Дроянда - Серце вовка, Дроянда

Феш не міг досі повірити, що Василиса справді стала частиною Кліка. Це була новина, яка перевернула все його життя. Кілька днів тому вона була частиною іншого світу, і навіть зараз, дивлячись на неї, він відчував, що це все ще якийсь сон. Вона була його другом, його союзником, а тепер — вона була його, і не тільки його, а й частиною цього великого, потужного і небезпечного клану.

Коли вона зробила свій вибір, він зрозумів, що цей шлях не буде легким. Василиса, з усіма своїми сильними переконаннями та принципами, буде змушена пройти через не одну важку перевірку, і не всі приймуть її тут так, як він. Але саме тому він не міг залишити її одну. Він був готовий стояти поруч з нею, навіть якщо це означало боротися не лише зі світом, а й зі своїми власними сумнівами.

Того вечора вони сиділи на березі річки, її погляд був зацікавлений, але трохи розгублений, наче вона сама шукала своє місце. Феш помітив, як важко їй було звикнути до нових умов.

— Ти все ще думаєш про те, що залишила позаду? — запитав він тихо, поглядаючи на її обличчя, яке було сповнене внутрішнього конфлікту.

Василиса важко зітхнула, покручуючи між пальцями нитку свого плаща. Її очі, хоч і м'які, приховували глибокі думки.

— Так... я розумію, що мої батьки не можуть зрозуміти. Вони ж і досі вважають, що я повинна була залишитися з ними. Але я не можу жити для когось іншого. Мій вибір... я не могла залишити його. Я повинна була бути тут.

Феш не відводив погляду від неї. В його очах був спокій, але в серці палахкотіло бажання захистити її від усього цього.

— Я знаю, Василисо. І я вірю в тебе. Ти правильно зробила, і ти не одна. Ми з тобою. Клан Клік прийняв тебе, і я теж. — його голос був низьким, але щирим, і вона відчула цей захист, цю впевненість, яку він вкладав у кожне слово.

Василиса подивилася йому в очі, і на її обличчі розцвіла легка посмішка. Вона не могла сказати це словами, але він зрозумів. Вона була вдячна йому, тому що він не тільки вірив у неї, а й підтримував, навіть коли навколо було стільки сумнівів.

— Феше, ти завжди був моїм другом. І я не знаю, як би я пройшла цей шлях без твоєї підтримки. — вона торкнулася його руки, і її погляд став ніжним. — Я хочу, щоб ти знав: я готова боротися. Не тільки за тебе, а й за цей клан. Я буду доводити, що я гідна бути тут.

Феш усміхнувся і обняв її, відчуваючи, як її сила передається йому. Він знав, що це буде складний шлях, але він був готовий пройти його поруч з нею. Вони разом можуть все.

— Ти вже довела свою гідність. І я вірю, що разом ми зможемо пройти все, що буде попереду. — він шепнув їй на вухо.

Василиса вдихнула глибоко, почувши його слова, і відчула, як її серце починає битися спокійніше. Вона прийняла цей вибір, і тепер, коли Феш був поряд, вона знала, що не потрібно нічого більше боятися. Їхній шлях тільки починався, але разом вони були готові зустріти будь-які труднощі.

І хоча навколо стояв ще сильний вітер змін, їхні серця залишалися стійкими, бо вони знали одне: разом вони можуть все.