Олександр Зоря-Заря, Ольга Заря - МарІуполь. Як ми виживали... Хроніка війни., Олександр Зоря-Заря, Ольга Заря

ДЕНЬ П’ЯТНАДЦЯТИЙ. "Ранок війни. Жахливий вибух: Боротьба за життя."

Олександр Зоря-Заря (текст і вірші),

Ольга Заря (вірші російською мовою),

 

ДЕНЬ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

Розді́лене мі́сто кривавим мече́м,

немо́в, на квадра́ти умо́вні,

і в ко́жному з них своя́ рі́чка тече́ 

напо́внена бо́лем і кро́в’ю.

Хроніка подій. 10.03.22 (четвер)

РАНОК.

Канонада стала невід’ємною частиною нашого життя. Здається, що гради, які рвуться поруч, увійшли в наші вуха і живуть там своїм жорстоким, невблаганним ритмом. Знову вибухи, стрілянина. Ми всіма силами сподіваємося, що наші, українські сили, зможуть відбитися. На вулиці мороз -5°С, холод проймає до кісток. Тонкий шар снігу вкриває землю, немов крихке покривало.

 

11:15.

Щомісяця 10 числа я об 11:00 йшов на пошту, де близько 11:15 одержував пенсію від листоноші. Але в цей березневий день я вперше не пішов за пенсією 10-го числа. Натомість, я отримав "криваву ПЕНСІЮ" від Кремля прямо в голову об 11:15 у власному дворі.

Що запам'яталося: Я, Діма, Валик і невістка Настя вийшли на подвір'я готувати. Наша пічка стояла біля бетонного "холодильника" магазину, який деякі називали «фонтаном». Зварили картоплю в мундирах і манну кашу на воді для внучки (1 рік і 3 місяці). Невістка віднесла це додому. Ми ж залишилися кип'ятити воду на чай і варити буряк. Стояли біля багаття. І раптом, зовсім поруч, пролунав шалений вибух. Я несподівано зрозумів, що намагаюся вибратися з-під землі. Дерся на повітря, але мене знову засипало, і щось важке вдарило по голові. Потім почув голоси: живий, живий! То були голоси синів, які підбігли до мене.

Що бачили всі, а сусідка Валентина Миколаївна записала: «Бомба вибухнула у дворі. Вікна в будинках вилетіли разом із рамами, дерева попадали. Вирвало й повалило стовп із проводами. Дуже постраждали 2-й і 3-й під'їзди нашого будинку. Після вибуху все летіло згори, немов з небес: каміння, скло, залізяччя, бруд і весь мотлох, піднятий вибухом вище 9-го поверху. Сашу (це я) засипало землею. Вилазячи, його (це мене) вдарило каменем по голові. Весь у крові. Валика й Діму ошпарило окропом із багаття і відкинуло вибуховою хвилею на кілька метрів. Валик отримав опіки спини й ніг від окропу, а Діма поранення в ногу осколком. У Саші (це я) голова вся в крові і бруді, ліва нога опухла, не може на неї стати. Усі автомобілі у дворі розбиті». 

  

Молодий чоловік із сусіднього будинку, вигрібаючи із землі коржі, що розлетілися навкруги після вибуху, немов конфеті з хлопавки, кричав на весь двір, що путін – х...ло, бо вже втретє не дає йому закінчити їх приготування.

Від вибуху в нашій квартирі заклинило двері. Залізний замок лопнув. Жінки зсередини (невістка Настя) змушені були виламувати двері, щоб спуститися у двір на допомогу чоловікам.

 

11:30.

З під'їзду вибігла дочка сусідки Наді (з 3-го поверху), яка живе в Московії і приїхала до матері, лише перед війною. Вона перекисом протерла мені голову, і ми із синами, які підтримували мене, почали підніматися наверх.

11:45.

У квартирі ми потрапили в руки наших милих жінок. Сестра Ольга обрізала мені волосся навколо рани й гарячою водою (підігрітою для загального чаювання!!!) змила бруд і кров із голови. Невістка Настя стала нашим головним лікарем. У неї були якісь мазі, знеболювальні засоби. Вона професійно повертала всіх до життя. Найбільшого догляду вимагав Валентин, у якого від окропу з'явилися пухирі на спині й ногах. Найщасливішою (?!) була, звісно, моя дружина Марина. Після падіння бомби живими залишилися її чоловік і обидва сини.

 

12:00.

Чутно стрілянину кожні 10 секунд у районі паспортного столу.

 

ДЕНЬ.

Вибухи чути всюди. Вони то віддаляються, то наближаються. Бомби падають кожні 15-30 хвилин. Схоже, що місто розділене на рівні квадрати, і в кожний щось падає. Між бомбами чутно безперервні канонади артилерії. Літаки заходять парами. Поки не пролунає чотири вибухи, вони не йдуть. Тому до четвертого вибуху не висовуємося.

 

18:00.

Сестра Ольга написала вірш "Ранок війни", як вираз гніву й горя. Цей вірш сестри сприйняли, як крик душі, що висловлює емоції війни й розпач.

УТРО ВОЙНЫ

ОЛЬГА ЗАРЯ

10.03.2022

Утро военное – это: 

Не поцелуи в ушко, 

А бешеный гул ракетный 

И выстрел по сну из пушки. 

Смерч детворе известен, 

Это не змей бумажный, 

Вместо стихов и песен – 

Свист над землёй протяжный. 

Мины летят – не птицы, 

Срочно спасаться надо… 

Где же с детьми укрыться? 

Слыша шуршанье Града. 

Знаю, нельзя бояться, 

Сердце в кулак сжимаю. 

Братья, братишки, братцы! 

Дети весны и мая… 

Что ж вы, юнцы и деды, 

Подняли столько пыли? 

Ради какой победы 

Вы город в труху разбили? 

Кто вы – творцы и судьи? 

Рвётесь, не вымыв ноги… 

Нелюди вы – а не люди… 

Шайка с большой дороги.

ОЛЕКСНДР ЗОРЯ-ЗАРЯ

(переклад)

 

РА́НОК ВІЙНИ́

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍