Жюль Верн - 20 000 льє під водою

човен був уже готовий відокремитися від його залізних стін?

Давно відомо, що тут морські води, затиснуті в години припливу між Лофотенами й островами Феро, перетворюються на вировисько нездоланної сили. Там утворюється вир, з якого ще ніколи жоден корабель не міг врятуватися. З усіх точок обрію неслися дивовижні хвилі. Вони-то й утворюють цю безодню, справедливо названу «пуп Атлантичного океану» — вир такої моці, що втягував у себе все пливуче на відстані п’ятнадцяти кілометрів. Його безодня засмоктувала не тільки кораблі, але і китів, і білих ведмедів полярних країн.

У цій безодні і опинився «Наутілус», потрапивши туди мимоволі, а може, і волею капітана Немо. «Наутілус» кружляв по спіралі, радіус якої ставав усе коротшим. Само собою зрозуміло, що і наш човен, ледве прикріплений до «Наутілуса», мчав із немислимою швидкістю. Я це відчував, занурившись у такий же хворобливий стан, як буває після довгого обертання на одному місці. Нас охопив панічний жах, кров застигала в жилах, нервова реакція зникла, усе тіло покрилося холодним потом, як при агонії! А який шум стояв навколо вутлого нашого човна! Яке ревіння, повторене устократ луною на багато миль! Який гуркіт хвиль, що розбиваються об гострі вершини підводних скель — там, де дробляться найтвердіші тіла, де колоди перемелюються і перетворюються на потеруху!

Боже, що це було! Нас тріпало вусібіч! «Наутілус» боровся, як людська істота.

Сталеві м’язи його тріщали. Часом він здіймався догори, а разом з ним і ми!

— Треба триматися і загвинтити гайки! — сказав Нед. — Поки ми прикріплені до «Наутілуса», ми можемо ще врятуватися!..

Не устиг він це доказати, як роздався тріск; гайки відлетіли, човен вирвало із ніші і жбурнуло, як камінь із пращі, у прірву!

Голова моя вдарилася об залізний каркас човна з такою силою, що я знепритомнів.

Розділ двадцять третій
ВИСНОВОК

От і кінець моїй подорожі. Що сталося тієї ночі, як вискочив наш човен зі страшного виру, як Нед Ленд, я і Консель врятувалися з цієї безодні? Я не можу сказати. Але коли до мене повернулася свідомість; я вже лежав у хатині рибалки з Лофотенських островів. Обоє моїх товаришів — цілі і неушкоджені — сиділи біля мене і потискували мої руки. Ми гаряче розцілувалися. У той час ми не могли і думати про повернення до Франції. Пасажирське сполучення між північною Норвегією і південною буває рідко. Доводилося чекати пароплава, що робить раз на два місяці рейс до Північного мису. І от, залишившись жити у гостинних людей, що дали нам притулок, я переглядаю розповідь про наші пригоди. Вона точна — жоден факт не пропущений, жодна дрібниця не перебільшена. Це — достовірна повість про неймовірну експедицію в надрах морської стихії, ще не доступних людині; але прогрес цивілізації перетворить їх коли-небудь на вільні шляхи, відкриті для всіх!

Питання — чи повірять мені люди? Зрештою це неважливо. Я твердо можу сказати одне, що тепер маю право говорити про ті морські глибини, де менше аніж за десять місяців я проплив двадцять тисяч льє і здійснив кругосвітню подорож, яка відкрила мені таку безліч чудес — в Індійському і Тихому океані, у Червоному і Середземному морі, в Атлантиці й у південних і в північних морях!

Однак що ж сталося з «Наутілусом»? Чи устояв він проти могутніх обіймів Мальстріму? Чи живий капітан Немо? Чи продовжує він плавати в глибинах океану і вершити свої жахливі відплати, чи може його шлях увірвався на останній гекатомбі? Чи донесуть хвилі коли-небудь до нас той рукопис, де описана історія його життя? Чи довідаюся я, нарешті, його справжнє ім’я? Чи не видасть зниклий корабель своєю національністю і національність самого капітана Немо?

Сподіваюся. Сподіваюся і на те, що його могутнє оснащення перемогло море навіть у найстрашнішій його безодні, і «Наутілус» уцілів там, де гинуло стільки кораблів! Якщо це так і якщо капітан Немо усе ще живе в просторі океану, як у своїй обраній батьківщині, нехай ненависть затихне в цьому запеклому серці! Нехай споглядання безлічі чудес природи загасить вогонь помсти! Нехай у ньому грізний суддя поступиться місцем мирному вченому, що буде продовжувати свої дослідження морських глибин.

Якщо доля його химерна, то і велична. А хіба я його не зрозумів? Хіба не жив я десять місяців його надприродним життям? Уже шість тисяч років тому Екклезіаст ставив таке питання: «Хто міг коли-небудь, виміряти глибини безодні?» Але дати йому відповідь із усіх людей мають право тільки двоє: капітан Немо і я.

Примітки
1

Морське льє дорівнює 5555 метрів.

(обратно) 2