Богдан Поліщук - Ворон, Богдан Поліщук

   — Не знаю, чувак. Ми довго там не затримувались, мо випала десь. Не переживай, підемо до нас на базу. Побудеш у нас пару днів, а там видно буде. 

   — Чому ви мене врятували? Я гадав Свобода тримає нейтралітет з бандитами, принаймні, я так чув.

   — Ха, та ми б і не рятували тебе, — Карлик почав озиратись. — По-секрету скажу, тільки нікому, окей? Ти напевно чув про вищих торговців? Ну, тих що людьми торгують, наркотою, органами. 

   — Чув. Та не дуже мені віриться в їх існування, занадто багато розбіжностей у цих історіях.

   — Мусиш повірити, чуваче. Бо почали вони людей викрадати, ну, не вони самі. Руками інших. Коротше, угода у них з бандюками. Ті крадуть їм сталкерів одинаків, а торговці їм щедро платять. Ми особливо цим не переймались, доки у нас не зникло два мужика. Наче пішли у розвідку до Янова, ну, долговців пасти. Та подумали, певне, за КПП послідкувати, де бандюки оселилися. Ми на околиці Юпітера тільки через Долг розвідку посилаємо зазвичай, Янов вони собі забрали, віддавати не хотіли, ділитися теж. А інших місць нам для бази не знайшлося, то ми і лишилися тут, у Темній долині. Так от, про що я...А! КПП. Ну слідкували наші за ними трохи. Загалом їх було п'ятеро. Двоє відійшли віділляти десь у кущі. Більше їх ніхто не бачив. Якби мутанти — були б сліди, за долговцями вони нещодавно дивилися, вони там саме новачка якогось приймали у свої ряди. Лишаються бандити. Ну і нас трьох послали, аби вияснити. 

   — І що далі? — історія була цікавою, тому Родіон не міг дочекатися її продовженні під час невеликих пауз Карлика. 

   — Ну і вони це виявились. Зловили одного бандюка. Він і признався. Ну і пішли ми. Бачимо, там ці щури когось тримають. Подумали, може наш. Через зливу хріново видно було. Так тебе і врятували.

   — Зрозуміло. Серед них був їх вожак, Арканом його називали. Схоже, я їм не особливо підійшов для продажу.

   — Та...Це тобі пощастило, чоловіче. І як вони взагалі тебе злапали? Ти не виглядаєш на пройдисвіта якогось. Давно ти в Зоні? Чим тут займаєшся? Де живеш?

   — Більше року вже, — на два інших питання він відповів не одразу. Головне було не промовити ані слова про Долг.

   — Карлику, не мучай пацана, — перервав їх високий чоловік з довгим волоссям та бородою. — Краще б перепочити йому дав, покурити там...

   — А ти не лізь. Це Дімон, наша рок зірка, — вони потиснули руки.

   — Родіон, — представився він. — Дякую за порятунок.

   — Нема за що. Я до нього мало чим причетний. Цвяху мусиш подякувати, він запропонував бандюкам помститися. А ось і він, — до їх табору прийшов високий, широкоплечий чолов'яга в елітній броні, з густими вусами та ірокезом на голові. При рукостисканні той дивився хлопцю прямо в очі, рука його відчувалася металевою. Він чимось нагадав хлопцю Дєда, та цей виглядав трохи більшим та молодшим. На вибритій скроні у нього було татуювання знака анархії, а на шиї виднівся зелений вовк.

   — Чув, Цвяху, що хлопець каже, — говорив Карлик. — Там, виявляється пахан їх був, Аркан.

   — Тей китайоза? Він же нещодавно дупу Князю лизав! — вигукнув Дімон, не встигнувши навіть підкурити цигарку.

   — Це все змінює, братва, — нарешті заговорив Цвях. Його басовий голос, здається, змусив замовкнути не тільки присутній, а і природу навколо. — Треба дотиснути виродків. Нас бачили, тому інші волівці тепер в небезпеці. 

   — Притормози, Цвяху, — перервав його Карлик. — Ти ж війну розв'яжеш так. А нам воно треба? А раптом Долг нападе?

   — У нас з ними вже, рахуй, війна. Втрачати нічого, треба бити першими і завалити Аркана. А Долг...Навіть не думай про цих проклятих недолюдків, — його зуби почали скреготати від ненависті до, вже рідного Родіону угрупування. — Але спочатку дійдемо до бази. Треба відпочити.

   — А ми зараз де? — питав Родя, озираючись. Навколо був якийсь ліс та схили.

   — Як де? В Темній долині ми. Поглянь яка краса тут, — показував Карлик, розпроставши руки. Світило ясне сонце, десь здалеку виднілася веселка, було тепло. — Не соромся, роздивись усе. І хто лише темним прозвав це яскраве місце...

   — Далекувато ви мене затягли. Невже я так довго спав... — Родіон почухав потилицю. І справді, від Юпітера він був не те що далеко. Та більше нічого не лишалося, як іти за своїми рятівниками. За якихось двадцять хвилин вони вже були на базі Волі. Атмосфера тут панувала така ж яскрава як сьогоднішня погода. Десь там чулася гітара та співи. Тут якісь дядьки про щось сперечалися, мужики грали в карти. Всюди були написи та малюнки угрупування. Вони привели його до вогнища та сіли навколо. За кілька хвилин з'явився Дімон, що тримав щось незрозуміле в руках. Цвях пішов переговорити з вожаком, лишивши цих трьох. 

   — На, розкумарся, малий, — Карлик протягнув Родіону свіжозавернутий косяк трави. — Це і є та сама профілактика поганих снів, думок і того подібного. Спробуй, — усі підкурили від багаття. Хлопцю стало добре вже після перших затяжок, хоч він і закашлявся. Далі розмова проходила легше. Усі розповідали про свої пригоди, Ромео теж не втримався. Розказав, як стадо кабанів та химеру завалив. Йому не особливо повірили, але вислухали уважно, з повагою задаючи деякі питання.

   — Хороший ти чувак, Ромео, — почав Карлик. — А гайда до нас, у Свободу, га? Нам такі професіонали як ти треба. Ну подумай сам, що на тому Юпітері чи Затоні робити? Артефакти? Мутанти? Тьфу, тут все те ж саме. Колись ми проривалися туди, думали буде клондайк тих артефактів, досліджувати Зону більше зможемо. А в підсумку — все те саме. Тому ми і воювати з Долгом перестали. От Прип'ять — інше діло. Там всього до сраки. Але небезпечно дуже. Радіація там найвища, та і тварюк багато, і я не про мутантів зараз. Думаю, про Моноліт ти чув.

   — Ходили чутки, що вони біля Юпітера ошивалися нещодавно. Ти щось чув про це, Ромео? — додав Дімон. Хлопець замислився. Не можна було згадувати про Долг, про Художника, що зійшов з розуму, про малюнок його та Темного сталкера.