Alina Pero - Вогонь у серці , Alina Pero

Іван

Коли ми під’їхали до мого будинку, Матвій з широкою усмішкою вийшов з машини й відкрив багажник.

— Ну що, інвалід, готовий до свого параду додому? — підколов він, витягаючи інвалідний візок.

Я закотив очі.

— Якби не зламана нога, я б зараз тобі врізав.

— От тому й добре, що вона зламана, — розсміявся він, підкочуючи візок ближче.

Я вдихнув-видихнув, щоб не зірватися, й мовчки пересів із машини у візок. Матвій, здається, отримував від цього якийсь збочений кайф.

— О, я ще милиці теж взяв! — він витягнув їх із машини й підморгнув. — Щоб ти міг кульгати по квартирі й не відчував себе настільки безпомічним.

— Та ти задовбав уже! — рикнув я.

Матвій лише засміявся й покотив мене до під’їзду.

Коли ми заїхали в ліфт, він, стоячи позаду, демонстративно поглянув униз і покачав головою.

— Іване, Іване… А казав, що ти альфа-самець, а тепер я тобі ще й двері відкриваю.

— Матвію, хочеш, щоб я тебе милицею врізав прямо тут?

— Та обережно, а то ще розіб’єш дзеркало й сім років нещастя.

Я щось тихо пробурмотів собі під ніс.

Матвій покотив мене коридором і дістав мої ключі.

— Ну що, велике повернення!

Відчинив двері, і я нарешті опинився у своїй квартирі.

Я зітхнув. Тут було тихо. Спокійно. Без запаху лікарні.

— Так, а тепер головне питання: де у тебе холодильник? — Матвій, не гаючи часу, одразу пішов на кухню.

— Який ще холодильник?!

— Я відзначаю твоє повернення додому. Хочеться чогось пожерти.

— Матвію, ти ж тільки що їв!

— То й що? Їжа — це святе.

Я вже не мав сил його перевиховувати.

— Чекай, а в тебе вдома точно є нормальна їжа? — він зазирнув у холодильник.

— А що, поки я був у лікарні мені хтось закупи робив?

— Блін, ну ти й безвідповідальний, — зітхнув Матвій, витягуючи якусь пляшку води.

— Ну так, вибач, я ж не планував опинитися в лікарні, — кинув я саркастично.

— Ну, наступного разу плануй, — підморгнув він.

Я втомлено прикрив очі.

— Добре, добре, не злися. — Матвій сів на диван. — Хоч телевізор подивимося.

Я відкотився до вікна, вдихнув прохолодне повітря.

— Ти чого такий нервовий?

— Бо мене бісить усе, — відповів я чесно.

— Ну, це в тебе стандартний стан.

Я хотів йому щось відповісти, коли в коридорі пролунав стукіт у двері.

Я здивовано повернув голову.

— О, а от і твоя фан-клубна підтримка, — пожартував Матвій.

— А якщо це твоя?

— То я ховаюсь, бо, може, це податкова.

Я глянув на двері, відчуваючи дивне передчуття.

Ніка

Я йшла додому, притискаючи до себе пакет із покупками. У ньому лежав новенький горщик для моєї орхідеї, яку я перевезла з собою й давно хотіла пересадити.

На подвір’ї біля мого під’їзду, як завжди, сиділа компанія місцевих «аналітиків»—баба Люда, яка могла розкритикувати будь-кого за неправильне паркування, і ще дві жіночки, що активно кивали головами, обговорюючи чергові плітки.

Я підійшла ближче й привіталася:

— Доброго дня.

Баба Люда примружила очі, швидко оцінюючи мене з ніг до голови.

— О, а це ти, дівчинко, — протягнула вона.

Я давно не бачила Івана.

Тому я глибоко вдихнула, сумніваючись, чи варто питати, але цікавість узяла гору:

— А ви не чули, що сталося з Іваном?

Реакція була миттєвою.

— Ой, горе! — заломила руки одна з жіночок.

— Бідне дитя! — підхопила інша.

Баба Люда театрально зітхнула.

— Ти що, не знаєш? Іван же чуть не помер! На пожежі! В місцевих новинах говорили. Він герой, а його мало не завалило тим проклятим будинком.

Я застигла.

— Що?..

— Отак-от! Лежить у лікарні, — продовжувала одна з жінок, активно жестикулюючи.

Я більше не слухала. В грудях защеміло, думки змішалися.

Я кивнула, пробурмотіла «дякую» й майже побігла до квартири.

Коли зачинила двері, кинула пакет на стіл і, не розбираючи речей, схопила телефон. Пальці лихоманково вбивали запит у пошуковику:

«Пожежа пожежник травма»

Перша ж новина змусила мене затримати подих:

«Під час гасіння пожежі в приватному будинку травмувався молодий пожежник. Через обвалення перекриття він отримав струс мозку та перелом ноги. Наразі його стан стабільний».

Я проковтнула клубок у горлі.

Іван.

Він був у лікарні. Він міг…

Я різко піднялася, серце гупало в грудях.

Вискочивши з квартири, я навіть не зачинила двері на ключ.

За кілька хвилин я вже стояла перед його дверима.

Постукала.

І завмерла.