Володимир Худенко - Olya_#1

над розподільниками, над огорожею периметру, зависали просто над головою Кендри і приглушено гули, а ще вище, в темно-синіх вечірніх небесах кружляли самі їхні чорні тіні, кружляли й кружляли, меншали й більшали, коротко плювались тоненькими цівками вогню. А ще вище і вище над ними, над скореним надвечірнім небом у лячній космічній безодні палахтіли неясні зірниці — там жеврів немислимий бій…

Кендра задивилась на ті спалахи і на якусь хвильку спинилась, випустивши татову руку… І тут же отримала легкого потиличника — один із жуків штурхонув її. Тато тут же згріб її в оберемок і притиснув до себе, а жук лише уривчасто прошипів:

— Вперед!

У нього вийшло «впешед» чи «впежед» — щось таке…

Їх усіх спинили посеред доріжки, і один із кажанів завис просто напроти шеренги — розчепірив вугільне воло. Але тут же, немов одумавшись, злетів і знов шугонув у вись. «Жуки» стовпились на тому місці, коротко перекрикуючись, і швидко розбіглись, зоставивши коло їхньої розрізненої шеренги лише двійко наглядачів. Шквалистий вітер забризкав доріжки холодною мрякою, тоді наче трошки стих. А вони все стояли…

Вони стояли так довго, що Кендра відважилась і знову питливо заозиралась (татової руки, одначе, більше не випускаючи). Вона вгляділась у поморщену бурунами далину океану, у близькі лики місяців, у поодинокі фігурки «жуків», що бігали доріжками, нащось ловлячи намоклі обривки паперу… Тоді вона перевела погляд на сусідній розподільник і вгледіла, як із нього вивели ще одну групу людей — в обірваних військових комбінезонах. Їх вишикували попід огорожею, і несподівано там щось червонясто замерехтіло… Кендра не зрозуміла, що то воно сталось, одначе шеренга замучених людей в обірваних комбінезонах кудись зникла. А з розподільника вже вели нову групу таких самих бідолах. Кендра придивилась уважніше…

Цю групу також вишикували попід огорожею, та ж раптом молода розпатлана дівчина (її комбінезон ледь тримався купи) пронизливо верескнула «Ні!» і побігла в бік Кендриної шеренги — просто на Кендру… Один невисокий «жук» у непрозорому шоломі рвонувся за обірваною дівчиною і на бігу різко махнув правицею…

Обірвана дівчина од того помаху злетіла в повітря і вдарилася всім тілом об огорожу периметру, впала… Тепер вона лежала і глухо стогнала зовсім неподалік від Кендри, а «жук» неспішно наближався до неї. Непрозорий шолом раптом роз’їхався на його голові, і Кендра вгледіла застигле, незворушне лице «жука» — це була молода русява дівчина з кумедною ямочкою на підборідді. Вона із силою підгилила ногою лежачу (та застогнала ще дужче) і немовби націлила їй у голову кулак із громіздким набалдашником на зап’ясті…

Далі Кендра не побачила, що було (тато відвернув її голову до себе), а лише почула дивний тягучий звук… Таке якесь пронизливе «пюуу!»…

А над їхньою шеренгою між тим уже знижувався інший «кажан», він так само розчепірив вугільне воло, і з нього вийшло кілька людей. Двоє з них були «жуки», вони йшли позаду, а от попереду них крокували ще двоє в майже однакових чорних мундирах. Чоловік та жінка. Чоловік був смаглявий і чорноволосий, ледь кучерявий, вилицюватий, високий та міцний… але Кендра дивилась не стільки на нього, скільки на жінку.

На те були причини — по-перше, жінка була АБСОЛЮТНО сивою. І все б нічого, якби вона була, скажімо, в літах, але в тому ж і річ, що була вона МОЛОДА. І при цьому АБСОЛЮТНО сива… Вона мала непримітний чорний мундир, що складався з вільних, ледь обвислих над щиколотками брюк та вільної ж простенької куртки. На куртці, здавалось, не було ніяких позначок, окрім кількох біластих смужок на плечах та оцих-от малюнків на правому передпліччі… Оті малюнки вразили Кендру, либонь, не менше, ніж рання сивина. Чорнявий дужий чоловік мав на правому плечі лише невелику тьмяну п’ятикутну червону зірочку, а от у жінки така зірка була величезною та яскравою, а окрім цього, над зіркою, розчепіривши крила, нависав ТРИГОЛОВИЙ золотий орел, що аж мигтів у вечірніх променях. А ще і у чоловіка, і у жінки з-під розстебнутих комірів чорних курток виглядали смугасті груди — проте не синьо, а ЧОРНО-білі…

Коли вони трохи наблизились до непорушної шеренги, Кендра роздивилася лице сивоволосої. Воно здалося їй не просто молодим, а геть юним… Можливо, на контрасті з сивиною, а можливо, через ластовиння. Так, рябим юнацьким ластовинням були всипані щоки та перенісся сивоволосої, і воно якось геть не личило до тої АБСОЛЮТНОЇ сивини… Посріблені пасма були заплетені в не надто охайний, розтріпаний пучок, і сивий чубчик тріпався на вітрі, спадав на незвичні розкосі очиці з товстими складками над повіками…

Геть усе в цій жінці було незвичним!.. Задивившись на неї, Кендра навіть забула весь переляк їхнього з татом полонення, всі подальші післяобідні пригоди, забула про палаюче містечко за її спиною, кажанові зграї в скривавлених хмарах, неясні зірниці в тугих небесах… Вона забула про все на світі і лише позирала здивовано на цю незвичайну жінку.

І була одна річ, одна деталь у цій жінці, котрої Кендра не осягала, а лише відчувала, але та деталь була вирішальною — та деталь ключовим чином вирізняла цю жінку із «жучих» зграй, одрізняла од