Мілена Христич - Щоденник (збірник загонів з 80 -х по 2025) 3, Мілена Христич

Сама ж Христя якраз з ніжністю згадувала хвилини самотності у дворі нежилого табірного корпусу під пісню «У каждого из нас на свете есть места…» або  тихі теревені з кимось  під каштанами.

 Літо в Орджонікідзе

Влітку Христя знову їхала до Орджонікідзее. В електричці навпроти їхав цікавий дідок. Христя як завжди дивилася у вікно. Там пропливали розкішні українські степові пейзажі: балки й мальовничі байраки, також Христі подобалось спостерігати за дротами. Їх було багато за вікном. Ці електричні дроти , здавалося, й самі рухалися. Іноді траплялися стовпи. Дроти переплутані та кошлаті , на хвилину причеплялися до чергового стовпа, а потім знову відправлялися пристрибами услід за електричкою. Христя усі дві години спостерігала за стрибками цих кошлатих дротів.

Але дідок, що сидів навпроти раптом сам озвався до неї.

А знаєш чому , станція називається Чортомлик, - спитав дід. Він був доволі колоритний: з добрим поглядом, зовсім сивий, та мабуть дуже хотів щось розповісти.

Христя не знала.

Так от, - продовжував дід на німий здивований погляд дівча. – Колись тут в цих краях були козаки. Вони охороняли межі України від татар. А ця степи називались Дике Поле і спочатку нікому не належали. Тут жили тільки найсміливіші, тому що закону , крім Божого , на цих землях не існувало. І от одного разу погнався один козак за татарином. Та бачить, що не  наздожене. Та тоді плюнув спересердя, а тоді бачить_ а татарина наче чорт з коня злизав. Куди він подівся, ніхто не знає, а тільки більше його ніхто не бачив. А козак був не простий. А чаклун. З того часу й називають те місце Чортомлик, бо там татарина з коня наче чорт мликнув.

Христя розсміялася. Дід теж був цілком задоволений ефектом. Мабуть, він і сам був чаклун, подумала вже доросла Христя.

А коли приїхали до Орджонікідзе, то виявилося, що бабуся збирається у Росію до родичів. У місті Балаково жили дві її сестри: тьотя Валя та тьотя Галя.

Дід Віктор теж поїхав. Взяли вони й Христю з собою.

Їхали дуже довго. Потягом , ще потім Волгою чи то на катері чи то на річковому пароході якомусь. Але трапилась у річковому порті така пригода. Це потім бабуся розповідала.

Крутилася Христя та познайомилася з дівчинкою такою самою бідовою. Грали вони разом, спілкувались, а потім Христя раптом з якоїсь причини, історія їх не зберегла, вона  копнула ту дівчинку по нозі, та заплакала. Бабуся з дідом зблідли та стоять ні в сих ні в тих. Та бабуся й говорить:

Христе, хіба так можна себе вести. Навіщо ти образила дівчинку, - ну мабуть їм більше нічого було сказати, бо соромно ж перед людьми. – Хіба тобі не шкода.

А чому ж шкода? Хіба я її народила?- відповіла самовпевнена Христя.

Після того дід Віктор зарікся взагалі з Христею кудись їздити. Бабусі було дуже соромно і прийшлося вибачатися перед батьками.

Тоді вони плили великим пароплавом широченною Волгою, поки не прибули в Балаково.

Сеcтри: тьотя Валя та тьотя Галя жили поруч на одній вулиці.  Це був приватний сектор з дерев8яними парканами та будинками.

Виявилося, що Христя має велику кількість кузин та кузенів . навіть троюрідних сетер.

Син тьотя Валі – Коля – був щось типу  місцевої рок-зірки. Він був чорнявий красивий та постійно напідпитку. Але добрий та щедрий.

У нього був син. Матері в малого не було,  жив він у бабусі. Малий прив*ячався до Христі , їздив за нею не велосипеді та постійно просив поговорити з ним іноземною мовою. Христя не розуміла, що від неї хотять. Спитала : анлійська підійде. Але діти покачали головами.

Якою тоді,- питала Христя.

Англійську ми знаємо, - говорили. – Вивчаємо у школі. Розкажи щось іноземною.

Якою іноземною, - знову питала Христя з лукавою усмішкою.

Поки Христю не посадили на стілець посередині вітальні та не заставили читати українською журнал Перець.

Навколо неї зібралися усі дорослі та малеча. І поки Христя не перечитала усі анекдоти, вони сиділи та слухали.

Після того, як журнал закінчився, вони його забрали і сказали, що журнал не віддадуть, залишать напам*ять.

Христі було все одно, бо журнал був діда. А дід сказав, що купить собі ще.

Крім того, там була сестра – Свєтка.

Свєтка жила у самому Балаково та була звичайна школярка. Дзиґа та насмішниця, вона постійно тролила Колю , потім вони брали малого та йшли купатися на ставки.

Одного разу вони зі Свєткою переодягалися у кімнаті Колі та забули та одягнувши купальники, забули там нижню білизну.

Коли Свєтка згадала, було вже пізно. Вони вже йшли з пляжу. І тут поблідла Свєтка питає: де ти труси залишила?

Христя теж почувала себе не дуже.

У Колі, - відповіла вона.

І що тепер робити? – питала Свєтка.- Незручно же.

Я не знаю, - відповіла Христя. Настрій у неї теж підупав.

Але все обійшлося, бо коли вони повернулись з пляжу , виявилося, що Коля ще не був у кімнаті. Взагалі не зрозуміло, ле він був. Бо Христя його й рідко бачила.

Зато із Свєткою та Надею – подружкою та сусідкою Свєтки – вони облазили усі дерева, сади, дахи та гаражі на вулиці.

Одного разу сиділи вони отак  на даху, з ними навіть трьохрічний малий заліз та сидів поруч та дивилися на власних бабусь та дідів, що сиділи чемно у дворі, та побачивши малих на даху, замахали їм руками, щоб вони негайно злізли або хоча би малого віддали.

Одного разу вони ходили в кіно в саме місто Балаково. Христя вже не пам8ятала, що за фільм вони дивились, але  малий син Колі просто заснув у неї на руках. Добре,  що Христя мала педагогічний досвід з ляльками та малим племінником Урсули.

А з Надєю вони вчились їздити на велосипеді.

Велосипед був Надин. Вона каталсь , а Христя просто стояла та дивилась на неї. Задрити не приходилась, бо Христя чесно кажучи, у дитинстві до велосипедів була доволі індиферентна. Вона більше любила кіно та книги.