Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Як його звуть? – запитав Мохамед, зробивши крок до неї.

Сієнна насупилася, помітивши його рух, і поспішила відійти на крок назад, зберігаючи відстань між ними.

–Ернст. – відповіла вона, повільно піднявши очі на Мохамеда. – На честь батька. Ось тепер можеш скласти свій повний докорів сумління погляд. Його вбили твої пси. – вона вся тремтіла від гніву, і він відчув глибокий жаль.

–А твоя мати? – м'яко поцікавився він.

–Загинула роком раніше. – зламано відповіла Сієнна. – Середземна хвороба. Ернст увесь рік мовчав. А тепер... – вона відвела погляд убік, стримуючи сльози.

–Думає, що ти вона? – здогадався Мохамед.

Сієнна кивнула.

–І зараз він там зовсім один, у повному тіл і попелу місті... – вона підняла очі на нього... – Відпусти мене до нього.

– Я не випущу тебе в пустелю повну небезпек серед ночі. Я пошлю своїх людей, вони привезуть Ернста до тебе.

– Я не довіряю ні тобі, ні твоїм людям. – огризнулася Сієнна.

–Невже ти думаєш, що я дам сироті жити одному в мертвому місті при живій сестрі? – здивувався Мохамед.

–Очікувано від убивці–завойовника... – дівчина злісно втупилася в імператора.

–Сієнна... прошу, дай мені врятувати його... – благав він, підійшовши ближче.– Адже я теж батько. Я не заподію шкоди дитині.

Вона засумнівалася. Якщо їй не судилося покинути палац, вже краще Ернсту бути поруч із нею, ніж одному в розбитому місті. Вона хвилювалася, їжі в їхньому будинку зовсім не залишилося, він напевно голодний. Сієнна важко зітхнула.

–Якщо з ним щось трапиться, клянуся сімома богами, я вколю тебе жалом скорпіона.

–Я обіцяю тобі.

–Він у хатині. Ближче до лісу, я сховала його в погребі.

–Я врятую його. – відповів він і повернувся.

–Ні до чого твоє геройство, для мене ти той самий убивця.– хмикнула вона.– Якби я не сховала Ернста, ти вбив би і його. Приведи його сюди, і нехай росте разом із твоїми синами, інакше...

–Будь по–твоєму. – відповів Мохамед, зустрівшись з її очима.

–Він не піде за вбивцею батька. – хитала головою вона. 

–Як мені переконати його? – запитав він.

– Взяти мене з собою.

–Виключено. – відрізав Мохамед, її волосся видасть їх, військо Лавіна пильно слідкуватиме. Сієнну можуть викрасти або ще гірше вбити, він не міг допустити цього.– Що сказати йому?

Сієнна зітхнула.

–Скажи... "Мірі міа мау". Він зрозуміє.

–Що це означає? – насупився він.

–Просто скажи. – роздратовано зітхнула Сієнна. – І він піде за тобою куди завгодно.

І схопився на вірного свого скакуна Мохамед, розсікаючи сухе повітря нічної пустелі. Пісок золотився під копитами його коня, а сам він, сповнений рішучості, летів до згорілого селища, що виявилося домом нащадків Златих. Невелика хатина була напіврозваленою, в одному з вікон горіло світло. Коли Мохамед увійшов, почув шелест. Він озирнувся і пройшов у центр напіврозваленої кімнати. Старі дерев'яні мостини скрипнули під його чобітьми. Стіл був відкинутий до стіни, стільці розламані, всі речі розкидані, у домі творився хаос.

–Ернсте? – покликав Мохамед.

Раптово він відчув удар під колінами і, впавши на підлогу, озирнувся. Маленький, прекрасний на обличчя хлопчик із золотим волоссям тримав клинок Мохамеда біля його шиї, зброя була завелика, ледве вміщалася в його ручках, і хлопчикові було важко її втримувати.  "А це в них сімейне",– подумав Мохамед. Проте погляд малюка був суворим, імператору хлопчик нагадав Ірві, і він відчув батьківський трепет.

–Ти вбив мою маму. – сказав Ернст, ідучи з кинджалом на нього, вдавлюючи лезо в шкіру. Воно ось–ось проколе яремну западину.

–Ні–ні–ні–ні.– закричав він.– Мірі міа мау! Мірі міа мау! –бурмотів Мохамед і заплющив очі.

Кинджал не так тиснув його шкіру, хлопчик змінився в обличчі й прибрав клинок, залишивши на шиї Мохамеда неглибокий кривавий слід.

–Мау міа Мірі. –відповів він, схиливши голову. –А тепер відведи мене до мами.

Мохамед був приголомшений. Три незрозумілих слова стародавньою мовою Златих, і хлопчисько готовий іти за ним куди завгодно. Він допоміг хлопчикові забратися на коня і поні помчали назад до палацу. Сієнна схвильовано міряла кроками балкон, блукаючи взад–вперед біля вікна, смикаючи один із численних шифонових подолів, що струмували по підлозі.

–Мірі!

Сієнна обернулася і, побачивши Ернста, впала на підлогу, міцно обіймаючи хлопчика.

–Мау... герр Лібі, мау. – гладячи малюка по голові, шепотіла Сієнна.

–Туа кел йіде герр Мірі мау.– пролепетав хлопчик, міцно обіймаючи дівчину.

Мохамед не розумів ні слова.

–Він і не сподівався побачити матір живою, мій володарю. – промовив його старший син, підійшовши до батька.