Рейгар - Цілитель Азаринту, Рейгар

.

Інші не дивилися на неї, а зосереджувалися на сонцях.

.

Голос заговорив у її свідомості саме тоді, коли вона побачила, як мерехтить одна із зірок. Нам це не вдалося. Розпочато екстракцію. Ідіть в укриття. Зараз. Розпочалася евакуація. Відповідайте тільки за допомогою.

.

Вона зупинилася, голос Ілеї наче відлуння в її свідомості. Подивившись на північ, вона відчула, як змінюється тиск у повітрі. Насувалася буря.

Ми... Нам це не вдалося?

Вона дивилася на мерехтливе сонце, коли її розум прискорювався. Вони знайшли приміщення, запалили ману. Занадто багато було знищено. Набагато більше, ніж потрібно. Екстракція була неможлива. Це не так. Вона це знала.

.

Її розум зупинився. Вона ще раз подивилася на сонця. Ми не зазнали невдачі... — пробурмотіла вона.

— Ні, — відповів Кат.

.

Сильний порив вітру розніс пісок на дюни. Нес підняла руки, коли через неї текла мана, її власна магія заспокоювала вітри поблизу.

Сципіон підняв руку, щоб заблокувати пісок, і посміхнувся сам до себе, звук був сухий. Він побудував два. Він збудував їх дві, Нес, — він глянув на неї.

Побачивши жах на його обличчі, Нес зібрала свою магію.

Вона знову зраділа Угодам, їхнім дослідженням і залишаючись поки що в безпеці Навууна з Лугом. Вони дивилися на початок катаклізму.

Вона підлетіла близько до Сципіона і схопила його за руку, потім подивилася на срібну машину. — Акі, де ми тобі потрібні?

Клесс стояв на вершині найпівнічнішої гірської вершини поблизу Морхілла. Перед нею пливло велике полотно, а руки були схрещені. Чому так важко захопити простори океану? — запитала вона, сподіваючись, що якась фея чи інша дивна істота доставить їй давню таємницю.

.

Це засмучувало.

Хвилі. Тільки хвилі і шторми. Малювати було досить легко. Але захопити? Ні. Деякі її спроби були прохідними. Але ніщо не захопило його по-справжньому. Це відчуття. Вона зітхнула і впала на спину, попливши, перш ніж вдаритися об каміння. Покрутившись кілька разів, вона помітила щось дивне.

.

Вона сіла і підняла руку, щоб закрити очі.

?

Чи все гаразд із сонцем?

З тобою все гаразд? — крикнула вона в бік далекої зірки. Принаймні один з них. Можливо, він був хворий? Ні. Зірки не хворіли, принаймні так скаже їй будь-яка вчителька, вона знала. Але, можливо, вони таки захворіли. Можливо, це було просто скупчення скупчень фей, скупчених разом? Хто б міг знати, поки вона сама не прилетіла туди і не побачила.

.

Ще одне мерехтіння, і вона похитнулася назад, волосся на її шиї стало дибки. Щось не так.

! .

Вона відчула повітря, наче воно згустилося. Вона обмацала тканину. Щось було дивне. Неправильно. Страшенно неправильно. І ставало все гірше. Вона відчула, як у неї стиснулося горло, а на очах виступили сльози. Мамо! — вигукнула вона, озираючись навколо. Тату! — вигукнула вона. Клесс швидко зітхнула, викликаючи свою книгу і зберігаючи полотно. Щось відбувається. Щось.

Вона побачила далекі краї. Бачив, як вирують океани. Вона зупинилася, затамувавши подих, коли вітер змінився. Тремтячий гуркіт, і землі розкололися. Єдина тріщина, прямо посередині, за сотні кілометрів. Від берега вниз до землі, неначе якийсь бог вдарив невидимим мечем. Величезна прірва, яка розширювалася і лютувала, грозові хмари збиралися далеко в океані.

Тріснула блискавка. Не синій, як вона бачила тут раніше, а фіолетовий. Фіолетовий, як на півночі.

Феліція скреготала зубами, пролітаючи містом. По всій столиці дзвонили дзвони, закликаючи евакуюватися. Вона почула крики та крики знизу. Паніка наростала. Швидко. Люди вказували на сонця. Вони відчули дивний магічний тиск. Але її більше турбували вітри. Це був лише початок. Укриттів не вистачає. Не вистачає людей, які зараз діють, рухаються зараз.

. ! . ! . !

Їм потрібна була допомога, але вона знала, що це відбувається скрізь. Допомога не надходила. Ненадовго, і вона не кликала Ілею, вона знала, що в неї зайняті руки. Робіть те, що можете. Тут і зараз вона сказала собі і приземлилася на дах біля найжвавішої вулиці, яку тільки могла знайти. Люди дивилися, розмовляли, дехто кричав. Бігло занадто мало. В укриття! — кричала вона. — Рухайся! Вона зціпила зуби, коли їх мало хто відреагував. Зосередившись на своїй магії, вона викликала порив і послала його вулицею. Стійла рухалися, люди пригиналися, деякі падали. В укриття! — знову крикнула вона, і цього разу дзвінок підхопив хтось інший, інші пішли за ним.

Пролітаючи повз велику площу, вона побачила один із входів у землю. Сотні людей прибували, люди штовхалися і кричали, кілька присутніх охоронців були повністю приголомшені, коли дзвони продовжували дзвонити. Пролунав гуркіт, який змусив її поглянути на схід. Тремтлива хвиля магії і гуркіт, що оглушив дзвони. Висока стіна Вірильї здригнулася, широка вертикальна лінія перетиналася по всій її висоті, шматки скелі завбільшки з будинки падали на місто, удари здригали землю, а крики перетворювалися на крики.

Вони зазнали невдачі, подумала вона, її руки тремтіли, коли вона дивилася, як глибока борозна в землі рухається в місто, поглинаючи цілі будівлі.

.

Їм це не вдалося. Екстракція відбувається.

.

Вона відчула, як повз неї пронісся гарячий вітерець, і затремтіла в повітрі.

Різкий вдих, перш ніж вона заплющила очі і прислухалася до вітрів. Вони були спотворені. Болісно. Дивно і хаотично. Але вони все одно були.

.

Розплющивши очі, вона дозволила вітрам взяти гору, її розум був гострим і зосередженим.

.

Я Феліція Редліф. І я не програю у відчаї.

.

Ніякого вбивці драконів або космічного мага, але вона була тут, і вона діяла. Вітер обвіяв її, перш ніж вона кинулася до стін, побачивши, як десятки імперців роблять те саме.

.

Мене звати Феліція Редліф. І я не програю у відчаї.

. ! .

Дейл бігав вулицями. Поруч лунали крики та крики, люди бігли до укриттів. Він побачив, як барєр угорі спалахнув світлом, пригнувшись, відчувши тиск удару. Будинки здригнулися, люди попадали, цегла розбилася об землю. Він похитнувся і кинувся до групи людей, допомагаючи їм піднятися. В укриття! Біжи! Він не дивився, як вони йдуть, його посилення спалахнуло, перш ніж він побіг і стрибнув на сусідній дах.

.

Піднявши руку, щоб закрити очі, він побачив мерехтливе сонце. У нього опустився живіт. Він знав, що мала на увазі Ілея, коли надіслала це послання, але бачив і відчував його. Він пригнувся, коли черговий підземний поштовх сколихнув місто, шлагбаум знову спалахнув. Три будинки обвалилися, і він кинувся туди, шукаючи