Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

class="p1">Він не хотів говорити… Й тікав до ферми… А я мав роботу. Мені було доручено щовечора класифікувати всі наші проби, зібрані за день… Розкладати їх на дощечки… біля кухні… в маленьких торбинках… Вони повільно висихали… всі ці зразки ґрунту, взяті в радіусі двадцяти кілометрів навколо нас… У нас був багатий вибір для остаточного рішення!.. Але, звичайно, найбільше зразків було з околиць Салігона.

* * *

Наша популярність у «Великій кулі» зросла… Прості п'яниці відчули смак до перегонів!.. Нам навіть доводилося їх стримувати… Вони, недовго думаючи, були ладні ризикувати своїми купюрами… Їм хотілося ставити по три пятифранкові папірці! Такі ставки ми категорично відкидали!.. З нас було вже досить скандалів!.. Ми були вкрай обережні!.. Наразі майже все йшло на служницю Агату!.. Вона стала справжньою повією… Раптові зміни настроїв нашої господарки набридали нам дедалі більше!.. Її витівки та постійні ультиматуми вже неможливо було терпіти… Вона нам страшенно надокучила… Де Перейр вирішив змінити тактику… Він більше не заважав їй займатися своєю роботою… Він навіть надихав її на копання!.. І всіляко підбадьорював!.. Постійно, метр за метром, тиждень за тижнем їй вдалося зорати величезний терен!.. Звичайно, це нас дещо лякало… Але варто було їй полишити роботу, все ставало набагато гірше… Їй набридла невизначеність, і вона сама вибрала картоплю! Ми не могли завадити їй… Вона вважала, що це ідеальний овоч… І одразу ж взялася до роботи. Наша думка її взагалі не цікавила. Коли величезна територія всуціль була засаджена бульбами, вона почала направо й наліво плескати язиком про наші «досліди» з електрохвилями! Ця звістка поширилася зі швидкістю блискавки…

Наступного дня у «Великій кулі» нас буквально засипали запитаннями… Місцеві селюки, які нас раніше любили, поважали, привітно приймали та навіть самі домагалися зустрічі з нами, раптом, побачивши нас, почали кривитися… Наші досліди здавалися їм підозрілими… Вони заздрили нам… «Бульби! Бульби!» — дражнили вони нас…

* * *

Відступати було нікуди! Товстуха з часом просто осатаніла!.. Після того, як вона самотужки повністю переорала цілий гектар, то зробила наше життя просто нестерпним!.. Ми боялися з нею навіть заговорити… Вона погрожувала, що не дасть нам жодної секунди спокою, якщо ми знову будемо десь блукати й не візьмемось до роботи… Негайно!.. Потрібно було витягти брезент, мотор і динамо… Ми дістали великий маховик… Злегка його струснули. Розгорнули таблицю опорів… А потім… Це просто смішно… Але потім ми виявили, що нам бракує латунного дроту… Його потрібно було величезну кількість, цілі бобіни, щоб прокладати між рядами картоплі, на всій протяжності грядок… 500 метрів виявилося явно недостатньо!.. Було потрібно кілометри!.. Інакше все зривалося… без латуні неможливий радіотелуризм!.. Інтенсивне городництво залишиться нездійсненним! катодних розрядів не отримати. А це було обов'язковою умовою… Власне, вийшло навіть на краще… Ми вирішили, що ця злощасна латунь буде нам зручною відмовкою, чудовим алібі, й наша стара злякається через брак матеріалу і необхідність значних витрат… це змусить її одуматися, й вона хоч ненадовго дасть нам спокій. Аж дзуськи!.. Це її скорше розлютило… Вона пригрозила нам, що в разі подальших зволікань… і нашого неробства вона піде працювати акушеркою в Салігон, і не пізніше наступного тижня! Ось так! Справді, жарти скінчилися! Вона різала по-живому!.. Але навіть якби ми дуже хотіли, у нас не було грошей на такі дорогі закупи… Господи! Ми ж були банкрутами! Хто дасть нам кредит? Про таке годі було й думати…

З іншого боку, неможливо було змусити стару ввійти в наше становище… Ми ж, власне, жили на невеликі запаси… з того, що залишалося від кюре, і трохи від перегонів… О! Зрештою, ми ж усе втратили… Але це було жахливо… Кінець світу!.. Такий катаклізм неможливо було пережити… Ми справді затужили. Вона стала просто фантастично впертою… так вона зациклилася на картоплі… Достоту як раніше на польотах!.. Або на будинку в Монтрету… Ми були змушені поступитись!.. Якщо їй щось увіб'ється в голову, то вибити це звідти можна було лише відірвавши голову!.. А це була б украй болюча процедура!..

— Ти мені казав, чи не так?.. Ти не відмовляєшся?.. Чи, може, я недочула?.. Ти торочив про це десятки… сотні разів?! Що ти збираєшся запустити свою кляту електричну штуковину?! Чи мені просто причулося? Навіщо ми всі сюди приперлися?.. Я ж нічого не вигадала!.. Заради чого ти за жалюгідну подачку віддав свій будинок?.. Продав свій журнал?.. Ти ж силоміць затяг нас усіх в цю діру… У цей брудний хлів… На цей смітник!.. Чи не так?..

— Так, моє кохання!..

— Ну гаразд!.. Я хочу бачити! Ти чуєш мене?.. Хочу бачити!.. На власні очі!.. Я всім заради цього пожертвувала!.. всім своїм життям! Здоров'ям!.. своїм майбутнім… Усім!.. У мене більше нічого не залишилося… Хочу бачити, як вони ростуть!.. Ти чуєш мене?.. Ростуть!..

Вона стояла перед нами руки в боки й кидала йому це просто в обличчя!.. Від тяжкої роботи в полі у неї з'явилися такі м'язи, що було не до жартів!.. Аж лячно!.. Весь день вона пропадала в полях… й закурювала свою люльку тільки ввечері та ще коли ходила на ринок… Листоноша Есеб, який роками не бував у наших місцях, знову став учащати на хутір… Йому доводилося робити це двічі на день… Чутки про те, що якісь сільськогосподарські працівники творять справжні дива, вирощуючи картоплю за допомогою магнетичних випромінювань, миттєво поширилися по всіх сусідніх місцевостях…

Наші старі знайомі з банди винахідників знову натрапили на наш слід!.. Здавалося, вони були раді застати нас трьох… цілими й неушкодженими… Вони знову засипали нас своїми проектами!.. Вони не тримали на нас зла!.. А листоноша мав свої клопоти… Йому доводилося тягати тричі на тиждень повні торби рукописів… Від ваги лопнула велосипедна рама… Він установив подвійний ланцюг… Але велосипед гнувся навпіл… Він вимагав від свого відомства видати йому новий…

Де Перейр знову повернувся до своїх роздумів… Він уповні користувався дозвіллям і самотністю… Почувався цілком готовим до поворотів долі. До будь-яких!.. Його голова була сповнена задумів! Ще й найрішучіших!.. Він був готовий кинути виклик долі… Діяти не надто відкрито… Але і без зайвої підозрілости… як той, хто в курсі справи!..

— Фердінане! Дивися та вчись!.. Події розвиваються приблизно так, як я й передбачав!.. Тільки трохи стрімкіше!.. У доволі шаленому темпі!.. Я цього не врахував!.. Але в будь-якому разі ти побачиш… Тільки дивись уважніше! Нічого не проґав! Спостерігай!.. мій любий, тобі надається можливість побачити, як Куртіаль буде вгамовувати, приборкувати, змагати таку