Рейчел Меддоу - Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу

його керівникам, що на кожній квадратній милі Барнетт Шейл було приблизно 200 мільярдів кубічних футів природного газу — що приблизно вчетверо перевищувало оцінки найоптимістичніших геологів «Мітчелл». «Це колосальна кількість, — вигукнув Джордж Мітчелл. — Це найбільша таємниця в історії компанії». Мітчелл і керівництво його компанії погодилися з тим, що треба придбати права на видобуток корисних копалин на кожен квадратний дюйм, який вони зможуть отримати в Барнетті, але потрібно це робити досить обережно, щоб інші компанії не дізналися, що вони мають про запас.

Утім решта компаній не розуміла, що Мітчелл їх обводить навколо пальця. Ставилися до цього доволі скептично. Як «Мітчелл енерджі» зможе відкрити секрет, який не зламали ні «Екксон», ні «Шеврон», ні інші великі компанії? Через вісімнадцять місяців після зробленого «Мітчелл» відкриття «Девон енерджі» з Оклахоми отримала шанс придбати «Мітчелл» і права на її величезний запас корисних копалин у Барнетт Шейл. Технічна команда «Девон», вимірявши ефективність «Мітчелл», на початку 2000-х років доповіла керівництву, що гідророзриви з реагентом на водній основі не матимуть значних успіхів. «Ми крутили носом, бо не думали, що це спрацює», — згадував Ларрі Ніколс, генеральний директор «Девон».

Але було складно не помітити, як упродовж наступних кількох років зросли видобутки «Мітчелл». Невдовзі у «Девон» запідозрили, що з «Мітчелл енерджі» не все так просто і вони мають що запропонувати. 2002 року Ніколас та його команда з «Девон» виклали за «Мітчелл» 3,5 мільярда доларів, а ресурси та ноу-хау власне «Девон» створили неабияку додану вартість. Інженери «Девон» взялися до роботи й довели, що можуть видобувати газ значно ефективніше, і робити це ще більш ефективніше завдяки поєднанню нової технології «Мітчелл» з відносно новою й мало використовуваною технологією горизонтального буріння. Горизонтальне буріння дозволяло бурильникам бурити прямовисно вниз, повертати на обраній глибині під кутом дев’яносто градусів, а тоді прокладати тунель завдовжки у тисячі ярдів або навіть кілька миль. Бурильники можуть зламувати породу упродовж усієї горизонтальної лінії, що істотно підвищує продуктивну зону. Однак це потребувало більше водного реагенту. Значно більше водного реагенту. «Девон» часто закачувала уп’ятеро більші обсяги розривної рідини, ніж Стейнсбергер для своєї першої успішної свердловини. Горизонтальна хитрість спрацювала — навіть краще, ніж на те сподівалася компанія. До червня 2002 року «Девон енерджі» задовольнила свої апетити ймовірністю буріння в Барнетт Шейл нових свердловин упродовж наступних п’ятнадцяти років і перспективами збільшити кількість свердловин у цьому районі вшестеро — до понад 6 тисяч. Трильйони кубічних футів газу нового видобутку раптом видалися не настільки вже й нереальним передбаченням.

Поєднання гідравлічного розриву пластів за допомогою реагента на водній основі і горизонтального буріння стало проривом, на який нафтогазова промисловість чекала роками. І це був не просто тектонічний зсув потенційно величезних комерційних масштабів, це була вісь, навколо якої почала обертатися історія сучасності. Новий джин вибрався із пляшки. Навіть сьогодні важко сказати, чи цей джин нам друг. Але він справив ефект. Гідравлічний розрив пластів і горизонтальне буріння переписали повністю світове енергетичне рівняння, а разом з ним майбутнє цілої низки країн. «Це одна з найважливіших, найбільш проривних, технологічно прогресивних змін в історії енергетики, — сказав на пікові піднесення гідророзривних технологій світовий керівник товарних досліджень «Сітігруп». — Це була революція в економіці США і це була революція в геополітиці».

РОЗДІЛ 3

Крадене

Якщо в Росії у перші роки ХХІ століття хтось хотів і міг скористатися перевагами останніх інновацій у нафтогазовидобуванні, то це був Міхаіл Ходорковскій. Ходорковскій переродив невеличке об’єднання радянських виробників нафти, що ледве животіло, в найуспішнішу єдину нафтову компанію Російської Федерації. Компанія ця, «ЮКОС», під його керівництвом перетворилася на корпорацію вартістю у понад 30 мільярдів доларів і всього за чотири роки подвоїла свої прибутки. До 2002 року на «ЮКОС» припадало приблизно 20% від усієї сирої нафти, що видобувалася в Росії. На той час Ходорковскій був найвідомішим російським бізнесменом на Заході. Його компанія уславилася як найтехнологічніша корпорація в його рідній країні й отримала схвалення провідних фінансових гуру Заходу. Американські агентства оцінки кредитного ризику вважали «ЮКОС» найбільш кредитоспроможною недержавною корпорацією в усій Росії.

Історія Міхаіла Ходорковского і «ЮКОСа» також виявилася стрілкою на барометрі комерційної та політичної атмосфери Росії перших десятиліть після розпаду Радянського Союзу.

Народжений 1963 року, Ходорковскій був непересічним і цілеспрямованим юнаком з точним розумінням правил гри під назвою життя, вмінням робити швидкі ставки. Він рано зрозумів, що найкращими кар’єрними сходинками в Радянському Союзі були надійні державні посади, де амбітні функціонери-кар’єристи могли просуватися через чини, обростаючи низкою все більших й вишуканіших апартаментів, кращих автомобілів і предметів розкошу, ймовірно, збираючи все більше грошової здобичі, офіційно дозволеної системою хабарництва Радянського Союзу. Квитком у це щасливе життя була постійна демонстрація вірності комуністичній партії. Отже, він, син аполітичних і нічим непримітних радянських інженерів, присвятив свої дитинство і юність тому, щоб довести, що є завзятим і послідовним членом молодіжної комуністичної організації. І досягнув успіху, отримавши посаду найнижчого рівня, відповідно до якої під його контроль потрапляла мізерна частка кульгавого радянського обладнання.

На жаль, щойно в 1989 році почалося його справжнє кар’єрне сходження, Радянський Союз почав свій повільний крах. Зрозумівши, що відбувається, Ходорковскій змінив курс на 180 градусів. Кордони капіталізму та демократії в Росії все ще окреслювалися, правила гри все ще писалися, але він увірвався на поле, забувши про все на світі.

«Час перестати жити за заповітом Леніна! — написав Ходорковскій в есе до свого тридцятиріччя, як цитує його авторка Маша Гессен. — Наш дороговказ — Прибуток, отриманий суворо законним шляхом. Господь наш — Їхня Величність Гроші, бо лише він може привести нас до багатства як до норми життя».

Ходорковскій не просто проповідував гонитву за багатством, він провадив життя, яке проповідував, щоправда на практиці воно не завжди було «суворо законним» і не завжди було успішним. Він почав з маленької кав’ярні. Але нічого не вийшло. Потім був бізнес із ввозу комп’ютерів. Усе провалилося. Заснував банк. Це спрацювало! Свої перші мільйони він заробив, торгуючи міжнародними валютами і керуючи грішми російського уряду, накопичуючи їх, тим самим підготувавши стрімку нову з’яву першого демократично обраного президента Росії Боріса Єльцина.

Боріс Єльцин зробив те, що Міхаіл Горбачов не хотів навіть пропонувати: зруйнував старий СРСР до основ. Єльцин керував розпадом Союзу Радянських Соціалістичних Республік, визнав незалежність республік і дав волю сателітам СРСР у Східній Європі та Азії. Єльцин відправив у вигнання комуністичну партію і вилучив її здобич; позбавив державних урядових апаратників контролю над бізнесом та