Левко Григорович Лук'яненко - З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Так ось Лупиніс, зі слів Ярослава, у Володимирській в’язниці оголосив голодовку протесту, і його годували силою, як і належить один раз на добу, вони, злі на націоналістів, заливали йому не справжнє молоко з відповідними вітамінізованими додатками, а бозна-що. Він виявився стійкий. Одначе йому відняло ноги. Термін тюремного ув’язнення закінчився, але позаяк він не міг ходити, влада повезла його не до робочого концтабору, а в Барашевську лікарню — у третю зону.
Та хоробрий і стійкий Лупиніс навіть у Барашевому не зняв голодовки. Понад те — написав заяву до Москви, копію якої і привіз Герей. Герей просив Кравчука зібрати чоловік шість-сім своїх людей молодшого віку біля третього барака, з тим щоб ознайомити їх з тим листом.
Як хотів Герей, так Кравчук і вчинив — покликав мене, Віруна, Шинкарука, Ткачука, Тихого, Кобилецького і Марусяка, тих, хто о цій порі не був на роботі і кого вдалося знайти нашвидкуруч.
Аркуші паперу стандартного розміру в клітинку були заповнені дрібним почерком майже на три сторінки. (Герею, слава Богу, вдалося перевезти це велике послання через два труси!) Лупиніс докладно викладав звинувачення уряду СРСР в порушенні демократії, відсутності справжніх виборів, у безправності робітників і в феодальному становищі колгоспників, у брехливості партійного керівництва і т. д.
З усіх людей в Україні і в СРСР загалом він найбільше звинувачував голову Ради Міністрів СРСР Косигіна і закінчував заяву ультиматумом: зняти з посади Косигіна! Свою вимогу підкріплює голодовкою і не припинить її доти, доки не здіймуть Косигіна з посади.
Просить в’язнів сьомої зони підтримати його вимогу.
Герей закінчив читати і відійшов на п’ять хвилин, щоб заховати заяву Лупиноса.
— Здорово виклав звинувачення, — відзначили одностайно.
— То, що, може, й ми оголосимо голодовку із солідарности із Лупиносом? — питає Герей.
— До рішучости треба, ще й голови, — промовив помірковано Тихий.
— Над нами в небі обертається місяць, — кажу я, — і освітлює цю прокляту Мордовію. Давайте оголосимо до місяця вимогу, щоб він не сходив над Мордовією. Можемо ми зупинити місяць? Не можемо, бо наші сили проти сили обертання місяця мізерно малі, просто дорівнюють нулю. Так сила Лупиноса чи одного, чи з допомогою нас десятьох проти сили держави мізерно малі. Ото коли б до акції можна було б підключити 20000 політв’язнів — це була б зовсім інша справа!
— Яка там інша справа! — запально вигукнув Кравчук. — Комуністи повторили б те, що скоїли 1954 року в Джезказган! — і все!
— Тут, — продовжив я, — є ще один принципово важливий чинник: Лупиніс шантажує владу. Він заявляє владі: зніміть Косигіна, бо голодуватиму до самої своєї смерті! Жодна влада — ні комуністична, ні будь-яка інша, не може піддаватися шантажу в принципі. Бо коли б ціни життя одного політв’язня було б достатньо для усунення голови Ради Міністрів цілої великої імперії, тоді кожен з нас пішов би на смерть задля усунення одного керівника держави, а десятьох політв’язнів, либонь, було б достатньо для виведення України з-під влади Москви. Влада перестала б бути владою, коли б голодовкою однієї людини можна усувати міністрів, держава перестала б бути політичною організацією суспільства і настав би хаос.
— І все-таки мені подобається його рішучість, — каже Шинкарук.
— І мені теж! — в один голос заговорили Марусяк, Кобилецький, Ткачук.
— Давайте щось утнемо! — вигукнув Вірун.
— І мені подобається твердість Лупиноса, — кажу я. — І вельми приємно, що він не запобігає перед владою, а прокладає свій власний шлях. Жаль, що він недостатньо знає структуру держави, функції окремих органів та механіку їхньої взаємодії, об’єм, вагу та інерційність державної машини і тому ставить перед собою особисто нездійсненні завдання. Він хоче одним ривком пересунути двісті кілограмів цегли. І надриває себе, замість того, щоб пересунути її по цеглині. Робімо свою справу, плануючи її на десятиріччя вперед. Уявіть собі, що його ноги відібрало назавжди і він ніколи не зможе ходити на своїх ногах через фантастичний ультиматум імперській владі! Треба йти на голодовку тривалу і будь-яку, але висувати вимоги, які влада може виконати.
— Давайте йому напишемо, — запропонував Вірун, — щоб він припинив голодовку.
— Хай якось поверне до дії свої ноги, — сказав Ткачук.
— Думаю, — каже Кобилецький, — що можна зібрати в зоні трохи якоїсь такої їжі, наприклад меду, що могло б відновити роботу ніг.
— Давайте доручимо Тихому написати Лупиносу про наші думки, скажемо, що він потрібен у дужому стані, — запропонував Ге-рей.
— І важливою справою, — додав я, — є підвищення теоретичного рівня, бо без знання історії і права не можна виробляти обґрунтовану стратегію боротьби.
— Пане Левку, ви хочете вишколом замінити боротьбу? — поцікавився Герей.
— А яка ж тут боротьба? — заперечив Тихий. — Усі пристосувалися й нічого для України не роблять.
— Між іншим, панове козаки, проблему вишколу слід обговорити окремо, а зараз пора вже йти, — зауважив Андрусяк.
— Так, так. Не забуваймо про час, — почули від Кравчука.
— І про режим, — у тон сказав Андрусяк.
У концтаборі українські демократи перетворюються на націоналістів, а російські — на шовіністів
Перед тим, як поставити перед собою завдання, необхідно вивчити людей, умови, в яких вони діють, і я вивчав усіх політв’язнів, намагаючись максимально застосувати соціологічні методи. У розмовах з В. Юрківим, Ю. Литвином, І. Кічаком, О. Польовим, С. Віруном, С. Кравчуком та іншими освіченими людьми показував переваги цих методів. Вони, як і інші політв’язні, вели спостереження і нагромаджували емпіричний (фактичний) матеріял. Хтось пробував робити узагальнення та висновки. Я активізував цю “дослідницьку” роботу і, створюючи певну класифікацію, примушував замислюватися ще й над змістом фактів, аби віднести людину до тієї чи іншої категорії, часто необхідно було більше різних знань. Позаяк закономірність виявляється у великому числі, то наближення до істини тим більше, чим більше зібрано фактів, і, навпаки, що менше зібрано фактів, то і висновок буде менш науковий і ходитиме між в’язнів як повір’я. Ось приклад такого повір’я: дружин за їхньою поведінкою після суду в’язні поділяють на три
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко», після закриття браузера.