Ірина Мальчукова - Антресолія – країна забутих бажань, Ірина Мальчукова

Не в силах впоратися з подивом, малюк розтулив рота, щоб запитати щось, але видавив з себе лише протяжне «а-а-а», ніби наслідував Абра-ара, потім затнувся, так і не сформулювавши питання, і продовжував сидіти з розтуленим ротом.

– Заїло, чи що? Тут вареники не літають! – долинуло зверху.

Обліплена вогниками ведмежа голова, яка була тепер завбільшки з двоповерховий будинок, плавно опустилася поруч з Яшкою і уткнулася в ганчір'я великим чорним носом (саме він свистів, як старий паровоз). Пані Жужа, що сиділа на лобі у ведмедя, відштовхнулася і скотилася вниз разом з кріслом, до якого були прикріплені коліщатка. Крісло гонщиці-королеви минуло м'який ніс ведмедя, злетіло вгору, пару раз перекинулося і впало на ганчір'я, повернувшись набік.

Шур, шур, шур – все ще оберталися маленькі колеса, коли Яшка з Абра-аром підбігли до крісла, щоб допомогти королеві.

Миттєво підлетіли смугасті бджоли. Тепер вони були схожі на однорічних бичків, тільки з крилами, що об'їлися «геркулесової» каші або потрапили під грибний дощ. Інакше Яшка не міг пояснити дивні зміни, що відбулися з його друзями.

«Гігантомагія якась!» – думав малюк, розглядаючи бджіл, які кружляли над ганчір'ям. А ганчір'я, як Яшка здогадався тепер, ще недавно було його піжамою.

Згадавши, що він голий, хлопчик плюхнувся на свої колишні штани і обхопив коліна руками. Так він довго сидів і спостерігав, як всі навколо бігали, літали і копошилися, явно шукаючи щось.

Пошуками керувала Жужа. Вона знову сиділа в своєму кріслі і вказувала пальцем то в один, то в інший бік, даючи зрозуміти, де потрібно шукати.

Хлопчик бачив, як «викопали» з ганчір'я сплячу Дзинь-да-да, а потім її кудись забрали дві здоровенні бджоли в червоних поясках. Але не це, мабуть, було ціллю пошуків, бо решта бджіл продовжувала метушитися, обшукуючи Яшкин одяг.

Малюк позіхнув і втомлено подивився собі під ноги, пальці яких вже встигли посиніти від холоду. Блискучий жезл, який, очевидно, впустила королева під час своїх віражів в кріслі, тепер лежав прямо перед його носом, переливаючись жовтим і блакитним кольорами.

Недовго думаючи, малюк вхопився за увінчаний камінням кінець жезла і відразу ж почав рости, поки не вдарився головою об ялинову гілку. Схопившись за забитий лоб, Яшка впустив жезл. Саме він, як з'ясувалося пізніше, і був винуватцем усіх цих перетворень. Палка впала на ногу, боляче уколола гострим кінцем великий палець, після чого хлопчик, як і в перший раз, стрімко впав вниз і знову поринув в м'яке ганчір'я, немов в перину.

– Нічого не чіпай! – протрубила наказ неабияк розсерджена Жужа. – Це чарівна паличка!!!

Дві бджоли, одна за руку, інша за ногу, підхопили хлопчика й понесли туди, куди, ймовірно, доставили вже Дзинь-да-да.