Євгеній Шульженко - Гра почалась 1. Племʼя, Євгеній Шульженко

Командири зашуміли, задаючи питання, виказуючи занепокоєння. Було ясно одне – декілька днів, та мінус двадцять градусів буде в кожній кімнаті, якщо щось не вирішити. Устим запропонував принести з гіпермаркету мангали для смаження м’яса та вугілля. Мангали можна буде розставити по всій школі, а вугіллям підігрівати повітря та й готувати паралельно. Ідея була хороша, тому всі загомоніли, погоджуючись з цим. Та ватажок прокоментувала теж. Скільки потрібно вугілля для того, щоб постійно підтримувати тепло? Потім вирішили перейти на дрова, які будуть збирати навколо. Але ж метровий шар снігу буде цьому максимально заважати. Пошуки будуть довгими та не дуже продуктивними. 

Не забувайте також про те, - сказала Мілана, - що від мангалу легко може відлетіти вугілля, та ми знову отримаємо пожежу. В бомбосховищі нікого не було, а от в кімнаті можуть спати діти. Ми можемо вчинити страшну біду.

Почали лунати з Актового залу питання про те, що ж робити. Аліна підняла руки, попросила заспокоїтись. Як тільки стало тихо, домовились зайнятись своїми справами, відкласти питання до завтра. На наступний день всі збираються знову та вже оголошують всі свої ідеї.

Ватажок побажала всім гарного дня, але Мілану, Степана, Аніту та Устима попросила залишитись ще трохи. Як тільки діти розійшлись та зачинили за собою двері, Аліна поставила лікті на стіл та схопилась за голову. Мовчали декілька хвилин, потім ватажок підняла голову та подивилась на хлопців та дівчат, що лишились з нею.

Що нам тепер робити? – спитала Аліна, благаючи дати рішення, - у нас немає води та світла, у нас немає опалення. На вугіллі ми довго не протягнемо, а дров не зможемо зібрати. Аліна, - Мілана підсунулась ближче, - а якщо ми всі зберемося та підемо до Дослідного Центру?

В Актовому залі настала повна тиша, ідея була неймовірна. Але напевно, більш реалістична, ніж всі ті ідеї, що були сказані до цього моменту.

 

На двісті п’ятнадцятий день нового світу діти Замку Вітрів готувались покинути школу. Настрій був поганий, ніхто не хотів лишати рідні стіни. Сніг більше не йшов, але температура почала падати. Наче зима дізналась про генератор, та вирішила вигнати плем’я зі свого дому. Холод в кімнатах був таким же, як і на вулиці. Інколи здавалось, що простіше вже ночувати на свіжому повітрі, виривши невеличкі ямочки в снігу.

Коли Аліна повідомила про Дослідний Центр, діти відчули надію. По розповідям Мілани, підземна лабораторія була надійно захищена, та мала той же промисловий генератор. Питання в тому, чи буде там місце для племені Вітрів? Більш за все, що поселення Порожньої Руки перейшло до лабораторії, як тільки пішли морози. По розрахункам командирки та Ксенії, місця там має вистачити на велику кількість дітей. В Дослідному Центрі декілька поверхів, також був довгий коридор під землю та сама лабораторія.

Аліна та Мілана погодились одна з одною, що Юра, який був татком поселення карате-до прийме їх з легкістю. Та, будемо відвертими, залишитись зараз в Замку Вітрів – це просто чекати як заснеш та не прокинешся. Ватажок зібрала всіх дітей в Актовому Залі, підняла питання на обговорення. Ніхто не хотів залишитись. Ні один хлопець, ні одна дівчина не погодилась лишитись в школі та чекати, що буде далі.

Отже на ранок сьогоднішнього дня все плем’я Вітрів зібрали свої речі. Кожен взяв рюкзак, поклав їжу та необхідні речі. Хто мав намет, хто мав спальний мішок. На всякий випадок взяли теплих курток, оскільки речей було більше ніж дітей. Краще мати про запас. Не забули про портативні мангали та вугілля. Обігрівати школу – не вистачило б, але в дорозі таке добро знадобиться точно.

Діти снідали та мили посуд. Пили гарячий чай та готувались до переходу. За собою прибрали, всі двері зачинили. Перевірили бомбосховище та сплячих дітей поселення автомобільного майданчику. Складніше було з полоненими, залишити їх було не можливо. Вирішили влаштувати невелику амністію. Хлопців та дівчат в племені Вітрів доволі багато, тому невелика група звільнених полонених не зможе наробити біди.

Люда, Імператриця, дізнавшись, що її можуть відпустити на всі чотири сторони, впала на коліна та почала ридати. Вона не хотіла нікуди йти, оскільки розуміла, що надворі вона довго не протягне. Йти їй немає куди, тим більше до колишніх провінцій. Вона була згодна бути і надалі полоненою, та буде йти з племенем туди, куди вони скажуть.

Кремезний командир Імператорської Школи теж не погодився бути вільним. Дуже багато ворогів він в свій час собі наробив. Тому для нього єдиний вихід – йти за Її Величністю, в якійсь мірі вона винна в тому, ким він став.

Андрій, ватажок Зграї Вовків, та його хулігани порадились та вирішили залишитись вдома. В школі звичайно їх ніхто не лишить, школу замкнуть на замки. Та це вже не головний біль ні Аліни, ні Аніти, ні Мілани. Що хочуть – те й роблять. Навіть, якщо вони повернуться та залізуть до Замку Вітрів силою, це вже було не важливо. Як тільки зима пройде, небезпека мине – плем’я Вітрів повернеться та забере своє.

В назначений час діти племені Вітрів, чисельністю в майже сто дітей, вийшли на вулицю. Там було і колишнє плем’я Зодчих, і колишнє плем’я Капібарів, четверо дітей з поселення автомобільного майданчику, та один колишній представник міста Сонця. Збірна солянка розвернулась до школи та тихо сумну прощалась зі своєю домівкою. Звичайно це тимчасове рішення, але іншого виходу не було. Залишитись – замерзнуть. Підуть до Дослідного Центру – матимуть шанс пережити зиму.