Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

Ні, зараз я сама вирішуватиму, що робити. Тільки я.

Я сиділа у кабінеті свого адвоката, глибоко вдихаючи, щоб заспокоїтись. Тонкий аромат кави здавалося підбадьорював, але всередині мене розривалася буря. Здавалося, що світ навколо просто перестав існувати — лишилися тільки папери, юридичні терміни та образа, яка заповнювала мене до країв.

— Анастасіє, ми подаємо заяву про розлучення разом із вимогою поділу майна, — почав Омар, мій адвокат, перегортаючи папери. — Вам потрібно бути готовою, що процес буде складним. Емір найме найкращих юристів, і вони постараються зробити все, щоб ви отримали мінімум.

Я кивнула. Що ж, нічого нового. Це було очікувано.

— Я не відступлюся, Омаре. Поки він влаштовує своє життя, купує їй будинки й, напевно, вже живе з нею в нашому домі, я буду боротися. Не за гроші. За справедливість.

Він уважно подивився на мене, явно оцінюючи мій бойовий дух, і продовжив:

— У нас є сильний козир — відео його зради. Але... Це може бути ризиковано, адже він може спробувати виставити вас у невигідному світлі, звинувативши у використанні доказів, отриманих незаконно.

Я посміхнулася холодною посмішкою.

— Нехай спробує. Я готова до всього. Якщо йому хочеться грати, то я зіграю цю гру краще за нього.

Перші слухання.

Судовий зал був наповнений людьми, які навіть не знали мене, але дивилися так, ніби вже встигли винести вирок. На протилежному боці сидів Емір — холодний, впевнений у собі, як завжди. Поруч із ним його адвокати: дорогі костюми, байдужі обличчя. Вони навіть не приховували зневаги.

Коли справа дійшла до мене, я піднялася, намагаючись тримати спину рівно.

— Ваша честь, я подаю заяву про розлучення через систематичну зраду чоловіка та моральну шкоду, яку мені було завдано, — мій голос звучав чітко, навіть якщо всередині мене все тремтіло.

Емір глянув на мене зі змішаним виразом. Чи то був подив, чи насмішка? Неважливо.

— Анастасіє, — раптом заговорив він, перериваючи адвоката, — чому ти робиш це настільки болючим для нас обох? Чому не можемо просто домовитися?

Я повернулася до нього, і мої очі палали гнівом.

— Домовитися? Ти серйозно? А коли ти зраджував мені, коли руйнував наш шлюб, ти думав, що мені буде боляче? Тепер ти раптом турбуєшся про "болючість"?

Суддя постукав молотком, закликаючи до порядку, але мої емоції вже вирвались назовні.

— Ми дійдемо до справедливості, Емір. Я обіцяю.

Перерва в суді.

Я стояла біля свого адвоката, коли до нас підійшов Емір.

— Анастасіє, нам не потрібно цього. Я готовий віддати тобі половину майна. Заради сина. Але, будь ласка, не руйнуй усе повністю.

Його слова викликали у мене лише сміх.

— Заради сина? Ти хочеш, щоб я повірила в це? Давай, продовжуй обманювати себе, Емір. Але я цього більше не ковтаю. Ти віддав би все, аби тільки врятувати свою репутацію. І знаєш що? Я не дам тобі цього.

Я повернулася і пішла до залу засідань, залишивши його позаду. Бажання говорити з ним не було. Відраза і біль …

Весь цей процес був виснажливим, але щоразу, коли ставало важко, я згадувала, як боляче було відчути цю зраду. Болісно знати, що в нього була інша. І навіть якщо я не можу стерти цей біль, я могла боротися за свою гідність.

Відтоді як судове рішення залишило мене з частиною бізнесу Еміра, минуло кілька місяців. Омар зробив свою роботу блискуче — тепер у моєму розпорядженні були кілька готелів, частка в прибутковій мережі ресторанів і навіть кілька офісних будівель. Суд постановив, що син залишиться зі мною, хоча Емір домагався права на часту опіку. Всі його спроби зламати мене чи зменшити компенсацію завершилися провалом.

Я мала все, що потрібно для спокійного життя. Але замість задоволення від цієї перемоги було лише порожнеча. Усі ці готелі, рахунки, зустрічі з менеджерами — вони тільки нагадували про те, що сталося. Кожен підписаний документ здавався болючим уколом: ось іще один доказ, що це колись було частиною нашого спільного життя. Тепер я одна.

Я вже майже відійшла від цього емоційно, майже змирилася з тим, що мій шлюб зруйновано. Але одного дня, коли я працювала вдома, увесь цей мій новий, ретельно вибудуваний спокій розбився на друзки.