Marta Nahanda - Постукай в мої двері , Marta Nahanda

— Може викличемо поліцію? —запропонувала я, але Микола промовчав, схопив мене за руку і увійшли у будинок. Мені було страшно, якщо нас вб'ють і які бовдури заходять в свій дім, знаючи, що там є злочинці?  І посилилися крики. Я змогла розібрати слова — це було одне слово. «СЮРПРИЗ». І ще я побачила своїх друзів. Я хотіла накинутися на них, але мене обіймав Шапаренко. І я не могла вирватися з них, — Ви ідіоти, хіба так можна? Коля, пусти мене зараз, же. Я їх вб'ю і тоді можу спокійно спати. Та, я тут зі страху чуть не померла.  
— Ти справді віриш, що я це зроблю? Нізащо я в своєму житті не відпущу тебе... — мені здавалося, що він сказав ці слова з подвійним сенсом, але мені це здалося.
— Мені здається, містер футболіст, ви сказали з подвійним сенсом, я його зрозуміла, — Вероніка просто читає мої думки. 
— ні, це не так. Ніякого подвійного сенсу
— Я все ще чекаю, коли хтось скаже з вас deli gibi aşık oldum. — перекл. з тур. Я закохався немов божевільний.
— Що? — запитав Микола, бо практично не зрозумів, що Марта сказала.
— Нічого. 
— Якщо ви всі тут, а не в іншому місці, то... — не договорив Микола, бо Оксана його перебила.
— То означає, що туса тут.
— В нашому будинку чудово. — пробуркотів Микола.
— Як ви взагалі проникли в дім?  — запитала я.
— Я вкрала з твоєї сумки ключі. — заявила Софія.
— Я всім це розкажу. Софія — крадійка, я не помилилась, що в будинку злодій.
— Я вже бачу статті «Співачка Софія Семків, крадійка ключів». — пожартувала Ліля. 
— Це було б чудово. — посміхнувся Микола. Його посмішка це наймиліше, що я бачила.
— Всі до танцю. Я хочу танцювати. — заявила Ніка.
— Хто тут діджей? Смак в нього на музику такий собі, Ден, зникни. — підійшла Марта до апарату і вигнала Дениса. 
— Не думав, що в Дениса, такий жахливий смак у музиці. — сказав Микола до мене.
— І таке буває. 
Заграла пісня «Gasolina». Як давно не відчувався цей кайф. Після цієї пісні ми пішли у відрив. Потім, хтось почав співати. І це було чудово танцювати під живу музику. Далі була пісня «Буревіями». І всі танцювали по парочкам, окрім двох. Впринципі, як завжди.
— Я не буду, з тобою танцювати. — сказала Марта Алексу. 
— Досить дутися.
— Забереш права на бюро, можливо я  подумаю. — високі пріоритети.
— В мене такі ж права на неї, як і в тебе. 
— Це чудово. — відволік мене Микола від перепалки цих двох, —Танцювати тут з тобою.
— Так, добре, що ти переконав мене в цій фіктивні грі. 
Шапаренко: Добре, що ти погодилась. 
— Так, лишився 1,5 місяця і я не знаю,  що буду робити після тебе.
Шапаренко: Я чудово знаю, що буде далі.
— Так, зізнаєшся тій дівчині і ви будете щасливі, — можливо я хотіла бути тією дівчиною, але я нею ніколи не буду. 
— Саме так. 

3 дні потому.
Офіс. Буденно, але зі всіх трьох акціонерів я залишилась одна. Зі всіх нас. Чи важко мені — ні. В бюро є чудові працівники, які сумлінно виконують свою роботу.
— Можна? — постукала Меланія у двері кабінету.
— Так, проходь. 
— Там... Микита клієнт Марти прийшов злий, як собака. Він хоче бачити її.
— Її тут немає. 
— Я те саме йому сказала, але марно. 
— Ходімо подивимся. — ми вийшли і на коридорі я зустріла чоловіка, — Микито Сергійович, рада вас бачити.
— А я вас ні. — що ж очікувано, — Де ваш начальник? 
— Я перед вами.
— Інша.
— Її  зараз немає. Вона закордоном.
— Тоді, я хочу другого вашого партнера,— а не багато ти хочеш, а також багато чого хочу. — але я цього звісно не сказала. 
— Нас тільки двоє.
— Цей, як його О, Владислав сказав, що троє. — придурок Владік, — Прізвище пов'язане з ім'ям.
Андрієвський чорт. Влада звільнити. Записати і виконати. У моїй голові утворився ніби записник. Що робити? Сказати Марті, яка потім вб'є і Андрієвського і Влада. Сказати Андрієвському і вона вб'є мене і його. Подзвоню Сашуньці. Пофіг.
— Сашунька, привіт.
— Привіт 
— Тут цей.. 
— Щось сталося? — його голос звучав стурбовано.
— Можеш приїхати? 
Алекс: В компанію?
— Звісно.
— А твоя подруга знає це? — він ж не може її не побачити.
— Ем... Ні. Думаю, що не дізнається.
Алекс: Яка вірогідність того, що я буду живий після того, як приїду?
— Нульова.
— Чудово, зараз чекай. 
— Мело, як тільки Андрієвський приїде, то його одразу до мене в кабінет зажени.
— Буде зроблено, бос. — я посміхнулася і пішла у кабінет. Я вже хочу застрелитися.
Через годину.
—Я не розумію, чому саме мене? — він питає в мене ніби я знаю. 
— Цьому Микиті я сказала, що Марта закордоном і він захотів тебе. Якщо я б подзвонила їй, то було в цього багато питань плюс вона без акцій і право знаходитися тут немає.
— Він захотів мене. Цікаво. Він гей? 
— Ти що ідіот? — вдарила його по плечі. 
— Жарт.
— Поганий жарт. 
— Добре, я піду займусь ним. Все, як було так і залишилося?
— Так. І я тебе дуже прошу не натвори справ, як два роки тому, будь ласка. 
— постараюсь, — сказав Алекс. 
— яке постараюсь, а так точно. Давай за роботу.
Я вирішила, що моя робота на сьогодні завершилась. Думаю, він впорається, не підведе нас знову. Хочу на це надіятися. Коли я вийшла з офісу на мене напало стадо журналістів. І почали ставити дурні питання.
— Пані Маріє, це правда, що ви з Миколою Шапаренком розлучаєтеся? —  що? Блін. Яке розлучення до кінця фіктивних стосунків 1,5 місяця. Але не почувши моєї відповіді інший заговорив.
— причина розлучення зрада? Він вам зраджує? Так?  
— це правда, що він вирішив повернутися до Лорени? — все їй зізнався, а сам говорив, що почекає. Напевно не зміг. 
—  Вибачте, але ви помиляєтеся. Такого немає. Розлучення теж. Ми щасливі в нашому шлюбі. З вашого дозволу я піду.
Я не йшла, а бігла до машини. Сівши за кермо. Розревілась. Плакала і плакала. Він не дотримав свого слова. Його слова лунали в моїй голові. «Я зізнаюсь їй. І весь час буду вдячний тобі.», «Ти одна з найкращих жінок, яких я знав».  
Я приїхала додому просто спустошена, коли я увійшла у будинок, то натягнула усмішку, як могла. Вийшло так собі. Але коли побачила його, такого красивого, який тільки, що вийшов з душу, то я не змогла втримати цю посмішку.
— привіт, — 
— привіт, — я ледве сказала привіт.
— щось сталося?  — запитав він. 
— нічого.
— я ж бачу, що та. Розкажи мені, будь ласка 
— Я не хочу, тобі нічого розповідати, — сказала я різкіше ніж очікувала. 
— щось сталося дуже глобальне.  
І тут я почула, як в цьому телевізорі заговорили ті самі журналісти. Чорт. Я знову хотіла плакати, але я стрималась. Я швидко побігла і намагалась вимкнути телевізор, але він мені не дав. Схопив своєю рукою моє зап'ястя.
— тепер я все зрозумів. Це вони винні. В тому, що ти така спустошена.
— і яка її реакція була? 
— чия реакція? 
— ну .. дівчини, якій ти зізнався у почуттях. Лорени? 
— Я нікому нічого не говорив. Я ж казав тобі, що через місяць зізнаюсь. І я не можу так з тобою зробити. Це буде не повагою до тебе. А як я вже говорив,   що «Ти одна з найкращих жінок, яких я знав.» 
— то ти нікому не зізнавався у коханні? 
— тільки одній і це тобі, дівчино, яка має очі кольору бутилки від пива.
— чудовий жарт, — але це мені підняло настрій і я вже посміхалася і не натягнуто це була щира усмішка.
— але ти посміхаєшся і я виконав свою місію.
— місію? 
— ти ніколи не будеш засмучена через цих придурків, зрозуміла, мене?
— якщо цього немає, тоді звідки вони таке взяли?
— жовта преса, квіточко. — квіточко. Мило. Він один раз назвав мене квіточкою, але я не звернула увагу на це.
— квіточко? 
— забудь
— ти назвав мене «квіточко» — це дуже мило з твоєї сторони. 
— Стараюсь, заради вас, дружино. 
— який ти офіційний
— це ще не дуже офіційний. 
— та ви що, пане Шапаренко.
— шановна Марія Шапаренко, якщо ви буде вірити мені, а не якійсь жовтій пресі, то ваше життя буде кращим. 
— можливо, ти маєш рацію
— не можливо, а так точно.
Задзвонив мій телефон це була моя мама. Чорт. Я зараз чую, як буде. Ось маєш, вийшла фіктивно, він виставив тебе посміховиськом.
— мама телефонує.
— я піду
— окей, алло
— Алло, ти як? Я не можу повірити. — сказала мама у трубку.
— я добре, а ви як? І у що ви повірите не можете? 
— вийшли новини, що тобі зраджує Микола зі своєю колишньою. — одразу на лінії з'явився тато.
— це все брехня, мені ніхто не зраджує. І ми не розлучаємося. 
— ти впевнена?
— розлучимося тоді, коли закінчиться наша угода і все. А так все добре. Не переживайте.
— якщо це так, то це чудово. — промовив тато.
— дійсно. Надіюсь у вас таких новин немає.
— є, — о.
— так, дійсно. Ми з твоєю мама підозрюємо, що твоя сестра вагітна, — що? Як? 
— Це лише підозри. — промовила мама.
— мені здається, що так і є.
— це чудова новина. Все поговоримо пізніше, сімейство Булатові приїхали.
Мені, як завжди стало скучно і я пішла в бібліотеку, взяла книгу «Назавжди врешті-решт». Моя сестра вагітна, як швидко діти ростуть. Це дуже радісна новина. Але в бібліотеці я депресую. І тут мою депресію перервав Микола. Зараз знову почне мене смішити і я знову не буду в депресії.
— так, що знову сталося? 
— та ні тобі, здалося.
— щось сталося. Говори, 
— та правда нічого такого за що можна було хвилюватися. 
— або ти скажеш, або я тебе поцілую, — я відчувала, як мої щоки палають.
— ну ні.
— один, — почав відлік Микола. 
— тобі не сподобається це.
— я думаю, що мені буде цікаво тебе послухати. Два. — наблизив своє обличчя до мого.
— окей, розказую. 
— не можна було так зразу.
— я тільки, що дійшла думки, що Мартин.
— Мартин? — ах, точно він ж не знає про Мартина.
— мій колишній. Так, ось ніколи не ставив у своєму житті мене на перше місце. Знаєш, дивлюсь на сестру і Дмитра і бачу іншу картину. Він поставив перегони на друге місце. Коли все життя його коханою була машина, а після появи Лілі стала вона. А з Мартином я не була зовсім на першому місці. Насамперед він ставив у пріоритет свої почуття. І знаєш, що я це зрозуміла коли сиділа тут. І не знаю чи з'явиться людина, для якою я буду дуже важливою, центром його всесвіту. 
— Ти ᴏбᴏʙ’яɜᴋᴏʙᴏ будᴇɯ  нᴀйᴋᴩᴀщиʍ ᴄᴋᴀᴩбᴏʍ дᴧя ᴋᴏᴦᴏᴄь, ᴀ дᴏ ᴛих ᴨіᴩ будь нᴀйᴋᴩᴀщиʍ ᴄᴋᴀᴩбᴏʍ дᴧя ᴄᴇбᴇ. І скажу, що він був ідіотом, коли тебе втратив. 
— це він мене кинув.
— розповідай. 
— ти будеш слухати цю нудну історію? 
— якщо я сказав "розповідай", то я напевно хочу послухати.
— тільки не смійся 
— розпочни з того дня, коли він тебе кинув.
— це був той день коли я тебе перший раз поцілувала. 
— і після того він тебе кинув? — якби ж то.
— ні, до того.
— можна зробити висновок, що він тебе кинув, а розізлилася і поцілувала першого зустрічного.
— ти не перший зустрічний.
— знаю. Я його люблю. — що? З якого це жива йому любити Мартина.
— що?
— якщо він тебе б не кинув, то ти б не сиділа сьогодні зі мною. І не була моєю дружиною. Боже, я його обожнюю. 
— я ще почну ревнувати
— не бійся, квіточко, ти займаєш окреме місце в моєму серці, — моє серце починає розтоплювати лід, який є між нами.
— та невже? Я забула тобі розповісти.
— що саме? 
— Ліля вагітна.
— це тобі мама дзвонила і говорила?
— так, я скоро стану тіткою. 
— це чудово, поїдемо їх привітаємо?
— ні. Вони зараз в батьків. Потрібно всім розказати. Блін.— о боже,  Алекс.  Надіюсь, що він не натворив справ.
— що ще?
— я забула за Андрієвського
— Андрієвського? — я кивнула і набрала Алекса. 
— алло
— алло, — сказав у трубку Алекс.
— скажи, мені що ти не спалив бюро і воно не банкрот. 
— я не спалив і бюро імені Серкана Болата не банкрот. І Микита задоволений. 
— фухх.. супер. Велике дякую, тобі
— Завжди будь ласка. 
— до зустрічі. — я завершила виклик, —Колясику, поїхали.
— я дочекаюсь твоєї назви мені чи ні? — запитав Микола. 
— все в процесі. 
— я так і знав,  що я тобі подобаюсь. — самовпевнений. Занадто. 
— що? Такого немає. Ти мене не приваблюєш  в плані хлопця.
— ні, я думаю, що я тобі дуже подобаюсь.
— ти мені не ПОДОБАЄШСЯ! — і тут його накрило. В прямому сенсі. Він почав істерично сміятися, я б не назвала, що він сміявся. Він не ржав, як кінь, але ржав. Що я такого смішного сказала, не знаю, — ти що ідіот?
— Ні, я просто. Не можу в це повірити, чесно. 
— повірити в що? Що ти мені не подобаєшся? Вибач, але ти можеш подобатися всім своїм фанаткам, але не мені. Я — інша. Мені подобаються чоловіки з бородою, як в Андрієвського, наприклад, — що я сказала, тільки що. Які хлопці з бородою. Який Андрієвський. Я божевільна. Але його лице стало розлюченим. Ось на тобі викуси. Думаєш, що такий прекрасний, що ти бог, але ні є дівчата які закохані в нього, але не я.. та кого я обдурюю. Я закохана так. Він про це ніколи не дізнається...
— я піду потренуюсь трохи, а потім поїдемо, добре?
— окей, я тоді буду читати.
Я сиділа у бібліотеці вирішила дочитати свою книгу.  Але побачивши, як тренується Шапаренко, не змогла відірвати очей від нього, як я не намагалася в мене не виходило..  Але коли він подивився на мене мої очі швидко поринули в текст.
— думаю, що дуже цікава книга, що ти її аж читаєш догори ногами, — от чорт. Як я цього не помітила. Ось це спалилась.
— я....я так дуже цікава. Ти знаєш, я всі книги читаю догори ногами.
Будинок дівчат.
— опа, сьома вечора, ви що тут робите? — сказала Ніка, коли побачила нас.
— ми приїхали з новиною, — сказала я.
— дуже важлива новина. — продовжив Микола. 
— цікаво. — сказала Софія. 
— ви заходьте у вітальню, а Софія робить чай. — Софію, аж перекосило від слів Марти. Ми пішли у вітальню,  а Софія взяла Оксану і Віку робити чай.
— що це за новина така? — запитала Ніка, коли ми сиділи на дивані перед каміном. 
— Софія принесе чай тоді скажемо. — сказав Микола. 
— Вероніка, дивись вони зізналися одне одному в коханні і говорять, що не розлучаться ніколи.. —сказала Марта. 
— ні, не це. І такого не буде. — промовила я.
— несу чайййй, — почувся голос Софії. І ось сама Софія з'явилася і Оксана з тарілкою солодкого і просто Вікторія.
— думаю, можеш розпочати. — сказав Микола, я кивнула головою. 
— а ви не розлучаєтеся? — запитала Софія. 
— ні, ці новини брехня, — відповіла я.
— а я казала, що в них кохання. — Марта, як завжди.
— сьогодні я говорила з мамою і вона повідомила мені дуже радісну новину. Ліля вагітна. — і Софія почала писати від щастя.
— серйозно? — запитала Ніка зі сльозами на очах. У цей момент вони були у всіх. 
Коли я говорила в мене на очах ставали сльози, в дівчат так само. Це прекрасно. Ми виросли і мрії здійснилися, ну майже всі. Поки, що всі щасливі.
— ну не плач більше, — Микола обійняв мене, а я уткнулась носом в його шию і випадково поцілувала його в шию. Надіюсь він не помітив.
— я маю дівчатам дещо розказати.  
— звісно, а я тут сам посиджу. 
— не сумуй, коханий
—  звісно, кохана.
— ходімо зайдемо в одну з кімнат, — запропонувала я і ми зайшли у кімнату Софії. Як завжди на столі валялися блокноти з нотами. Акуратно застелене ліжко. 
— що таке секретне,  що ти не змогла розповісти при Колі? — запитала Ніка 
— це пов'язане з ним, — сказала я. 
— О, цікаво.
— ну.. я намагалась йому довести, що він мені не подобається і сказала,  що мені подобаються чоловіки з бородою,  як в Андрієвського.  І тепер він думає, що я запала на нього.. і ще я з ним по телефону сьогодні розмовляла. 
— це як анекдот живий  хоча та і є.— промовила Марта. 
— а і ще це стосується роботи. Сьогодні в офісі був Алекс. Виникла невеличка криза. Загалом прийшов Микита твій клієнт. Він хотів бачити тебе, я ж сказала, що ти закордоном. І він захотів Андрієвського.
— завжди знала, що він якийсь не такий
— і я подзвонила і він приїхав і врятував нас. І може даси йому шанс. Він врятував нас і зараз наші акції зросли лишень п'ятнадцять відсотків коштують мільйон гривень. — сказала я.
— Думаю, нехай він купить ці п'ятнадцять відсотків. — о, так є прогрес. 
— як думаєте, Шапаренко повірив, що тобі подобається Сашунька?
— можливо. — сказала Віка 
— і зараз він про це йому розказує. — що дійсно схоже на правду. 

Шапаренко. 

— ти віриш в це? — запитав я у Алекса після того, як йому розповів,що сказала Маруся.
—  те, що я їй подобаюсь, так. Я красивий, багатий, неодружений. Сьогодні їй допоміг. Тому так. — засміявся Алекс. Придурок.
— не смій, до неї торкатися.
—  ти такий  смішнмй, коли ревнивий. Я так ніколи б не зробив, знаючи, як ти по вуха в неї закоханий. Є проблема. 
— яка? — що за проблема?
— тобі потрібна борода. О, а давай штучну приклеєм. Таку, як в dzidzio. — Придурок. У мене друг придурок.
— ти ідіот?
— ні, але погодься це було б файно, тобі підійшло.
— що підійшло? —з'явилася та, у яку закоханий Алекс за нашими спинами.
— я пропоную, Колі бороду штучну приклеїти. — обернувся він до дівчини.
— Шкарпетка, я згодна з ним. Це стається вкрай рідко. 
— це на тебе, так вплинуло що я сказала, що мені подобаються чоловіки з бородою.. — з'явилась Марія, — я скажу, якщо ти це зробиш то я не закохаюсь в тебе,до того ж ти закоханий в іншу. Навіщо тобі, щоб я була закохана, 
— я такого не казав.
— окей. — дівчина взяла свою чашку і пішла га кухню і тут Марта почала штовхати Алекса і щось йому буркотіти і цей теж зник на кухні. Вона їх намагається звести. 

Маруся 

— Алексе,
— слухаю, для чого мене Марта змусила сюди йти.
— можеш допомогти мені
— як дивитися безпалівно на Шапаренка?
— ні. Ти знаєш що я сказала, йому мені подобаються чоловіки з бородою
Алекс: такі, як я. 
— так. І ти можеш сказати йому, що..
— що ти мені подобаєшся? — та він читає мої думки. 
— так.
— Не можу, бо сказав йому, що ніколи такого не зроблю. — такого?
— що саме?
— що ти мені сподобаєшся.. 

На наступний день. Офіс.  Важко бути одним єдиним акціонером. Всі підбігають до тебе і щось хочуть, це важко. Добре, що нас буде троє. Хлопець вже заплатив за свої акції, все так швидко.
— не можу повірити, що ви будете знову тут. І я буду не сама. Цей тиждень був важким для мене. Серйозно, я яка думала, що завершу проект до середи, а сьогодні вже четвер, а він ще наполовину не готовий. 
— це формальність для бюро, але завтрашній день дуже важливий. Суддя вирішить, чи віддасть він мені акції чи ні. — сказала Марта. 
— якщо ти не будеш кидатися на Санька, то віддадуть. — сказала я
— погоджуюсь. — підтримав мене Олександр. 
— заткнись, — які вони милі.
Я пішла допрацьовувати цей проект. А то такими силами від мене відмовиться ще один клієнт. Так, як не дивно, один пішов, бо я не вчасно здала його. І ми вберегли Микиту. Що нам дуже допомогло. 
Судний день, якщо його можна так назвати. Сьогодні вирішиться чи віддадуть акції цим двом. Хоча Андрієвський формально за них заплатив. Думаю, що все буде добре. Тут виходить сумна, розчарована Оксана. Що все так погано? Я за ці дні сама майже не справлялась, повезло, що мені з клієнтом допоміг Саша.
— наскільки все погано? —запитала я.
— дуже, — о боже. 
— що? Кажи, що суддя сказав? 
— він віддав акції вам Марти сорок відсотків, у тебе тридцять п'ять відсотків і в  Олександра двадцять п'ять відсотків. 
— від коли мені подобається Маруся і я не думав, що ти така ревнива.— що за маячню Алекс тільки, що сказав.
— Що? — запитала я. 
— твоя подруга сказала, що мені подобаєшся ти і ревнувала і тому вчиняла такі скандали. — пояснив Алекс.
— що? 
— він захотів причину і я на ходу придумала і я думаю твій план чудовий, — пояснила Марта. А звідки вона його почула?
— звідки, ти про це знаєш? 
— скажу випадково почула. — звісно, що випадково. 

По дорозі до офісу в машині я підспівувала пісні, які грали з магнітофона. Вгадаєте, що я робила в офісі, вірно — допрацьовувала проект. 
В мій кабінет вривається радісна Марта.
— дай вгадаю. — сказала я. 
— вгадай,
— Андрієвський віддав акції, — хоча він їх тільки отримав. 
— це б була чудова новина, але ні.
— тоді, що?
— ми всі... Їдемо в Одесу на море.
— що? Стоп. Коли? Але ж Ліля в її стані
— точно. Потрібно запитати про це в неї. — і в потрібний момент з'явилася Ліля.
— питайте, я тут 
— тобі можна їхати в довгу дорогу?
— а чому ні?— здивовано подивилась Ліля. 
— ну ти ж вагітна жінка, — сказала я розвівши руками.
— в сенсі «вагітна»? — здивовано дивився Дмитро, то на нас з Мартою, то на Лілю
— ти що не знав? —  Запитала я.
— навіть я не знала. Від коли? — тобто, що це означає?
— Стоп. Ти не вагітна? — запитала Марта
— ні, звісно. Звідки такі думки?
— мама з татом висунули таку теорію, — пояснила я. 
— тепер ясно, чому вони так поводилися.
— як?
— порошинки здували.