Василь Павлович Січевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

Нейс відчував, що ці двоє, Торненсен і Улл, не кажучи вже про радянського консула, ставляться до цього факту інакше. Новий губернатор явно симпатизує радянському дипломатові, — мало того, що запросив на обід, то ще й залишив на партію в бридж. А Рюгос, той ютовий викласти всі секрети на блюдечку. При іншому ставленні могли обійтися офіційним прийняттям поздоровлень.

— Пане консул, — раптом сказав губернатор. — Я маю офіційно довести до вашого відома. Чоловік цей прийшов із Баренцбурга. Мені ще не відомо, під яким прізвищем він значиться у вас, але ми знаємо його як Сема Джонсона. Моя дружина зараз упізнала його.

— Сем Джонсон?! Не може того бути! — Рюгос зірвався з місця, проте Людвіг зупинив його. — Зажди, треба порадитись, як нам учинити краще.

— Але ж цей покидьок убив твого брата!

— Саме про це я й хочу говорити, — трохи підвищив топ Людвіг Улл.

— Пробач, — Рюгос сів у крісло.

— Шановний пане консул, цей чоловік, коли це дійсно Сем Джонсон (у чому ми повинні ще переконатися), взимку сорок третього — сорок четвертого років був тут, на острові, з експедицією Ейнара Свердрюпа, з якою прийшли і ми з Рюгосом. Цим я хочу сказати, що ми його добре знаємо і він нас, теж. Це стріляний вовк. Його не можна взяти голими руками. Із нас трьох прийняти його можете лише ви, пане Нейс… Я прошу вас зараз піти в мій кабінет і з'ясувати: перше — чи той це чоловік, про якого ми говоримо? Друге — чого він прийшов? Що спонукало його до такого кроку? Вас не переобтяжить моє прохання, пане управитель?

— Ні, але я повинен точніше усвідомити своє завдання. Мені ніколи ще не доводилось брати участь у таких делікатних справах. Я не дипломат… Ну, а коли він дійсно потребує політичного притулку? — Нейс обливався потом і вже витирав не лише лисину.

— Я прошу вас лише про одне: з'ясувати його особу і поговорити з ним, не виклинаючи підозри, хвилин п'ятнадцять-двадцять, поки наш друг консул зателефонує до Баренцбурга, а я — до Осло. Ніяких обіцянок не давайте. Якщо це Сем Джонсон, за ним тягнеться шлейф злочинів. Ви мене розумієте?

— Звичайно, звичайно розумію, — Нейс підвівся і рушив до дверей. — Краще буде, напевно, коли б я взяв у нього паспорт, а потім якось передав його вам сюди, пане губернатор. Як ви на це дивитесь?

— Добре, візьміть.

— Але як я передам його вам?

— За кілька хвилин до вас зайде фру Інгрід. Вона принесе вам чай і візьме його паспорт. І ще ось що, — Людвіг Улл підійшов до шафи, взяв пістолет і звичним рухом опустив його в задню кишеню. Потім вийняв з шафи портативний магнітофон і передав його Пейсу. — З цим краще не ховатись. В разі необхідності, скажіть, що оскільки секретар запізнюється, ви запишете вашу з ним розмову для протоколу, котрий потім буде складений за цим магнітофонним записом і кожна сторінка буде підписана ним особисто.

— Я все зрозумів, пане губернатор. — Юхан Нейс вийшов.

— Рюгос, тобі доведеться потурбуватися про безпеку пана управителя.

Поліцей-комісар вийшов до передпокою.

— А нам з вами, шановний мано консул, залишається чекати, доки нам не принесуть його паспорт.

Юхан Нейс увійшов до кабінету, привітався з відвідувачем, зручніше вмостився в кріслі за столом сюсельмана і лише після цього запитав:

— Чим можу бути вам корисним?

Він був досить респектабельний, цей пан інженер Нейс. Мав добре виховання, курс гірничого інституту слухав у Англії, був спадкоємцем пристойного капіталу. Не дивно, що Шульков сприйняв його за губернатора і поклонився в пояс. Губи його скорботно зламались, з розчервонілого ока викотилась скупа сльоза.

— Ваша країна, пане сюсельман, славиться у вільному світі своєю істинною демократією. Я прошу вас… Прошу у вас політичного притулку!

— З ким маю честь? — раптом строго спитав Юхан Нейс. Цей низькопробний трюк із сльозою починав його дратувати.

— Моє прізвище Шульков. Семен Шульков. Я звідти…

— Звідки? — брови управителя поповзли вгору.

— Із Баренцбурга. Прошу надати мені політичний притулок.

— Мотиви? — чомусь спитав Нейс.

— Які ще мотиви?! — Шульков зіскочив із стільця, але взяв себе в руки і знову сів. В очах палахкотіли іскри благородного гніву. — Не можу! Не хочу більше жити у їх проклятому світі! Все у них мені противне! Все поперек горла! Розумієте — я дворянин! Немає більше сили плазувати перед цими хамами!

— Де ви збираєтесь жити і на які кошти?

— О, пане сюсельман, якщо ви допоможете мені дістатися до Англії, я віддячу. Не думайте, що я людина без капіталу. Тепер я багатий і навіть дуже.

Юхан Нейс не стримався. Встав і офіційним тоном зауважив цьому розбурханому, розіпрілому від напруження і якогось тваринного страху за своє жалюгідне життя чоловікові:

— Я виконую свій обов'язок, а ваші слова про вдячність — поганий натяк на хабар!

— Що ви, що ви, пане губернатор, я і в думках нічого подібного не мав. Я лиш хотів від широкої російської душі…

— А коли я вас відправлю назад до Баренцбурга? — ніби якийсь диявол вселився в Нейса і весь чає підштовхував його до загострення розмови.

— Ви не зробите цього! — ледве не закричав Шульков.

— Чому? Хто мені заборонить?

Управитель з цікавістю спостерігав за перебіжчиком. Той з останніх сил намагався не показати, що погроза повернути його до Баренцбурга збила його з тону. Він зібрався з духом і випалив:

— Не зробите тому, що я маю з собою дещо таке, що дуже потрібно вам, американцям, англійцям, усім, хто виступає проти червоної чуми!

— То що ви