Надя Фендріх - Сестри-вампірки 1

Заповітне бажання – це на все життя. Раз загадав – душу продав. Так що ставитися до своїх бажань потрібно дуже серйозно.

– Слухайте, ну а як інакше? Хіба ми прийшли б до вас, якби ставилися до наших бажань несерйозно? – заявила Дака. Сільванія щиро закивала.

– А ввічливіше ніяк не можна? – поцікавився Алі бін Шик.

Сільванія знову штовхнула Даку.

– Авжеж, вельмишановний магу бін Шик, – защебетала вона, закліпавши очима.

Дака не змогла стримати посмішку.

Алі бін Шик уважно подивився на дівчаток і зник за фіранкою. Сільванія і Дака перезирнулися.

– Перепрошую? – несміливо запитала Сільванія.

Відповіді не було.

– Ви тут, гере Шик?

– Може, йому в туалет терміново закортіло? – припустила Дака. – Вибачте, а змушувати нас тут чекати – ввічливо?

Але тієї ж миті Алі бін Шик повернувся з двома срібними кубками в руках. Він метнув на Даку важкий погляд, не вимовивши при цьому жодного слова.

Діставши з полиці пляшку з блакитною рідиною, маг додав із неї по декілька крапель у кожен кубок. Потім пінцетом відірвав дві білі, з фіолетовою облямівкою квітки від якоїсь рослини в горщику. Квіти гер Шик теж додав у кубки. Заплющивши очі, він пробурмотів:

– Абаді, кабаді, шнуф, цуф, пуф… М-м-м… Абаді, кабаді, шнуф, цуф, пуф… нехай здійсниться… Секундочку… нехай здійсниться будь-яке бажання, загадане від чистого серця.

Напіввампірам Даці і Сільванії було, звичайно, не звикати до всякої чортівні. Але зараз їм якось слабо вірилося в заклинання гера Шика. Та й магом він здавався досить посереднім. Але коли вода в кубках завирувала, а крамницею поширився аромат зілля, всі сумніви сестер випарувалися.

Алі бін Шик із полегшенням посміхнувся.

– Шепочу, шепочу, заповітне бажання здійснити хочу, – тихо промовив він і кивнув Даці та Сільванії. Ті здивовано подивилися на нього, не розуміючи, що потрібно робити.

– Загадуйте бажання! – роздратовано сказав Алі бін Шик. – Ви повинні нахилитися до квіток і прошепотіти свої заповітні бажання.

Дівчатка схилилися над кубками і почали нашіптувати квітам про найпотаємніше.

Коли із загадуванням бажань було покінчено, Алі бін Шик вирвав у Даки і Сільванії по пасму волосся.

– Тільки-но нога через поріг переступить – бажання здійсниться. Ще не переступили поріг, подумайте, чи не пошкодуєте ви про свої бажання. Тільки-но вийдете за двері – шкодувати буде запізно!

Із цими словами він кивнув дівчаткам, і ті кивнули йому у відповідь.

– Ну що ж, справу зроблено, – сказав він. – Тільки-но ви опинитеся за порогом моєї крамниці, ваші бажання почнуть здійснюватися.

Дака і Сільванія світилися від щастя.

– Дякую вам, гере Шик, щиро-прещиро дякую! – вигукнула Сільванія. Її щастю не було меж.

– Чао, дядьку! – сказала Дака і вже було потяглася до ручки дверей.

– Стривайте-но, милі панянки, а хто буде платити? – запитав Алі бін Шик.

– Вибачте! – Сільванія злякано простягла йому гаманець. Їй, котра ще до пуття не навчилась обходитися з німецькими грошима, здавалося, що буде швидше і простіше, якщо продавець сам дістане звідти потрібну суму. І справді, вийшло швидше й простіше. Жадібно схопивши гаманець, Алі бін Шик витягнув звідти пару купюр.

– Ось стільки вистачить! Решти не даю! – заявив він.

Сільванія зніяковіло посміхнулася і вийшла слідом за Дакою з крамнички.

Алі бін Шик, посміхаючись, проводжав відвідувачок поглядом. Потім він відклав убік гроші і, примружившись, уважно оглянув вирвані пелехи волосся. В однієї пасма були чорні і жорсткі, в іншої – золотаві і м’які. Потрібно було добренько розібратися, в якому з кубків хлюпалося чиє бажання… Добре б не сплутати кубки. Він задумливо поглядав то на одну посудину, то на іншу, наморщував носа, чухав потилицю. Нарешті, знизавши плечима, Алі бін Шик додав волосся в димливі кубки: що буде, те й буде. Утім, які можуть бути бажання у двох дівчат-підлітків? Побільше хлопців, поменше прищів і щоб батьки не набридали… Загалом, хіба не байдуже…

Магія спрацьовує

Сільванія і Дака підстрибом мчали додому. На душі було радісно й легко. Адже вони не здогадувалися, що Алі бін Шик поставився до їхніх бажань, м’яко кажучи, не дуже серйозно. А маг, у свою чергу, не підозрював, як багато ці бажання важили для Сільванії і Даки.

– Не так все й складно виявилося, – раділа Сільванія.

Дака від надмірних почуттів зробила флопс.

– Я вже відчуваю, як почало справджуватися моє бажання. Флопс робити стало набагато легше!

Сільванія зірвала з голови солом’яний капелюшок і, розкинувши руки, подивилася в небо.

– Ну, здрастуй, сонце! – вигукнула вона.

Близнючки завернули на свою вулицю й одразу ж помітили листоношу, який тягнув до будинку Дірка ван Комбаста безліч червоно-чорних коробок. Сам Дірк стояв на ґанку і приймав посилки.

– Доброго вечора, гере ван Комбаст, – увічливо привіталися дівчатка із сусідом.

Але він лише похмуро зиркнув на них і з якоюсь дивною, диявольською усмішкою розписався на квитанції про доставлення.

– Що це з ним? – прошепотіла сестрі Дака і подумала: «Що не кажи, а все-таки диваки вони, ці німецькі чоловіки, – що цей відстійний стариган ван Комбаст, що Лудо, що Бенні Ліфчик… Не кажучи вже про Якоба: закохався в дівчинку-напіввампіра – це ж треба було примудритися! Утім, якщо квіти з бажаннями подіють, то й хвилюватися нема про що – адже Сільванія невдовзі стане звичайною дівчинкою». А вже щодо чого Дака не мала сумнівів, так це щодо магії Алі бін Шика.

Політ Сільванії

За вечерею Дака і Сільванія – на чимале полегшення батьків – перебували в набагато кращому настрої, ніж удень. Давно вже Сільванія не була такою сповненою життя та енергії, як зараз. А ще вона була голодна. Дуже голодна. Така голодна, що з апетитом ум’яла великий шмат кров’янки.

Але і цього було замало. Слідом за кров’яною ковбасою Сільванія, плямкаючи, упорала дві порції запеченого на рожні м’яса.

Міхай був задоволений донькою.

– Який я радий, що до тебе повернувся апетит, дитя моє. Усе-таки не личить напіввампірові бути вегетаріанкою.

Дака тим часом жувала шматок морквини, не проявляючи зацікавленості ані до м’яса, ані до кров’яної ковбаси. І ось це Міхаєві зовсім не сподобалося.

Ельвіра стурбовано спостерігала за доньками. Сільванія мала вигляд набагато блідіший, ніж зазвичай, а Дака…

– З тобою все гаразд, Дако? У тебе сьогодні щоки палають!

– Gumox, усе в мене добре. У мене все супер!

– А на вигляд не скажеш, – не вгамовувалася Ельвіра. – Ви, схоже, замало часу перебуваєте на свіжому повітрі.

– А я все думаю, чого мені бракує! Свіже нічне повітря – ось що мені потрібно! І льотні тренування, ще більше льотних тренувань! – зраділа Дака.

– Впізнаю свою доньку! Лист тебе засмутив – а ти не здаєшся. Так тримати! Ти ще накрутиш хвоста тим вампірам, потрібно тільки тренуватися частіше. До речі, як щодо тривалого fugli noap сьогодні ввечері?

– Сумніваюся, що це гарна ідея, – захвилювалась Ельвіра.

– Це ще чому? Ідея – boibine! – вигукнула Дака і вмить піднялася сходами на горище.

Сільванія, зітхнувши, закинула в рот шматок салямі – хто ж літає ночами на