Максим Іванович Кідрук - Твердиня

— Босе, — спинив Джейсона Віктор, стягнувши навушники і сівши впівоберта.

— Чого тобі?

— Хочу, щоб ти знав: у нас мало палива. Раптом що, без дозаправки ми не дотягнемо навіть до гір.

Сивочолий роздратовано відмахнувся і вистрибнув з вертольота.

CXLIX

20 серпня 2012 року, 11:27 (UTC – 5) Паїтіті

Біп… Біп… Біп…

Левка привели до тями ритмічні сигнали, що надходили зліва. Джерело — невідомий пристрій, який невпинно витискав з себе короткий пискливий звук кожної секунди (чи трохи більше) — розташовувалось за кілька метрів від нього. Судячи з частоти повторень, сигнали поки що не свідчили про тривогу, але настійливо вимагали звернути увагу на пристрій.

Біп… Біп… Біп…

Хлопець відкрив очі і побачив небо: скошлані, наче неприбрана постіль, білі хмари, крізь дірки в яких випирала сліпуча синява. Хвилин п’ять українець не міг згадати, де він і чому… чому все так дивно.

Біп… Біп… Біп…

Серце билося слабко, видаючи не більше п’ятдесяти скорочень на хвилину. Либонь, саме резонанс з сигналами пристрою викликав збурення в нервовій системі, яке й примусило Левка розплющити очі.

Він спробував поворушитись, але ні ноги, ні руки не слухались. Паралізований. Втім, переляку це міркування не викликало: нервові закінчення також були паралізованими. Левко почувався, наче оклигував від наркозу після затяжної операції. Страшенно хотілося в туалет; пекучий біль у переповненому сечовому міхурі сильніше за оніміння в кінцівках породжував ілюзію післяопераційного відновлення. Виходячи з наркозу, організм має заново ввімкнути чимало функцій, таких як травлення, робота нирок чи кишечника. Не всі функції вмикаються відразу (скажімо, шлунок починає працювати не раніше шостої години після операції). Іноді після наркозу організм «забуває», як розслабляти м’язи сечового міхура. Буває, мине день, перш ніж хворий зможе самостійно позбавлятися сечі. У такому разі в член пацієнту вставляють спеціальний катетер, по якому сеча відходить самопливом. Щось подібне сталося з Левком після отруєння бруґмансією, от тільки (і це зрозуміло) на катетер розраховувати не доводилося.

Хлопець спробував розслабитися і уявив, що стоїть над нужником. Начхати йому на те, що він у джинсах. Він хоче відлити, відлити, відлити просто тут і зараз! Різь посилилася, стала просто нестерпною, але… полегкість не прийшла. Штани залишалися сухими.

Біп… Біп… Біп…

Левко скреготнув зубами. Облизав сухі губи. І усвідомив, що може рухати головою. Повернув обличчя наліво, побачив навіс над нагромадженням якоїсь апаратури. «Біпкання» долинало саме звідти. Крутонув голову в інший бік, упершись поглядом у Роджера Зорна.

«Я десь його бачив, я… — спогади повернулись одним пломенистим спалахом, — я лежу паралізований на горішній терасі, а переді мною стоїть один зі стрільців Джейсона».

Зорн легенько гойдався з боку в бік, туплячись поглядом в одну точку поперед себе.

Біп… Біп… Біп…

Левко знов перевернув голову ліворуч. «Це радар, — хвиля радісного тепла затопила онімілі груди, — сигнали надходять з радара…» — хлопець не розумів чому, але ця думка сповнювала мозок втіхою. І ще йому страшенно не хотілося, щоб ґевал, який погойдувався, неначе дебеле дерево, справа від нього, вийшов з вегетативного стану і почув сигнали.

Нараз Левко вловив характерне чахкання і здогадався про наближення вертольота. Звуки різко посилились, коли пілот вивів двигуни на повну потужність і підняв машину над сельвою. «Мі-17» промайнув уздовж північної кромки тераси. Хлопець впізнав гелікоптер. Він навіть розрізнив чоловіка, який стояв у відкритому вхідному отворі, тримаючи стволом донизу американську штурмову гвинтівку М16.

Вертоліт зробив коло і зависнув над терасою. Шум лопатей заглушив сигнали радара.

«Джейсон повернувся, — відзначив Левко, відчуваючи, як щось слизьке ворушиться в животі. — Джейсон прилетів, і це погано. Адже радар…»

Наступної миті хлопець забув про все на світі, бо організм «пригадав», як розслабляти м’язи сечового міхура. Тепла рідина полилася між ніг. Левко заплющив очі і застогнав від задоволення.

CL

Політ «Мі-17» над терасою розбудив Сьому.

Росіянин лежав біля листяного дерева позаду однієї з менших пірамід, зовсім поряд із місцем, де тридцять шість годин тому впала, знепритомнівши після удару блискавки, Сатомі.

Сьома легше відходив після отруєння, ніж Левко. Він зразу зрозумів, де знаходиться, хоч і не пам’ятав, як залишав «нору» і що робив на терасі. Відкривши очі, хлопець осягнув, що лежить лівому на боку, поклавши голову на витягнуту вгору ліву руку. Поруч з обличчям на ще вогкому після позавчорашньої бурі ґрунті він побачив три слова, розділені широкими горизонтальними рисками:

АТОМ — ПРОТОН — ЭЛЕКТРОН

Літери вивели пальцем: де-не-де на краєчках букв виразно проступали відбитки.

Попри абсолютну амнезію (останні дев’ятнадцять годин укривала тотальна чорнота), Сьома припустив, що слова написав він. Наскільки йому відомо, тільки двоє людей в Паїтіті знають російську: він і Левко. Якби послання лишив українець, слово «ЭЛЕКТРОН» було б написане українською, через «Е».

Сьома спершу не надав значення написаному. Згодом, повівши очима вгору, натрапив на грань меншої піраміди і сіпнувся. На чорному тлі невідь-чиєю кров’ю (але, безсумнівно, його — Семеновою — рукою) була вималювана та сама фраза:

АТОМ — ПРОТОН — ЭЛЕКТРОН!!!

Її завершували три знаки оклику, що мали підтверджувати важливість чи щось таке.

На цьому послання не закінчилися. Ледь піднявши голову, росіянин спостеріг за три метри від себе великі, викладені з деревної кори літери. Перед тим як читати, він покосився вбік (враховуючи, що все ще лежав на боку, це було радше вниз, ніж убік), відмітивши, що з усіх трьох дерев, що ростуть у цій частині тераси, дочиста обдерто кору.

«Це ж треба, щоб так гребло», — подумав він, після чого, задерши голову, зиркнув на напис. Першим йшло слово АТОМ. Далі Семен міг не читати.

Що він хотів цим сказати? Адже це неспроста. Він ніколи нічого не робить просто так. Щось трапилося, поки він був під дією алкалоїдів, щось таке, що конче слід було зафіксувати і донести до того моменту, коли дурман вивітриться з голови. От тільки спробуй розбери, що йому там приверзлося. «АТОМ — ПРОТОН — ЕЛЕКТРОН», — що це може бути? А раптом це результат галюцинацій і ніякого змісту в ньому немає?

Ухкання «Мі-17», що спускався на захищену з трьох сторін площадку перед великою пірамідою, перервало роздуми. Сьома вигнувся, щоб поглянути на вертоліт, і застогнав від скаженого болю, що прострелив крізь ногу аж до грудей. Вперше з часу пробудження він опустив підборіддя і зиркнув на ногу. Гіпс розламався у чотирьох місцях. Нога стирчала