Ая Кучер - Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер

Чому вони це роблять?

Це схоже на відчуття, коли ти забув слово. Воно крутиться на язиці, але вислизає. Так і з розгадкою. Вона така близька, очевидна. Але не можу вхопитися. І від цього в голові все гуде.

- Розслабся, - просить Шварц. - Це не твоя проблема. Нехай Діма розбирається.

- Ні. Я... Вона до мене полізла. Хочу знати чому. А не просто забути. Може, у них там узагалі якийсь культ ненависті до Нємцових? А я - Нємцова.

- Не збираєшся повертати дівоче прізвище?

- Що? Господи, тебе це зараз хвилює?

Чоловік знизує плечима, відкидаючись на спинку дивана. Перестає стискати мою долоню, і одразу стає холодно. Роздумую секунду, а потім швидко пересідаю до Мирона.

- У тебе кращий огляд.

Шепочу, щоб не надумав собі зайвого. Але усмішка чоловіка показує, що він мені ні краплі не вірить. Ну й добре. Не сперечаюся, коли Мирон обіймає мене за плечі, рухається ближче до вікна. Так нас узагалі не помітять.

Столик Волошина далеко, нічого не чути. Доти, доки не передзвонить Різанов з інформацією, у мене в голові будуть суцільні здогадки. Самій ніяк не дізнатися.

За кілька хвилин приходить офіціант, розставляє на столі тарілки з десертом. Але не думаю, що зможу з'їсти хоч шматочок торта. Занадто схвильована.

- Він же сам себе видав, - розплющую очі. - Волошин. Адже він тобі рекомендував це місце?

- Сотню років тому. Не думаю, що він пам'ятає про це. А ресторан досить далеко від міста, щоб сюди хтось їздив просто так. Ба більше, хто б знав і Вадима, і Іру в обличчя.

- Угу. Як думаєш... Чому?

-Тому, що вони вирішили заробити строк і не придумали іншого рішення? Без поняття. Не думай про це, - Шварц притискає мене ближче, стискає в кільці рук. - Тобі не варто через це хвилюватися.

- Але я не можу!

Вигукую трохи голосніше, ніж слід було, а Мирон зривається на регіт. Впирається чолом у мою скроню, його плечі трясуться. Сміх лоскоче мою шкіру, викликаючи мурашки.

Шварца ніби зовсім не хвилює те, що відбувається. Рухає десерт ближче, лівою рукою бере виделку. Пробує, а потім підштовхує в мій бік. Дивлюся на нього, як на божевільного. Як він може бути настільки відстороненим?

- Таюш, - зітхає, закотивши очі. - Ти просто зараз підеш до них із запитаннями?

- Ні, звісно.

- Від того, що ти будеш думати й фантазувати на тему "чому", нічого не зміниться. Мені хлопці зателефонують, щось розкажуть, тоді буде інформація. Доти... Я не переживаю через моменти, які поки що не в моїй компетенції.

Визнаю, що Мирон має рацію. Зараз немає жодного сенсу мучити себе здогадками, коли я все одно їх не перевірю. Але ж шалено цікаво, що відбувається!

Іра більше не лякає мене. І не завдає болю своїм існуванням, тому що почуття до Діми я відпустила. Коханка і коханка, гаразд. Начебто, нападати на мене не планує.

І тепер цікавість накриває мене з головою.

Пробую шматочок тирамісу, але смаку не відчуваю. Це Шварц уміє відключатися, а я - ні. Підскакую на місці, коли чоловікові телефонують. Відчуваю, що може бути щось цікаве.

- Секунду, - просить Мирон, а потім вмикає гучний зв'язок. - Що знайшли?

- З Волошиним з'єднати було до смішного просто, - відповідає чоловічий голос. - Вони родичі.

- Вона - Волошина?! - скрикую від несподіванки. Про таке я навіть не думала.

- Ні, в дівоцтві Семенова. Вийшла заміж на магістратурі, розлучилася рік тому. Двоюрідна сестра Волошина, по материнській лінії.

- А з його рідною сестрою що? - уточнює Мирон. - Як її там звати?

- Інга, але останнім часом вона ніде не світилася. Навчання кинула, жодних записів не знайшли. Розпорядження копати глибше про неї не було.

- А кинула вона...

Враження, що по голові огріли розпеченим залізом. Жар приливає до скронь, пульсує в такт серцю. Збираю все по шматочках, намагаюся з'єднати, навіть якщо пазли не підходять.

- Навчання кинула не два роки тому? - уточнюю, навіть дихати боюся. - Не точно, але плюс-мінус.

- Так, плюс-мінус. Поки що це все, дивимося далі.

- На зв'язку.

Мирон прощається, а я тремтячими пальцями стискаю кухоль. Роблю жадібні ковтки чаю, лише після виходить видихнути. Ось як. Цікаво, як Діма не додумався відразу? Не зіставив усе...

- Вгадала? - Шварц запитує, але явно не вірить у збіг. - Звідки знаєш?

- Іра говорила, що в неї був дворічний роман із моїм чоловіком.

- Діма не знав її...

- До твоєї рекомендації. Так, я знаю. Але... Навряд чи термін просто так назвала. Точніше, спочатку я думала, що просто так, а тепер не впевнена.

- Можливо, щось трапилося тоді?

- І мій чоловік, звичайно, брав у цьому участь. А... Дуже буде погано, якщо я зараз підійду до них?