Надя Фендріх - Сестри-вампірки 1

– А я що казав! – збуджено вигукнув він. Клацнувши на посилання, чоловік із азартом взявся вивчати асортимент онлайн-магазину. Чого там тільки не було: хрести будь-якої величини; гвинтівки, що стріляли часником; водяні пістолети, заряджені святою водою; осикові кілки; телескопи нічного бачення і навіть спеціальний звуковловлювач вампірів.

– Оце так! – натиснувши на «Купити», Дірк ван Комбаст подивився на мамин портрет. – Я зловлю цих монстрів, матінко! Неодмінно зловлю! Присягаюсь! Я доведу, що ти не божевільна.

Несподівана ідея Сільванії

Ніколи ще Дака не почувалася такою розчарованою і нещасною, як сьогодні. Зачинившись у їхній із Сільванією кімнаті, вона на повну гучність увімкнула «Криптон Крекс». Але навіть Мурдо не міг її сьогодні розрадити. Сільванія довго тарабанила в двері, поки Дака нарешті відчинила. Сестри мовчки подивилися одна на одну. «Справи – повний fumps!» – читалося в їхніх очах. Щоб хоч якось розвіяти тугу, вони вирішили трохи прогулятися.

Похмурі і неговіркі, сестри незабаром звернули з Ліндевег на велику вулицю, перейшли її в районі вокзалу й попрямували до старого міста вздовж стіни, що огинала старовинне кладовище. Дака злісно штовхала ногами дрібні камінці, що траплялися на шляху.

Нарешті Сільванія не витримала.

– Чому я не можу бути людиною? Що за чортівня така?! Ми переїхали до Німеччини, я нарешті знайшла хлопця своєї мрії, який запрошує мене в басейн, а я не можу піти, тому що моя шкіра не переносить яскраве сонце!

Дака щосили копнула черговий камінь. Той злетів високо над землею і з шумом вдарився об білборд.

– Годі скиглити! Думаєш, мені подобається бути напіввампіром? Як би я зараз не старалася, я ніколи не зможу добре літати. Уявляєш? Ні-ко-ли! Якби моя воля, я б з радістю обміняла свою людську половинку на твою вампірську і стала б чистокровним вампіром! Зі стовідсотковими вампірськими надсилами!

Дака і Сільванія підійшли до цвинтарних воріт. Дівчата любили кладовища і в поганому настрої нерідко туди заходили.

Прогулюючись алеями, дівчатка навіть не підозрювали, що за ними дехто стежить. Дехто, хто знав їхню таємницю й усією своєю собачою сутністю відчував у них небезпеку.

Разом зі своєю господинею Польді прийшов провідати могилу покійного гера Газе, але вже здалеку відчув недобре. Його господиня поводилася більш безтурботно: фрау Газе, ні про що не підозрюючи, розсаджувала на могилі покійного чоловіка квіти, які привезла із собою у візку.

Тим часом Дака щосекунди ставала лютішою. Побачивши візок із квітами, вона ненавмисне метнула в нього вогняний погляд. Квіти спалахнули і миттєво перетворилися на попіл.

Польді зайшовся від гавкоту.

– Ось! Ось! Тепер ти бачиш? – гавкав він в надії напоумити фрау Газе. Але та лише розгублено дивилася то на попіл у візку, то на свіжі квіти на могилі. Вона не помітила Сільванію і Даку, які прошмигнули повз, та й з нюхом справи у неї йшли куди гірше, ніж у Польді. А той, розчарований нетямущістю господині, вирішив умити лапи. «Як же на неї це схоже, – думав він. – Ось той тип із запахом пачулі – зовсім інше. Він теж чує небезпеку. А з моєю господинею каші не звариш, її хата скраю».

Дака і Сільванія квапливо пішли. Покинувши кладовище через бічний вихід, вони відразу опинилися біля кав’ярні на пішохідній вулиці. Раптом Сільванії впала в очі старовинна крамничка, над якою красіла величезна вивіска: «У вас є бажання? Я його виконаю! Алі бін Шик: чари, передбачення, виконання будь-яких бажань».

– Здається, я починаю здогадуватися… Мама мала бажання: відкрити свою крамничку. І – оп! – вона вже знайшла приміщення. А тут маг-чарівник виконує будь-які бажання… – Сільванія різко повернулася до Даки. – Будь-які бажання, Дако!

– Що? – розгублено спитала Дака.

– Це ж доля!

Але не встигла Дака що-небудь відповісти сестрі, як з-за її спини почувся чийсь тихий голос.

– Не варто вам туди ходити.

Сестри з жахом оглянулися. На сходах будинку, де розташовувалася крамничка чарівника, сидів хлопчик із книгою в руках.

– Лудо? Ти що тут робиш? – здивувалася Дака.

– Я тут живу. І радив би вам триматися подалі від чаклуна.

– Чому? Ти з ним знайомий? – поцікавилася Сільванія.

– Просто повірте мені, – таємниче сказав Лудо.

Знай Дака і Сільванія, що Лудо Шварцер ніколи не пускає слів на вітер, вони, зрозуміло, обійшли б чаклуна десятою дорогою. Але вони цього не знали.

– Зрозуміло. Просто взяти і повірити тобі. Ходімо, Дако, – кинула Сільванія і потягла сестру за собою.

Коли вони завернули за ріг, вона шепнула Даці:

– Чхати я хотіла, що цей Лудо говорить про чарівника. Я абсолютно точно знаю, що тільки Алі бін Шик і може нам допомогти. У мене є бажання. Найзаповітніше бажання! Найважливіше бажання в моєму житті!

– І що ж у тебе за бажання? Гуляти з Якобом під ручку при світлі місяця?

– Ні, Дако, тут справа серйозна: я хочу стати повноцінною людиною. Звичайним дівчиськом, яке б ходило в басейн із Якобом.

І тут у голові Даки спалахнув здогад.

– Так, значить, і я можу загадати бажання, щоб мене перетворили на вампіра? На чистокровного вампіра!

– Нам однаково нічого втрачати, – рішуче заявила Сільванія.

Дака обережно визирнула з-за рогу. Але Лудо вже не було.

Близнята швидко відчинили двері крамнички і тихо прослизнули всередину.

Заповітні бажання

Двері зачинилися, і в ніс сестрам одразу ж ударили пряні запахи ароматичних паличок і свічок. Дівчата з цікавістю роздивлялися навколо. Долівку прикрашало безліч строкатих килимів. Настінні полички угиналися під вагою книг, згарків свічок, пляшок із різнокольоровими рідинами і незвичайних статуеток. В лапах у опудала величезної мавпи була таця, на якій танцювали фігурки маленьких чортиків. Біля старомодного касового апарата виблискував очима величезний дерев’яний пугач.

Дака вже збиралася запитати, чи є в крамниці продавець, як раптом з-за фіранки з’явився чоловік із довгим сивим волоссям і ріденькою борідкою. На ньому була коричнева жилетка, надіта поверх довгої, схожої на чернечу рясу, лляної сорочки, а на шиї теліпалося безліч дерев’яних намист.

Мабуть, це і був Алі бін Шик.

– Перекусна і кав’ярня – на іншому боці вулиці, – пробурчав він, побачивши дівчаток.

– Ми не за морозивом прийшли, гере Шник… Тобто гере Шнак… Ми б хотіли… – почала було Дака, але тут же запнулася, бо сестра штовхнула її в бік.

– Доброго дня, гере Шик, – вимовила Сільванія і зробила реверанс.

Але Алі бін Шик не звертав жодної уваги ні на лепет Даки, ні на ввічливе вітання Сільванії. Повернувшись до дівчаток спиною, він заходився робити лад на одній із полиць, а точніше, робити безлад.

– Бачте, гере Шик, – продовжувала Сільванія, – у кожної з нас є заповітна мрія, і ми хочемо, щоб ви її здійснили.

Алі бін Шик пирхнув і продовжив перебирати мотлох на полиці. Дака закотила очі.

– Схоже, нам тут нема чого ловити, – сказала вона, потягнувши за рукав Сільванію.

Але сестра не хотіла так швидко здаватися.

– Ми просто хотіли б дізнатися…

– Із заповітними бажаннями жартувати не можна, – відрізав Алі бін Шик. – Багато бажати – нічого не мати. – Чаклун оглянувся і суворо зиркнув на дівчаток. –