Мілена Христич - Щоденник (збірник загонів з 80 -х по 2025) 3, Мілена Христич

А тут Надя говорить: Сідай, спробуй сама.

Христя ледь не впала.

Не хочу, - намагалася вона щось пробулькотіти.

Але її вже затаскали на велосипед та сказали ставити ноги на педалі. Хистя невпевнено тримала рівновагу. Велосипед під нею хитався та грозив ось ось упасти разом з наїздницею . але поки її тримали позаду за раму, Христя ще їхала. Але у якийсь момент їй раптом сказали: Ну от, бачиш, тепер - сама.

Це був момент істини. Наче вона просто вилетіла у Космос без гравітації , без простору та часу, без ниток, без фізичних сил, що тримають нас у фізичному просторі. Цей момент вона летіла крізь своє дитинство майбутню юність крізь усе своє життя без прив8язанностей без почуттів без відчуттів. Неначе її відключили від світу, від  самого Всесвіту.

У наступний момент Христя в*їхала прямо у лінку з дров.

Вся подряпана , але  задоволена собою, Христя втім, більше ніколи в житті не сяде на велосипед.

Злякана Надя більше не пропонувала їй покататись на велосипеді.

Вони були в гостях може з тиждень чи два, але ж потім все таки довелося повертатись. Христя попрощалась з Свєткою та Надею. Малий заливався слізьми, Надя спитала, чи приїде Христя ще коли –небудь, Христя , мабуть обіцяла, що повернеться. Але так тарапиться, що цього більше ніколи не трапиться.

Але як не дивно, саме Надя потім писатиме Христі листи з Балаково. Свєтка – не писатиме, хоча саме вона й була сестра Христі.

Коли Христя повернулась у КР, виявилось, що у дворі просто якийсь велосипедний бум.

Алька та Глашка постійно просили у хлопців велосипеди та лихо літали на них вулицею.

Христя не відчувала жодного бажання наслідувати цей приклад шаленства та грації.

Вона зазвичай стояла та терпляче чекала, поки вони повернуться з чергового заїзду навколо будинку і віддадуть майно господарям та можна буде по людськи поговорити та поділитися враженнями про Росію, Балаково, Свєтку,  Надю та малого брата.

Втім , літо тільки починалось.  Тому що пізніше вони ще й поїхали у Ялту.

Ялта

У Ялті було спекотно.

Тобто, це був спекотний популярний міжнародний курорт. У Ялті Христя бувала тоді у тринадцять не вперше.

У Ялті були родичі.

Дід Володимир, той що батько мами Стефанії колись поїхав до Ялти на лікування (це було якесь професійно захворювання пов*язане з роботою у кар*єрі та видобутком марганцю)

Чоловік він був симпатичний, абсолютна рок-зірка, їздив на мотоциклі, грав на акордеоні та гітарі, харизматичний та веселий, він робив своїми руками ще й статуетки та скульптури з каменя. Ну тобто, такий Данила-майстер з Малахітової шкатулки.

У Ялті на набережній він познайомився зі своєю другою дружиною- Ольгою. Вона закінчила харчовий технікум у Полтаві, там де і народилась та приїхала на практику.

На набережній вона продавала пиріжки від своєї їдальні.

Вони сподобались одне одному та дід Володимир більше до Орджонікідзе не повернувся.

У них народився син – Віктор. Він приходився Христі дядею.

Втім, слід сказати, що дядя був старший за племінницю рівно на півтора роки.

З ялтинськими родичами у них були близькі стосунки. Мама часто телефонувала у Ялту.

Тьотя Оля радо запрошувала у гості. Тим більше, що дід Володимир помер, коли Віті було два роки і вона з тих пір так заміж і не вийшла. Ростила сама Вітю, крутилась як могла: працювала у їдальні , здавала кімнату відпочиваючим.

Того року перед поїздкою тато з мамою довго радились, що подарувати Вітьці. Вирішили подарувати настільну гру : Морськимй бій.

Христя ледь лікті не згризла, як побачила цей Морський бій. Це було диво, а не гра. Там все світилося, блимало, були справжні дзеркальця…Але звичайно, Христю ніхто не питав. Вони повезли гру Вітьці.

Вітька був підлітком років чотирнадцяти.

Одного разу Христя вийшла на вулицю з Вітькою. Вітька стояв на вулиці , компанія у них була хлопчача. Побачивши Христю, він засміявся та попросив сходити за цукерками. Коли Христя повернулась з цукерками, їх вже не було. Мабуть, не схотів брати у компанію дівчисько.

Христя пішла додому. Там батьки спитали, чому повернулась, а не стала грати. Прийшлося розповісти, що там вже нікого немає. Тьотя Оля все зрозуміла та потім Вітю насварила. Але було вже пізно, Христя більше в то літо йому не довіряла і перестала звертати увагу.

Попри Вітю, Христя обожнювала Ялту.

Ялта була прекрасна. Прекрасне було все: синє ласкаве море, пляжі, радянські пансіонати, з яких прямо на пляж спускалися уславлені ударники та представники радянської богеми з усього Союзу.

На пляжі грала прекрасна радянська музика. І поки тато ходив десь та спілкувався з численними рибалками, капітанами підводних човнів та водолазами, Христя знайшла популярну точку продажу абрикосового морозива. Ніколи й ніде більше у всьому своєму життя не їла абрикосового морозива.  Вона постійно просила у мами гроші на морозиво. А мама постійно засмагала спиною. Вона незадоволено піднімала голову і питала: Христя, яке це вже морозиво?

Христя робила круглі здивовані очі і говорила: Третє. Але воно таке смачне.

Тоді ні, - відповідала мама Стефанія.

Христя надувала губи. Просто сидіти на ковдрі без морозива було нудно. А тут поруч плюскотіли хвилі та верещали відпочиваючи.

Тоді ходімо купатися,- говорила вона.

Мама сідала, дивилась на хвилі та казала щось типу: Хай спочатку трусики висохнуть.

Отакої, - думала Христя. – Нащо сушити трусики, якщо все одно в них потім у море заходити.

Іноді тато брав її з собою на обхід рибалок та водолазів.

Тоді Христя досхочу могла дивитись з причалу на прозорих медуз у воді,  як колишуться водорості , як ловлять мідії та рапани тощо.

Ялта завжди пахла морем і сіллю.

Ввечері вони ходили на набережну гуляти.

Це були сотні тисячі святкових вогнів,музика, атракціони та яхти, що плавно качалися біля причалу. Вона сідала на величезні кнехти, та дивилася на кораблі чи просто на воду.