, можна милуватися щільними каскадами води та  вдихати аромат свіжості.