Лі Чайлд - Нездоланний

до ратуші на своє п’яте весілля. Не прямувала до приватної будівлі із заспокійливою атмосферою, де вона мала б улаштуватися зручніше й випити «Нембутал» або ж просто лежати у ліжку, поки старенька машина з восьмициліндровим двигуном не зробить свою справу. Нічого з вище переліченого вона не робила. Вона була прикута за зап’ястки до стіни, викладеної білою плиткою. Вона сповзла вниз, і її тіло звисало донизу. Всюди були плями крові. Вона була абсолютно мертвою.

Ричер не був дуже компетентним патологоанатомом, проте він зрозумів, що цю жінку забили на смерть бейсбольною биткою. Вона навіть лежала поруч на підлозі, уся вкрита засохлими слідами крові. Плями уже ставали чорними, як і ті, що були на металі. У неї були синювато-сірі синці та зламані кістки. Її череп був деформований. Волосся сплутане. Її біла приталена сукня була заляпана кров’ю та блювотинням.

Вона сиділа перед цілим рядом відеоапаратури. Три телевізійні камери на міцних штативах із прикріпленими до них листками напівпрозорого розсіювача світла. Дроти звивалися на підлозі, наче змії. Білі кахлі утворювали собою щось на зразок сцени. Вони вкривали собою останню третину бічних стін, повністю задню стіну та останню третину підлоги. Наче арена. Вони точно мали б яскраво підсвічуватися. Багато різкості. Багато деталей. Білі кахлі, забруднені сірими плямами.

Над сценою були мікрофони. Їх було два. Стерео. До стійки з камерою був прикріплений аркуш паперу. Роздруковане електронне повідомлення. У ньому було написано: «Я б хотів побачити, як цю стервозну сучку забивають на смерть цією биткою. Як великого начальника. Робіть це якомога довше. Почніть із ніг. Ви повинні змусити її казати „Пробач, Роджере, пробач, Роджере“ знову і знову. Я заплачу вам сто тисяч».

Якась інша спільнота. Сайт, який належав групі ентузіастів.

Сайт ентузіастів мав назву «Материн Спочинок», так само, як і сайт-приманка. Вествуд та Ченґ зуміли налаштувати свої комп’ютери та розпочати роботу на них. Назад до будинку. Це було потокове відео. Оплачуване за кожен перегляд. Величезна кількість грошей. Найдешевше коштувало стільки ж, як ціла машина. «Заморений голодом до смерті» було найдорожчим. А все, мабуть, через час, який знадобився на його зйомку. Багато робочих годин. «Вагітна та заколота багнетом» було наступне за вартістю. «Вистріл у живіт» також коштував чимало. Там були списки найпопулярніших відео. І списки недавно переглянутих відео також. Абсолютно різні категорії. Жертва-чоловік, жертва-жінка, пари, молоді, старі, білі, чорні, зарізані, заколені, забиті на смерть, робочі інструменти, неймовірне проникнення, медичний експеримент, електрика, утоплення та стрілянина.

Також там була можливість оформляти замовлення для самих клієнтів. П’ятий рівень. Члени спільноти могли надсилати свої власні запити. Вони могли описати все настільки детально, як їм цього хотілося. Цілі сценарії, якщо вони бажали. Кожну спробу мали намір задовольнити. Усе залежало від того, чи трапиться правильний актор. Жодної оплати не вимагали до погодження кандидатури та вартості послуги.

Ченґ перегорнула на кінець сторінки в каталозі й сказала:

– Оціни це.

Ричер поглянув туди. Останній додаток до відеосховища Материного Спочинку був ексклюзивним, абсолютно новим, а тепер іще й доступним до миттєвого потокового показу. Воно називалося: «Худорлявому чоловікові спершу переламали всі ребра». Чоловік із потяга. У костюмі та сорочці з комірцем. Зі своїм саквояжем із дорогої шкіри. Він був худорлявим.

У Ричера знову заболіла голова. Ченґ почала гортати у зворотному напрямку, від абсолютно нових до нещодавніх, і зупинилася на словах: «Сумній парі є через що сумувати». Вона запитала:

– Це ж мусить бути Мак-Кенн та його друг на ім’я «Вихід», чи не так?

Ричер нічого не відповів. Вествуд сказав:

– Погляньте на це.

Він саме переглядав якийсь кореневий каталог. Він указав їм на ряди з цифрами. Тоді сказав:

– Назвемо їх, припустімо, фільмами, бо саме цим вони і є. Це ролики зі сценами убивств та насилля. Деякі з них дуже довгі. Найкоротше триває аж дві години. Найдавніше з’явилося п’ять років тому, а найновіше виклали вчора.

Тоді він пробіг пальцем додолу по екрану та зупинився майже в самому низу. Тоді він запитав:

– Здогадайтеся, скільки фільмів вони зняли до того, як Мак-Кенн мені вперше зателефонував?

Ричер відповів:

– Дві сотні.

– А тепер їх двісті дев’ять.

Ричер нічого на це не сказав. Вествуд запитав:

– Хочете переглянути «Смерть від тисячі порізів»?

– Ні.

– Цікаво, як би вони назвали фільм про мене?

– Мабуть, «Атака хакера». Заколотий до смерті ручками.

– Скільки вже триває ця афера? Коли люди нарешті розуміють, що з ними відбувається? Лише після того, як заходять до цієї кімнати?

Ченґ сказала:

– Я думаю, що після того, як водій кадилака відчиняє двері й вони чують сморід від свиней. Думаю, саме тоді й з’являється зброя.

– Нам слід запитати, – сказав Ричер. – Ми ж знаємо, де знаходяться обдурені.

Вони пройшли через коридор до спальні. До колишньої комірчини для білизни. До дивану, який був затиснутий боком між аварійним люком та протилежною стіною. Ричер сказав: