Мілена Христич - Щоденник (збірник загонів з 80 -х по 2025) 3, Мілена Христич

Природа Криму назавжди залишилась у пам*яті Христі: платани, пальми, кримські сосни, гори, річки, море…

Місто – живе гамірне та популярне  , у якому завжди було багато модно одягнених та щасливо усміхнених людей, місто у якому можна було спіткати іноземця навіть у звичайному магазині. 

Колись вони з подружкою вже дорослими, зайшовши у такий магазин, щось купували, до них підійшла жінка та англійською попросила допомогти їй купити шоколад. Христя англійську любила, переклала все, крім того, що у продав чині шоколад був лише пористий. Христя мала певні складності з перекладом, але жінка благополучно купила свій чорний шоколад та пішла задоволена.

Ще іншим разом вони пішли на кладовище . Мама Стефанія хотіла відвідати могилу діда Володимира.

Кладовище було на горі. Коли збиралися , тато сказав: Ходімо, побуваєш на горі.

Христю не потрібно було довго припрошувати.

Вітька повів їх на могилу. Христя пам*ятає, що вони там прибирали, з татом вони пішли по воду. І раптом Христя спитала: То де ж гори?

Тато задумався. Потмі все таки сказав: Ми ж на горі…

Христі вчулося, що мова йшла про мишу, типу : Миш на горі…

В наступний момент вона спитала: Який миш?

Тато взагалі не второпав, про що вона питала.

Тоді через момент зрозумів, у чому справа, але не полишав надії, що донька його зрозуміє. Він ще раз : Христя, ми ж на горі..

Але Христю вже було не зупинити. Фантазія вже намалювала такого Миша миру, який одягнений в олімпійський костюм мандрував по світу в ім*я миру в усьому світі, і тато бувши обізнаніший за Христю точно знав, де зараз був Миш, на якій конкретно горі.

Який Миш? – вже серйозно спитала Христя.

Але тато ще якийсь час не здавався: Христя, не Миш, а  ми Ж, - наголосив він на приголосному Ж вимовиши його з великої літери…

На Христю втім це не справило найменшого враження, вона то більше не питала, але так і лишилась певна того, що десь по світі мандрує знаменитий борець за мир і гуманізм Великий Миш.

…

Того літа вони засмагли до чорноти. Але й це ще був не кінець. Вони повинні були поїхати на весілля кузена до Одеси.

Христя й зараз пам*ятає ялтинський порт , у кому вони купували квитки на катамаран

Їх було два : Синя стріла і Червона стріла.

Христя пам*ятала, що вони повинні були плисти на Синій стрілі.

Катамаран був прекрасний, білосніжний і величезний.

У салонні сидіння були розташовані майже як у літаку, тільки ще посередині йшло по чотири сидіння. А потім по боках – ще по чотири. Салон був заповнений повністю.

Коли ж сідали на свої місця, у ці білосніжні фотелі, перед ними розгорнувся широкий екран плазми, тато повернись до Христі і пожартуй: Коли станемо тонути , одягай рятівний жилет сразу стрибай у воду. Жилет тебе триматиме на воді, дочекайся доки прийдуть рятівні човни.

Христя задумалась: Що прямо з годинником стрибати?

Тато вмер зі сміху.

Так, Христе, не думай про годинник. Просто стрибай.

Те, що він сказав, його заспокоїло. А от Христя всю дорогу потім сиділа і чекала, коли ж вони почнуть тонути.

І думала, куди сховати годинника.

Це був абсолютно прекрасний електронний дитячий годинник , але він був червоного кольору. Христя ним дуже гордилась. І втратити таку розкішну річ просто не могла. Тонути втім вони так і не почали.

Подорож на катамарані Синя стріла закінчується коли небудь . І вранці вони прибули в Одеський порт.

Це був перший і останній раз, коли Христя була в Одесі.

Весілля в Одесі

Одеса була прекрасна. І весілля було прекрасне.

Кузен був блискучий та гордість родини. Тьотя Марина його обожнювала.

Він був високий блондин з блакитними очима. Амбітний талановитий та честолюбний.

Христя сама його погано пам*ятала з дитинства. Пам*ятала, що колись була ще зовсім мала, він їхав в Одесу поступати море ходку. Він її поцілував у лоба та поїхав.

Тепер вони приїхали на його весілля.

Їх зустріли в Одесі, приділили багато уваги.

Вони гуляли Одесою, їм показали знаменитий Привоз та Пасаж, Потьмкінські сходи, вони позаглядали у пару одеських двориків.

А наступного дня якраз і було весілля. Мама Стефанія одягнула свій знаменитий білий костюм ,а  Христя вибрала білу блузку та блакитну спідницю. Тато був у брюках та сорочці.

Засмаглі та чорні, вони були якраз з Ялти.

Христя вперше побачила наречену Наталю, коли вони прийшли до них додому. Прийшов фотограф , що повинен був робити фото сесію, їм дозволили подивитись .

Наталя була дуже гарна, висока, тонка , темноволоса дівчина.

У неї була гарна біла сукня. Довга фата. Її обсипали червоними гвоздиками, вона була напрочуд гарна. Вони сиділи мовчки та роздивлялись. Було тихо, фотограф працював собі, не звертаючи на них уваги. Ходила тьотя Марина. Прийшла Фея. Вона була у власній випускній сукні ніжно- рожевого кольору та зі складною зачіскою.

Христі дуже сподобалось.

Наталя тихо усміхалась. Кузена ніде не було, але Христі вистачало нареченої. Дівчаткам завжди наречені –дівчата подобаються більше.

Христя запам*ятала радісну атмосферу.

Потім вони всі разом їхали у РАГС.  Там Христя добряче знудилась, поки відбулася церемонія. Але мовчала.

А от після розпису вони поїхали знову на фото сесію. Усі разом. Христя пам*ятає, що їх фотографували біля Оперного театру, на смішному містку, що вони його називали Тещиним. Але він був такий крутий, що на нього ледь усі залізли. Це було фото, на якому всі з широкими та життєрадісними усмішками,  мама взагалі закотила очі під небо. Христя та сама серйозна Фея там сміються на усі зуби.

Потім приїхали у банкетний зал.

Це було прекрасна і дуже крута подія. Вони танцювали, постійно вітали молодих. Кузен був настільки високий, що Христя його навіть не бачила зі свого зросту, тому погано пам*ятає.