Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

Розділ 4

Наступного дня Ярослава заспала. Поспіхом одягнувшись, вона захопила рогалик з кухні і помчала на вихід з готелю. Як чудово, що Дмитро Костянтинович дозволив їй жити з бабусею! Управителя в пансіонаті всі дуже любили за справедливість та турботу. Тим більше він виріс у Роздоріжжі, як його батько і дід, тому знав усіх тутешніх.

Похапцем спустившись зі сходів, Ярослава в прямому сенсі слова зіткнулася з Варварою. Від такої зустрічі дівчині захотілося тричі поплювати за ліве плече, але вона стрималася. Боязко привітавшись та вибачившись, Ярослава спіймала пильний недружній погляд, від чого ще швидше чкурнула на вулицю. Підійшовши до велостоянки, дівчина розчаровано ахнула – шини її велосипеда наче на вогнищі смажили. Сяк-так відколупавши гілкою з дерева розплавлену гуму від асфальту, Ярослава покотила велосипед до Ягинішни.

Старенька вже давно чекала на неї, тому зустріла на ґанку, але побачивши зіпсований транспорт, передумала бурчати.

- Ой лишенько! Ну заходь, моя хороша, попий кваску. А потім у Роздоріжжя підеш, там тобі Матвій допоможе, - клопотала Ягинішна.

- Це хто? - щоб спитати, Ярослава відірвалася від прохолодного напою. Квас і справді був дуже смачний, з густим насиченим смаком, але достатньо солодкий. Одразу відчувається, що домашній.

- Та ви вже знайомі, - махнула рукою старенька. - Брат Варвари він, гостинець привозив. Працює Матвій в майстерні, де оці їхні залізні гуркотілки ремонтують. Вулиця Вишнева, 22.

Ярослава спочатку допомогла Ягинішні з різними дрібними справами, як то перевісити пучки трав чи перебрати каміння для амулетів. Ближче полудня  дівчина нарешті забрала велосипед і поспішила до селища. Незважаючи на те, що літо щедро припікало все навкруги, Ярослава насолоджувалася пішою прогулянкою. Скрізь літали метелики, дзижчали бджоли, перегукувалися птахи чи то навіть стрибали зайці. Ціла сім’я таких сполохано перебігла дівчині дорогу і поспішила убік лісу. Це вам не міські краєвиди з багатоповерхівок та різнокольорових авто. Хоча після наполегливих прохань волонтерів, влада нарешті виділила кошти і в місті почали будівництво одразу трьох парків. Ярослава не раз ходила туди на добровільних засадах саджати дерева чи прибирати сміття. За весну вони з однокласниками висадили більше двохсот дерев та кущів. А ще змайстрували шпаківні та дві лавки. Також міська влада пообіцяла зробити безліч ігрових та спортивних майданчиків, тому майже весь мікрорайон був об’єднаний мрією з наступного літа проводити тут весь свій вільний час. Ярослава теж так думала. Проте потрапивши до Чаробору, вона вже не була так впевнена у своїх бажаннях. Мабуть, було б краще приїжджати сюди. Чи взагалі не їхати звідси? Цікаво, а школа далеко?

Відігнавши дивні думки, дівчина знову почала роздивлятися пейзажі.

Через годину, коли Ярослава вже майже дійшла до хвіртки потрібної адреси, з сусідніх воріт виїхав знайомий блакитний легковик. Проїжджаючи повз дівчину, «Запорожець» ніби спеціально не об'їхав калюжу і обкотив гостю брудною водою. Ярослава лише встигла побачити за кермом Івара. Розчаровано рикнувши, вона глянула на зіпсовану білу футболку і попленталася у двір Вишневої, 22.

З відкритого настіж гаражу лунав металевий стукіт, тому гостя попрямувала прямо туди. Звук лунав від невеличкого жовтого трактора. Саме під ним і порався Матвій. Почувши несміливе «Привіт», хлопець виліз з-під днища і посміхнувся замість вітання. Якщо при першій зустрічі він виглядав досить гарно в модних джинсах та шкіряній мотокурці, то зараз більше нагадував вимазаного мазутою чортеня: старі розтягнуті спортивки, колись яскрава майка і скуйовджене чорняве волосся. Впізнавши Ярославу, хлопець відклав інструмент та оцінювально подивився на велосипед.

- Як ти так зловчилась?

- Вранці виявила таким на велостоянці, - з досадою скривилася Ярослава. - Відремонтувати зможеш?

Матвій підійшов і ближче оглянув колеса, спробував віддерти плавлену гуму, помацав зіпсований `обід.

– Так, але це буде не швидко. З тиждень точно треба почекати, поки підберу обід, зроблю замовлення, а потім ще поки все привезуть... Велосипед-то в тебе не простий, а марковий. Бачиш, як колеса відрізняються від того, що стоїть у кутку? - Матвій вказав на синій, трохи іржавий транспортний засіб і спантеличено почухав потилицю. – Але це однозначно дешевше за новий. Та й сам велосипед добротний, такий ще пошукати.

Не бачачи іншого виходу, Ярослава погодилася. Домовившись про ціну, дівчина вже збиралася йти, як Матвій запропонував:

- Якщо хочеш, я можу тебе підвезти. Надворі страшна спека, а тобі далеко йти пішки. Тим паче мама Ягинішні сиру натопила. Відвезти все одно треба.

- Так, звичайно. Дякую, - радісно закивала дівчина, пішки вона вже досить сьогодні находилася.

Поки хлопець мив руки, звернув увагу на футболку:

- Це тебе з калюжі так обкотило?

- Так, - зітхнула Ярослава. – Легковик поряд проїхав.

- А… Івар, мабуть?

- Якось у нас не склалося з ним дружити, - знизала плечима дівчина. - І звідки взагалі в таку спеку калюжа взялася?

- Він знайшов би інший спосіб, - неприємно скривився Матвій. - Івар чудовий хлопець, не подумай, але часом той ще грубіян. І сестру мою дурній вдачі навчив.

- Та гаразд, - не подумавши заперечила Ярослава. - Твоя сестра нічим не краща. Її й учити не треба.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍