Вадим Булава - Долина Крижаних Сліз, Вадим Булава

У центрі було людно. Всі галасували, співали, танцювали, їли, пили та розважалися усіма можливими способами, відриваючись на повну.

Було вже близько 15:00, і починало сніжити, вечоріло. Рожеве сонце потроху відходило за горизонт, прощаючись зі світом, що виглядав особливо трагічним для тих, хто вірив легендам.

Місто майоріло фарбами, яскравістю крамниць та ресторанів, кричало усіма можливими хітами та чарувало всіма запахами, що так контрастували на холоді.

Фактично куди не подивись – усюди веселощі. Навіть Фред та Енн повеселішали. Звичайно, не повністю, але настрій, безперечно, покращився, а мотивація до дій зросла.

– Себто ти хочеш сказати, що гарний зв’язок по рації буде тільки на найвищій точці? 

– Ти ж сама говорила, що цей твій Майк не на зв’язку. Тоді у нас залишається тільки рація, якщо вона звісно правильно налаштована та взагалі існує.

– У цьому можеш бути впевнений. На собі я поки не відчула ніяких змін, принаймні поки що…

– Якби не той факт, що зі мною дійсно відбувається якась чортівня, я б просто так не повірив у все це… Подумати тільки: я відчуваю себе немов уві сні! Навіть зараз, дивлячись на все це, – він обвів рукою місто, – Вся чіткість кудись поділася. Я не можу ані зрозуміти, де я точно, ані пригадати, чому і як я тут опинився.

– Слухай: давай-но думати логічно! Майкл запевняв нас, щоб ми не розбирали усю цю загадку самостійно! Він говорив тільки, аби ми пішли геть і не заважали йому. Виходить, він щось знав?

– Тобто цей твій друг міг бути пов’язаний з окультистами? – Енн вирячила на нього очі так, що він одразу відвернувся. Фред подумав, що вона не повірила його словам, але з нею щось ніби сталося після останньої репліки.

– Він і справді дуже багато знав про ті символи, вивчав історію цього місця по дорозі сюди, але він нормальна людина! Я ж це точно знаю. Це могли б підтвердити й наші батьки! О так! Я знаю, як довести це тобі! – У її очах спалахнула радість, і вона, швидко діставши мобільник почала щось там набирати. Її пальці тицяли то туди, то сюди, а Фред, піднявши ліву брову, схрестив руки. Він і сам вже не міг відрізнити галюцинацію від дійсності, а забуті реальні речі від вигадок власної уяви. Фактично йому залишалося лише дивитися на ситуацію, що склалася. 

Вони вийшли на ще одну площу міста, де стояла велика ялинка та, мабуть, найвища будівля долини висотою у п’ятнадцять метрів.

Фред придивився уважніше та зробив круговий огляд.

– Здається, я знайшов найвищу точку. Можеш давати рацію, зараз спробуємо зв’язатися. – Енн стояла, втупившись в екран. Її пальці вже не рухалися. З першого погляду, можна було сказати, що це статуя, а не людина. Настільки непорушною вона була.

– Якого… Що це все означає? – Вона тицьнула телефон у руки Фреда.

– В сенсі? Постривай, що тут такого? – Він скосився у додаток, який був відкритий на екрані. Не потрібно було пояснювати що й до чого. Він зрозумів все одразу – всі номери телефонів зникли. Аналогічно у галереї не було жодних фото, як і всіх акаунтів в інших додатках.

– Коли це з'явилося? – Із певним тремтінням спитав він. Його руки тримали гаджет якось невпевнено. Він швидко засунув руку у свою кишеню.

– Дуже дивно… Хоча ще вчора все було в нормі… Але тепер батьки не приїдуть… Вони всі зникли…

– Чорт забирай! Мої контакти теж зникли! Що це в дідька таке? Я ще можу зрозуміти втрату пам’яті та ці кляті глюки перед очима, але це…

– А що на рахунок зникнення Майкла, тих дивних сяючих слідів, ненормальних символів на стінах та зникнення спочатку речей нашого друга, а тепер і наших контактів?! Що ти про це скажеш? – За їхніми спинами почали випускати салют. На вже почорнілому небі він виглядав особливо захопливо. Такий різнокольоровий і яскравий, безтурботний і по-новорічному живий.

 Друзі мовчки дивилися на цю картину міста, що нічого не підозрювало. У ці миті вони були свідками того, що у місті хтось або щось діє. Щось, що налаштовано на те, аби не дати людям зрозуміти його, а отже й приховати інформацію про себе. Інформацію про те, які його справжні наміри…