Мішель Фейбер - Книга дивних нових речей

— Та ну? — здивувався Тартальйоне. — Ну тоді ходімо бухнем.

Лінгвіст повів Пітера крізь темряву в іще більшу темряву, потім завів його крізь дверний отвір у будинок, де Пітеру довелося ставати навколішки, і сказав влаштовуватися якнайзручніше. На підлозі лежали подушки, великі й пухкі, їх, мабуть, було знято з канапи чи м’якого крісла. На дотик вони здавалися вкритими цвіллю, як гнила шкірка апельсина чи лимона. Коли Пітер сів на них, подушки зітхнули.

— Моя скромна оселя, — сказав Тартальйоне. — Aprds[62] мого відходу.

Пітер у відповідь пробурмотів щось вдячне, намагаючись дихати ротом, а не носом. В оазянських будинках зазвичай не пахло нічим, окрім хіба що їжі та мускатної дині, запах якої приносили струмені повітря, що постійно вливалися крізь вікна і плескотіли об стелі. Однак у цій кімнаті тхнуло людською неохайністю і спиртовим бродінням. Посередині стояла якась велика посудина, що спершу здалася Пітерові оазянським ліжком-ванною, але потім він зрозумів, що саме звідти відгонило закваскою. Може, колись це й було оазянське ліжко, але тепер воно слугувало місткістю для браги.

— Тут є світло? — запитав Пітер.

— А ти захопив із собою ліхтарик, падре?

— Ні.

— Отже, немає.

Пітерові очі ніяк не могли призвичаїтися до темряви. Він вирізняв білки — чи то пак жовтки — очей свого співрозмовника, щетину на його обличчі, примарне видиво змарнілого тіла й млявого члена. Цікаво, подумав Пітер, може, у Тартальйоне за всі місяці й роки, які він провів у цих руїнах, розвинулося нічне бачення, як у кота?

— Що сталося? Ти чимось вдавився? — запитав Тартальйоне.

Пітер обхопив себе руками, щоб стримати звук, який надходив із його грудей.

— Мій... мій кіт помер, — сказав він.

— Ти взяв із собою кота? — вразився лінгвіст. — АМІК тепер дозволяє привозити сюди домашніх тварин!

— Ні, він... це сталося вдома.

Тартальйоне поплескав Пітера по коліну.

— Ну-ну, не плач, бо не дадуть калач. І не кажи слова, що на «в» починається, на «а» закінчується. Це слово заборонено! Verbo-ten! Е finito! Distrutto! Non esiste![63]

Лінгвіст театральними рухами долонь заганяв слово «вдома» назад у його нірку щоразу, як воно виглядало звідти. Пітер раптом зненавидів його; так, він зненавидів цього бідолашного божевільного бовдура. Він міцно заплющив очі, потім розплющив і страшенно розчарувався, коли виявилося, що Тартальйоне досі тут, що темрява й сморід браги нікуди не поділися і що не з’явилося те місце, яке Пітерові ніколи не слід було кидати — його власний космос, власний дім, Беа. Він застогнав від горя.

— Я сумую за дружиною.

— Навіть не думай! Навіть не думай!

Тартальйоне вистрибнув, розмахуючи руками. Його босі ноги заходилися відбивати по підлозі скажений ритм, а сам він, танцюючи, дивно засичав: «Ш-ш-ш-ш!» Це зусилля призвело до тривалого нападу кашлю. Пітер уявив собі, як вихаркані клаптики легень кружляють у повітрі, наче весільне конфеті.

— Звісно, ти сумуєш за дружиною, — пробурмотів Тартальйоне, коли кашель трохи вгамувався. — Ти сумуєш за всім тим мотлохом. Можна цілу книжку написати про все, за чим ти сумуєш. Ти сумуєш за кульбабками, сумуєш за бананами, сумуєш за горами, за метеликами, потягами і трояндами, і... і... за довбаними, біс їх візьми, рекламками в поштовій скриньці, ти сумуєш за іржею на пожежному гідранті, за собачим лайном на тротуарі, за заходом сонця і за цим бовдуром, твоїм дядьком, із жовтими зубами й жахливим несмаком до одягу. Тобі хотілося б обійняти старого паскуду і сказати: «Дядечко, яка в тебе чудова сорочка, і лосьйон твій мені подобається. Покажи мені свою колекцію порцелянових жабок, і ми підемо прогуляємося нашою старою вуличкою, лише ти і я, — що скажеш?» Ти сумуєш за снігом. Ти сумуєш за морем, non importa[64], що воно брудне, ну ж бо: нафтові плями, кислота, гандони, розбиті пляшки — усім байдуже, море — це море, океан — це океан. Тобі сниться... тобі сниться щойно підстрижений газон, сниться запах трави, і ти присягаєшся, що віддаси десять штук баксів або одну нирку, аби лише хоч раз іще понюхати цю траву.

Щоб надати більшого значення своїм словам, Тартальйоне глибоко втягнув носом повітря, роблено, занадто енергійно, і з таким гучним звуком, що здалося, ніби голова його лусне.

— Усі аміківці... дуже хвилюються за вас, — обережно промовив Пітер. — Вас могли б відправити додому.

Тартальйоне пирхнув:

— Lungi da me, satana![65] Quitate de delante de mi![66] Ти що, не читав контракту з AMІК? Може, тобі перекласти з офіційщини? Залюбки! Дорогий висококваліфікований невдахо! Ми сподіваємося, вам сподобається на Оазі! На вечерю там смажена курка! Або щось дуже схоже на смажену курку. Тож облаштовуйтеся, днів не лічіть, думайте про майбутнє. Що п’ять років, а може й раніше, якщо доведете, що довбанулися на всю голову, у вас буде змога повернутися до тої засраної діри, з якої ви сюди потрапили. Але ми вам не радимо. Навіщо повертатися? Який у цьому сенс? Ваш дядько і його бісова колекція порцелянових жабок скоро стане історією. Усе незабаром стане історією. Історія стане історією.

Лінгвіст ходив туди-сюди перед Пітером, човгаючи ногами по брудній підлозі.

— Аміківці хвилюються за мене? Авжеж, б’юся об заклад, так воно і є. Той жирний китаєць, забув, як там його, я просто бачу, як він лежить уночі й не може заснути, все думає: «Як там Тартальйоне? З ним усе гаразд? Він щасливий? Йому вистачає вітамінів? Чи ж уже чути подзвін, чи ж море змило вже скалку материка, чи ж уже змалів я ік бісовій матері?»[67] Авжеж, я просто таки відчуваю їхню любов. Чия там сьогодні черга виявляти любов?

На секунди дві-три Пітер провалився в непам’ять. Шкіра, що напнулася на чолі, тиснула на череп. Він пригадав, як колись мав гарячку, щось на кшталт нетривалого грипу, і валявся безпомічний у ліжку, доки Беа була на роботі. Коли знеможений пекучою спрагою він прокинувся посеред дня в напівмаренні, то з подивом відчув у себе на потилиці чиюсь руку, що підіймала йому голову, і піднесену до губ склянку з крижаною водою. Пізніше, коли йому полегшало, Пітер дізнався, що Беа під час своєї обідньої перерви подолала весь шлях від лікарні до їхнього дому, а потім назад до лікарні, щоб напоїти його.