Ерін Кас - Наздогнати мрію, Ерін Кас

Ні! Не може бути! Дмитро! Стою, як вкопана, і не вірю, що це він. У костюмі й блакитній сорочці, на обличчі зосередженість та суворість. То ось яка в нього дружина. Він щось говорить Ларисі, а потім підіймає погляд і зустрічається з моїм. Здається, у цей момент я навіть не дихаю. Не придумавши нічого кращого, натягаю на обличчя маску, різко розвертаюсь і просто зникаю за дверима кабінету.

У голові така каша, но не можу впіймати жодної розумної думки. Серце колотиться, наче бігла кілометровий крос. Згадую слова Солі про його появу. Тепер розумію, чому припиняє працювати техніка, бо й сама на ньому зависла тоді, на вечірці. А ще поцілувала… От халепа! Зараз я вже не така радісна стосовно нової роботи. Сідаю за стіл й чекаю закінчення робочого дня. Коли двері відчиняються, навіть смикаюся від напруги. Підіймаю очі й знов зустрічаюся з його крижаним поглядом.

— Привіт, — говорить спокійно, а у мене всередині все перевертається. Сама не розумію, чому так реагую на чоловіка.

— Добрий вечір, — говорю в маску, хоча не впевнена, що він почув.

— Не знав, що ти працюєш у Лариси, — не звівши з мене погляду, проходить і сідає навпроти. А я, як дівчисько, не можу зібрати себе до купи.

— Я в цьому салоні тільки перший день, — мугикаю розгублено, мріючи про ковток води. У горлі справжня пустеля.

— Інно, — зазирає Лариса Вікторівна. — О, ти не пішов? — звертається до чоловіка, який преспокійно себе почуває. Я ж навпаки, сиджу наче мене застукали з чужим чоловіком на дуже інтимному моменті.

— Та ось думаю, може, привести руки до ладу, — відповідає їй, а жінка киває.

— Інночко, ти якраз встигнеш обслужити Дмитра Богдановича, — дивиться на годинника.

— Не забудь передати чоловіку, що він мені терміново потрібен, — говорить Дмитро, а я розумію, що вони не пара.

У цей момент я відчуваю… Полегшення? Чудово! Здуріти можна. Тільки цього мені не вистачало…