Богдан Поліщук - Ворон, Богдан Поліщук

   — Це правда. Я не бачив їх особисто, та мені розповідали інші сталкери, що вони звідти швидко пішли. Певне, Долг прогнав їх.

   — Так? А у мене інші відомості, — хитро посміхнувся довгокосий парубок. — Не забувай, що ми розвідники. Вони базу собі облаштували там. Знаєш, де саме? На складі контейнерів. Та і Долг щось не поспішає їх проганяти. Ти знав про це? — Родіон відмахнув головою. Він і справді про це не знав, та йому здавалося, що виглядає він так, ніби щось приховує і все прекрасно знає.

   — Ну, тихо, Дімо. А ти, Родю, не ховай зв'язків з Долгом. Ти нам нічого не повинен. Як сталкер одинак ти маєш повне право працювати на них. Ми це поважаємо. Головне, що ти не в їх рядах. Це колись, можливо, ми б тебе вже пристрелили б. А зараз мир, — заспокоював Карлик. Від пережитого стресу Родіон вже встиг протверезіти. — То що? Не хочеш до нас, у Волю, нейтрале?

   — Ні, пробачте, — майже рішуче відповів він. 

   — Розумію. А дарма...Стільки втрачаєш....Сидиш там з тими...Ми тут кайф ловимо від Зони. Лише поглянути навколо, стільки краси, стільки невідомого. Зона — це подарунок долі нам. А ті бачать лише сіре, — за спиною присутніх почулися важкі кроки.

   — Ну що там, Цвяху? Бос не сильно злився? — питав Дімон. Чоловік з ірокезом сів біля Родіона.

   — Ледь не прибив, — посміялись вони. — Та на мій план частково погодився. Завтра вирушаємо на Юпітер, післязавтра, прогнозовано, маємо напасти на КПП, якраз туди повернеться Аркан. 

   — Чотко. А чого частково? — питав Карлик. — Нас знову троє буде? І стріляти будемо воздушками, щоб бідних долговців не потривожити? — насміхався він.

   — Ні. Цього разу хер кладемо на Долг. Мочимо бандюків, а Аркана і ще деяких беремо в полон. Бос хоче домовитись з ним про мир. 

   — Почекай, — перебив його Дімон. — Він хоче, аби ми вломилися на їх базу, розфігачили там усе живе, взяли у полон їх пахана, щоб домовитися з ним про мир?

   — Саме так. Може звучати абсурдно, та щось в цьому є. Згадай, як зазвичай домовляються бандюки. Завжди свої умови ставлять. А так ми пресанемо їх. І той монгол не буде мати вибору, а тільки погодитись на наші. Ромео, ти з нами? — Родіон на хвилю задумався. Розумним рішенням би було повернутися на Янов та доповісти про все дядьку Андрію: і про бандитів, і про моноліт. Та жага помститися кривдникам була сильнішою. Він рішуче погодився, а йому пообіцяли щедру винагороду.

                                                                    Янов. Того ж дня

    Славко та Агент вийшли з бази на розвідку до складу контейнерів. Прямуючи прямою дорогою, жоден не мовив ані слова. Занадто багато на них навалилося останнім часом. Погода була хорошою, не така ясна як у Темній долині, але незвично гарна, як для околиць Юпітера. Десь далеко теж було видно веселку, та не до неї було.

   — Славко, ти того, не переймайся так. Знайдеться наш Ромео, не пропаде, — Агент постукав його по плечу.

   — Вже який день його нема. А рацію його знайшли поряд з трупами бандюків. Схопили вони його. Я чув про ту секту, де на органи розбирають. Так що, схоже, треба змиритися. А це ж я винен, дідько! Тягнуло мене в цю Зону довбану, а він за мною...

   — Будемо сподіватися на краще. Сивий піде сьогодні на КПП з Дєдом та ще кількома нашими. Ця компанія точно щось вияснить. Вище ніс, боєць, — заспокоював його Агент. Ця розмова наблизила їх до місця призначення. Вони засіли на невеликому схилі в кущах та дістали біноклі. — П'ятнадцять ззовні. У тебе що?

   — Бачу двох в будівлі біля вікна.Один з них монолітовець-майстер, в екзоскелеті, — вони спостерігали за цими, здавалося, бездушними тілами, що ніби запрограмовані ходили зі сторони в сторону, пильнували. Їх ряба уніформа ідеально пасувала їм, усі обличчя були за масками.

   — І що їм тут треба? Дідько, тільки цього нам не вистачало, — на будівлі з'явився снайпер, що одразу почав дивитись в їхню сторону. Довелося швидко відступити. — Не будемо ризикувати. Потрібно поговорити з Сивим, — наближаючись до Янова, вони почули звуки криків зі сторони КПП. Хоч полковник наказав не втручатися, побачивши палаючи очі Славка, Агент вирішив піти туди, заховатися та підслухати розмову. Та яким було їх здивування після побаченого там. Волівці, бандити та долговці. Усі в зборі. 

   — Я звісно все розумію, — говорив Цвях, — але, бляха, з бандосами співпрацювати? Невже Долг пав так низько? То хто кого виграв ще? — його загін посміявся.

   — Цвяху, прошу, не треба крові. Аркан тут з його людьми. Нікому не потрібні зайві жертви, — заспокоював усіх Сивий. 

   — Во, мужик діло каже! — вперся якийсь бандит з автоматом калашникова напоготові. — Забирайтеся усі звідси! Знайшли собі, мля, прохідний двір. 

   — А ти не патякай, щурятина! — чоловік з ірокезом пригрозим йому своєю відбійною рушницею. 

   — Агов! Припиніть! — кричав Сивий. — Цвях. Подумай двічі. У нас вже була війна. Не треба знову розпалювати ворожнечу.

   — А ви нам нахрін не здались, — втрутився Карлик. — Валіть звідси і дайте нам з бандитами розібратись. 

   — Вибирай слова, ліліпут, — не стримався і Дєд, що зробив широкий крок вперед. — Ви не знаєте з ким маєте справу. За нами повно досвідчених бійців. Якщо хоч волосина впаде з когось з нас...Цього разу Долг дійде до кінця. Ми спалимо ваші анархістські сраки так, що тікати будете з Зони і п'ятки ваші сяятимуть. 

   — Ось ми і не хочемо з вами нічо мати, січете? Відійдіть. Нам треба Аркан. Він вкрав двох наших людей і ми прийшли розплачуватись.

   — Цвяху, нам теж потрібно поговорити з ним. Нашого друга теж викрали. Мого племінника. Його звали Ро... — раптом, пролунав вистріл і бандити почали лягати один за одним. Почалася стрілянина. Долг та Воля одразу кинулися в укриття. Бандити підтягнули усі свої сили та воювали на два фронти. — Дідько, і коли люди зрозуміють, що силою нічого не вирішити...

   — Дядьку Андріє! — з кущів з'явилася чиясь знайома фігура. Це був Родіон. Його радісно привітали та продовжили стрілянину. — Нам потрібно припинити вогонь. Дайте Волі забрати Аркана.