Леся Українка - Том 10

Вперше надруковано у наукових записках Інституту літератури ім. Т. F. Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство». 1938, N° 2-3, с. 123-125.

Подається за автографом (ф. 2, № 75).

Датується за змістом листа на підставі згадки про навчання М. Косача на другому курсі та на підставі листа Олени Пчілки до М. Косача від 3, жовтня 1889 р. (ф. 28, N° 415).

Смутна новина — очевидно, звістка про заборону цензурою збірника, підготовленого до друку «Плеядою».

До Мані ще напишу...— Мова йде про Марію Михайлівну Биковську-Бєляєву, подругу Лесі Українки з дитячих років. Пізніше М. М. Биковська-Бєляєва (1871 — померла в 30-х роках на еміграції в Югославії) працювала учителькою в одному із сіл біля Луцька. У квітні 1891 р. у неї гостювала Леся Українка, враження цієї поїздки відбито в образку «Школа».

Скажи п. Максимов і...— Максимові Антоновичу Славин-ському (1868—1945). Леся Українка вперше зустрілася з М. А. Сла-винським 1886 p., коли останній приїздив до свого товариша, дорож-ного майстра на станції Любитівка — Пильчикова, який і познайомив М. Славинського з родиною Косачів. Пізніше з М. А. Славин-ським (виступав під псевдонімами «Лавинська», «Соловінська», «Стависький») Леся Українка зустрічалася на зібраннях «Плеяди», разом з ним переклала «Книгу пісень» Г. Гейне. Славинському належать численні переклади із зарубіжних літератур.

Після Жовтневої революції 1917 р. Славинський опинився в таборі буржуазно-націоналістичної еміграції у Празі.

«В е r g і d у 11 е» — поезія Г. Гейне «Гірська ідилія» із «Книги пісень».

Косівщипа — село, тепер Сумського району Сумської області.

Тьотя Саша — Олександра Антонівна Косач (1847 — ?), по одруженні — Шимановська, сестра П. А. Косача, тітка Лесі Українки. У родині Косачів і серед друзів Лесі Українки «тьотя Саша» користувалася загальною любов'ю і повагою. Ще в дитячі літа Лесі Українки тьотя Саша давала їй уроки музики, навчала революційних пісень. Після арешту влітку 1880 р. чоловіка вона з двома синами жила в родині Косачів.

Дав би то бог, щоб я вам від одеситів що-небудь вимантачила.— Тобто взяла в одеських учасників «Плеяди» художні твори для збірника»

«Н о ч ыо» — оповідання В. Г. Короленка.

...Н а нашій груп і...— Йдеться, очевидно, про групове фото 1889 p., на якому М. II. Косач читає книжку. Леся Українка плете вінок, а М. М. Комарова гаптує. Фото зберігається в музеї Лесі Українки в Києві.

...«М а я т н и к»... можна так залишит ь...— М. Косач запитував Лесю Українку, як перекласти слово «маятник» у реченні з оповідання В. Г. Короленка «Ночью»: «На стене стучал маятник».

Голїмський Неон — тоді студент природничого відділення фізико-математичиого факультету Новоросійського університету в Одесі. Докладніших відомостей помає.

Кірія —паниа (по-грецьки). Так Лося Українка називає дочку власника дачі на Хаджибейському лимані, в якого жила влітку

1889 р. Дівчину звали Вікторія.

27. ДО М. П. КОСАЧА. 8—10 грудня 1889 р. Колодяжне

Вперше надруковано у наукових записках Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство», 1938, № 2-3, с. 125-130.

Подається за автографом (ф. 2, № 92).

Рік встановлено за змістом листа па підставі батькових листів до Михайла Косача.

«Життя і філософські думки П і н г в і п а» — твір французького дитячого письменника кінця XIX ст. П. Ж. Етце-ля, що виступав у літературі під псевдонімом «Ж. Сталь» (1814— 1886). Леся Українка помилково вважала автором оповідання «Життя і філософські думки Пінґвіна» фрацузьку письменницю

А.-Л.-Ж. Сталь. В архіві поетеси є уривок згаданого в листі перекладу (ф. 2, № 910).

«Гуллівера» я перекладала...— Мова йде про відомий роман англійського письменника Джонатана Свіфта (1667—1745) «Мандри до різних далеких країн світу Лемгоеля Гуллівера, спочатку лікаря, а потім капітана кількох кораблів». Переклад Лесі Українки нам не відомий.

...Як тільки виправлю свою уліту...— мається на увазі оповідання «Жаль» — перший великий прозовий твір Лесі Українки.

...7 пісень «Atta Troll’ а»...— Переклад поеми Г. Гейне «Атта Троль» Леся Українка завершила і опублікувала в «Літературно-науковому віснику», 1900, кн. 1, с. 102—112, кн. 2, с. 209-228.

«Літературно-науковий вісник» — український художній, науковий і публіцистичний журнал. За ідейним спрямуванням журналу його історія поділяється на три періоди: 1) демократичний (1898—1906, Львів), 2) буржуазно-ліберальний (1907—

1914), буржуазно-націоналістичний (1917—1919, Київ —Львів); 3) буржу азно-націоналістичний, профашистський (1922—1939, Львів), з 1933 р. виходив під назвою «Вісник».

Самійленко Володимир Іванович (літературний псевдонім — В. Сивенький; 1864—1925) — український письменник. Перекладав твори А. Дайте, Ж.-Б. Мольєра, М. Гоголя.

Гаршин Всеволод Михайлович (1855—1888) — російський письменник, майстер соціально-психологічиого оповідання,

«К р а с н ы й іц в е т о к» — популярне в той час серед прогресивної інтелігенції оповідання Гаршияа, у якому червона квітка символізує свободу. Відомостей про переклад цього оповідання Лесею Українкою немає.

Бур же Поль (1852—1935) — французький письменник.

Леопарді Джакомо (1798—1837) — італійський поет. Під впливом руху карбонаріїв писав патріотичні поезії, у яких оспівував національно-визвольну боротьбу, та сатиричні твори, спрямовані проти духівництва, монархічного устрою. Після поразки карбонаріїв творчість поета набрала песимістичного змісту. Ці дві сторони в творчості Леопарді пізніше відзначала Леся Українка в статті «Два направлення в иовейшей итальянской лите-ратуре».

Бомарше П’єр-Огюст Карон де (1732—1799) — видатний французький просвітитель-драматург і публіцист. Його твори сповнені соціального змісту («Весілля Фігаро», «Севільський цирульник», «Злочинна мати»),

Петрарка Фрапческо (1304—1374) — великий італійський поет, один з пайвидатніших представників гуманізму епохи Відродження.

Шенье Аидре (1762—1794) — французький поет і публіцист часів французької буржуазної революції XVIII ст.

Леконт де Ліль Шарль-Марі-Рене (1818—1894) — французький поет, один із головних представників літературної групи «Парнас», попередпиків декадентів.

Сталь Анна-Луїза-Жермена де (1766—1817) — французька письменниця-романтик.

Сирокомля Владислав— під таким псевдонімом виступав Людвіг Кондратович (1823—1862), польський поет демократичного напряму.

Коиопніцька Марія (1842—1910) — визначна польська поетеса-демократка. В 1902 р. Леся Українка написала про її творчість статтю для журналу «Мир божий» (не була надрукована) і переклала російською мовою чотири її поезії: «Я тоскую», «Ах зачем!», «Цвѳты», «В Вероне». Статтю Лесі Українки про творчість М. Конопиіцької ще не виявлено.

«Мир божий» — російський щомісячний літературний і науково-популярний журнал. Виходив у Петербурзі 1892—1906 рр; В середині 90-х років вів боротьбу з народництвом з позицій легального марксизму. Основні літературно-художні твори відзначалися реалізмом і демократизмом. Журнал був популярним у середовищі демократичної інтелігенції.

Н а де он Семеп Якович (1862—1887) — російський поет, у ранніх творах якого відчутний вплив революційно-демократичної поезії М. Некрасова.

Мордовець (Мордовцев) Данило Лукич (1830—1905) — український та російський