Ангеліна Кріхелі - Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі

— Вношу пропозицію, — оголосив Барбос. — А ходімо-но до мене, чаю поп'ємо, перекусимо що-небудь... — сказав він, потайки поглядаючи на Комарика, на якого і була розрахована спокуслива промова Барбоса.

Комарик, як і очікувалося, ковтнув слину, але вголос нічого не сказав. Надто вже впертий.

— У господині моєї й варення для такого випадку припасено. А там і подумаємо, як цуценяті й курчаті допомогти, — сказав Барбос і, не чекаючи нічиїх відповідей, пішов дорогою до хати. Курча подивилося спочатку на Барбоса, який віддалявся, потім на Генерала, а потім і на Комарика, який не зрушив з місця, чекаючи, вочевидь, особливого особистого запрошення.

А потім Цип-цип несміливо ступив услід за Барбосом. По-перше, тому, що був голодний, по-друге, тому, що поруч із ним почувався в безпеці, і по-третє, тому, що замерз.

Слідом вирушив і Генерал. Сам себе переконуючи, що причина його згоди піти в гості до Барбоса тільки в розробці плану порятунку цуценяти й курчати.

Ось тут і комар схаменувся.

— Гей-ей! — заволав він злякано. — Ви це куди?! — і кинувся слідом за Барбосом, Генералом і Цип-Ципом, які віддалялися. Барбос і Генерал, не обертаючись, задоволено посміхнулися. Хтось же мав провчити маленького хвалька.

— Гей! Та що ж це таке коїться?! — обурювався комар, ледве встигаючи за іншими.

— Потрібно дотримуватися конспірації, — сказав Барбос, що йшов попереду всіх.

— Кон... кон... Чого дотримуватися? — заволав комар, намагаючись наздогнати Генерала.

— Конспірації, — не обертаючись, повторив Генерал. — Так, ти маєш рацію, — підтримав він Барбоса, — новеньких потрібно тримати потай. Але де ми можемо їх сховати?

— М-м... Це й справді проблемка...

— Сховати?! Сховати?! Ну, ні! Ще раз я цього не переживу! — знову обурився комар і, наздогнавши нарешті Генерала, сів йому на вухо. Зітхнувши з полегшенням, став збивати шерсть старої вівчарки, щоб влаштуватися зручніше.

— Є в когось пропозиції? — про всяк випадок запитав Барбос, не сподіваючись на відповідь.

— Дядьку, ми ж не місцеві... — нахабно заявив Комарик, укладаючись на бочок і підкладаючи під голову лапку. Барбос тільки головою похитав, але з моралями вирішив почекати, залишивши їх на потім.

— Генерале, їх ніхто не повинен бачити, — продовжив Барбос. — Можливо, їм загрожує небезпека... Адже ми нічого як належить не знаємо.

До цього моменту вони підійшли впритул до невеликої квіткової галявини.

— Ось це та-а-а-ак!.. — захоплено прошепотів Цип-цип, дивлячись на розмаїття квітів: жовті ромашки, блакитні дзвіночки...

— Нічого так клумбочка... — «зацінив» комар, підводячись на вусі Генерала, щоб роздивитися предмет захоплення курчати.

— Клумбочка?! — до цього моменту Генерал був більш, ніж поблажливий до маленького хвалька, але тепер збирався щільно зайнятися його вихованням, у якому виявляв з кожною хвилиною все нові й нові прогалини. — Ну ось що, юначе... — сказав він і струснув головою так, що Комарик ледь встиг «евакуюватися». І приземлився він на одну із запашних квіток, про яку кілька секунд тому так зневажливо відгукувався.

— Ну, все, я розлютився!.. — заявив комар і став закочувати манжети рукавів, як раптом помітив на сусідній квітці невимовно гарну кольорову метелика. Комарик навіть присвиснув. Генерал обернувся, але нічого не помітив і продовжив шлях. А Комарик дістав своє кишенькове дзеркальце, гребінець і якийсь малесенький каламарчик із гелем. Став зачісувати волосся то в один бік, то в інший. А під кінець просто зализав його все назад без проділу, ще раз глянув у дзеркальце і крикнув Барбосу:

— Ви не чекайте на мене! Я вас сам знайду!

Метелик мигцем глянула на самозакоханого Комарика і випурхнула, крадькома посміюючись над ним. Комарик обернувся, а метелика вже й слід пропав. Вона сховалася за сусідньою квіткою і підглядала за ним. Незабаром до неї приєдналася її подружка. Комарик розгублено озирнувся і, ніде не знайшовши метелика, знову кинувся навздогін за собаками й курчам.

— І це у вас дружбою називається!?

— Ти ж сам просив тебе не чекати... — незворушно відповів йому Генерал.

— Хі-хі-хі-хі-хі-хі! — почулося звідкись із квіткових заростей, і Комарик на мить завмер у повітрі. Прислухався, але, нічого не почувши, полетів далі.

— Тихіше ти! — сказала одна метелик іншій, і потягнула його за лапку до іншої квітки.

— Хто це? Хто це? — щебетала її подружка, ледь встигаючи за метеликом і озираючись на кожному кроці.

— Потім. Потім розповім тобі... — прошепотіла метелик, і вони зникли з поля зору.

— Я тут таку дівчину зустрів! — мріяв комар із прикритими очима, знову сидячи на вусі Генерала.

— Дівчину?! Наскільки я знаю, комарам не подобаються люди...

— Багато ти розумієш! — збунтувався комар. — Така метелик...

— Так дівчина чи метелик?

Комарик ображено надув губки, і замовк:

— Усе! Більше нічого не скажу! — заявив він. — Просити будете, а не скажу!..