Аннабель Вікторі Лільмонд - Життя там де є смерть , Аннабель Вікторі Лільмонд

   "Здається, ми вже не живі, коли втрачаємо здатність радіти навіть тому, що колись дарувало нам щастя."

Чому? Чому мені так хочеться кричати?
Чому і плакати теж хочу я?
Я слухаю своє нещасне серце,
Яке ричить, кричить, та просить ту свободу.
Просить-просить, та не допроситься ніяк.
А так то хочеться мені, як то колись,
Побігати в садочку, як та малесенька дитина.
Бігати так швидко й кричати голосно від щастя.
Радіти сонцю чи то хмарам,
Радіти всьому тому, що є у нас.
А зараз? А що то зараз?
Немає тієї радості до сонця,
До хмар, дощу і тій веселці.
Радієм, що живі ми є,
І то не всі, хоча...
Ми мертві всі, в душі та власне тілом.