Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

знову відступило, і прийшли батьки хлопчика, за звичаєм, на поклоніння святому. Зайшли до церкви і знайшли дитя живе і здорове, воно сиділо біля ковчега святого. І, взявши його з невимовною радістю, запитали, як живе залишилося? Хлопченя ж, показуючи пальцем на мученичого ковчега, сказало: "Цей святий зберіг мене живого, давав їсти мені і всіх страховищ морських од мене відганяв". Тоді радість велика була батькам і всім людям, котрі на празника прийшли, від великого того чуда, і всі прославляли Бога та угодника Його святого. І повернулися батьки із живим та здоровим хлопчиною додому.

У царство ж Никифора, царя грецького, який настав після Ірини, Константинової матері, прийшов день пам'яті святого — і не відступило море, як у всі проминулі літа, і було так до п'ятдесяти років і більше. Коли ж став у Херсонесі єпископом блаженний Георгій, той вельми печалився про те, що море не відступає, і мощі такого угодника Божого, ніби під спудом, водами покриті. Прийшли ж у дні його до Херсонесу від Константинограда два учителі — Методій та Константин-філософ, згодом названий Кирилом, котрі прямували в Хозари на проповідь. Вони про мощі святого Климента запитували і, довідавшись, що в морі вони, надихнули єпископа Георгія, аби шукав, — нехай подбає знайти того духовного скарба, священномученикові мощі. Єпископ же Георгій, на те від тих учителів надихнутий, пішов спершу в Константинополь звістити про це цареві Михаїлу, за ім'ям тим Третьому, котрий був сином Теофіловим (із блаженною Теодорою, матір'ю своєю, він царював тоді), також і святішому Ігнатію-патріярхові, котрий правив престолом після святого Методія. Цар же і патріярх послали з ним вибраних мужів і весь клир святої Софії, і прийшли до Херсонесу, зібрали разом із Методієм та Константином весь благовірний люд, і рушили із псалмами та піснями на край моря, бажаючи дістати бажане, — але не розступилася вода. Коли зайшло сонце, сіли до корабля, і опівночі світло засяяло з моря, і явилася спершу голова, потім же і всі мощі святого Климента із води вийшли. І взяли їх святителі, поклали до корабля, і в місто винесли чесно, поставивши в апостольській церкві. Коли ж вони почали святу Літургію, багато чудес сталося: сліпі прозрівали, криві й усілякими недугами болящі оздоровлювалися, і біси були прогнані молитвами святого Климента, а благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той-таки день житіє і страждання святого священномученика Петра, архиєпископа Олександрійського

Той, що між святих, отець наш Петро, архиєпископ Олександрійський, у дитинстві своєму вихований був блаженною Теоною. Архиєпископом того ж міста Олександрії, і після нього на святительського престола виведений був у ті часи, коли від Диоклитіяна та Максиміяна, нечестивих царів римських, було люте й нестерпне гоніння на християн, коли мученикам Христовим вузи та темниці тісні були, кров же їхня всі вулиці, і міста, і поля обливала — в такі ото страшні часи, важких бід наповнені, й управляв Божою Церквою цей святий Петро у терпінні та несподіваних трудах, ученням же й образом мужності своєї, нездоланної у вірі, багатьох малодушних та боязких утвердив, од відступництва та падіння утримав і багатьох до мученичого вінця привів. Був вигнаний і сам за Христа і, ходячи в Тирі, та Фінікії, та Палестині, писанням утверджував вівці свої й укріпляв їх силою Духа Святого, — боявся-бо, щоб хтось не застрашився мук і не відпав од Христа, — вдень і вночі зводячи руки свої до Бога з молитвою за них. Повернувся ж знову в Олександрію, служив ув'язненим у темницях заради віри, їх же числом було шістсот і шістдесят, поміж них багато пресвітерів та клириків, і всі різними смертями вбиті були — на їхнє страждання, перетерплене до кінця, веселився Петро духом.

Коли пас він добре Христове стадо, постав вовк хижий в овечій одежі в Олександрії — єретик Арій, котрий почав сіяти бур'ян проклятого бісівського вчення посеред пшениці, гудячи Божество Господа нашого Ісуса Христа і тією огудою ушкоджуючи Божу Церкву. Пастир же добрий тому вовкові часто вуста затуляв, долаючи його в диспуті, караючи й кладучи заборону, щоб не розоряв доброго сповідання святої Тройці, подаючи непорочно Христовій Церкві. Але що пробував без виправлення другий Юда, раб і улесник, і злоба його богосупротивна не хотіла покоритися правді, то святий Петро огудника того прокляв і від Церкви відлучив, ніби відсік гнилого члена. Відігнаний був од Христового стада той вовк, ховався, як тьма перед світлом. "Бо кожен, хто робить лихе, — як пишеться, — ненавидить світло і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його", бо лукаві вони. І не смів той беззаконник приступити до такого невтомного пастиря, його ж ніяк улесливістю й хитроплетеними словами звабити не міг. А Церква свята в Олександрії росла і множилася, хоча й у люті часи те було; не могло-бо мучительство те перепинити й загородити дороги до Христа людям, котрі бажали спасіння, які не тільки свої маєтки, але й життя своє поклали, ідучи до Петрового вчення і до святого хрещення, покидаючи ідольське служіння.

Довідався про те нечестивий цар Максимин, котрий тоді володів усіма східними країнами й жив у Никомидії, що багато хто через учення цього святого Петра навертається від ідолів до Христа, — послав трибуна свого з воїнами схопити святого і зв'язаного привести до нього. Дійшли ж послані до міста Олександрії, знайшли святого Петра у церкві із безліччю вірних, який здійснював пам'ять всіх святих, і схопили його, наклавши на нього важкі кайдани. Було ж велике сум'яття й поговір великий у народі, одні за ним ридали, інші ж кричали: "Пощо пастиря нашого від нас забираєте?" І збіглася вся Олександрія, бажаючи душу свою покласти за вчителя свого, і волав народ на царя та посланників його. Трибун, бачачи людське збурення й велике сум'яття, повелів тримати святого в темниці, що була поблизу церкви, і написав до царя, звіщаючи все, що трапилося. Прочитав цар писання, розгнівався вельми і відписав до нього, повеліваючи, щоб відсік Петрову голову, учителя християнського, а всіх, хто противиться, аби мечем погубив. Прийняв трибун цареве писання і, дбаючи виконати повеління його, хотів вивести Петра на усічення. Але численний люд, котрий удень і вночі сидів біля дверей темниці, не давав вивести на смерть отця свого — була-бо незчисленна множність зібрана чоловіків та жінок, старих та молодих, іноків та інокинь, котрі не відступали від темниці, бувши прив'язані любов'ю до Божого архиєрея. Тож коли