Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Громадяни! Збирайтеся навколо своїх гучномовців! Ось і настав час почути закінчення найкращої північнокорейської повісті року, яку можна було б і назвати найкращою північнокорейською повістю всіх часів! Однак у цьому останньому епізоді насамкінець з’являється потворність, тож закликаємо вас не слухати нашу повість на самоті. Хай вам складуть заспокійливу компанію ваші заводські колеги. Обійміть незнайомця, який сидить поряд у метро. Також радимо захищати вушка наших юних громадян від змісту сьогоднішнього епізоду, бо їм ще невідомо, що таке людська несправедливість. Так, сьогодні американці спустять своїх собак! Тож назбирайте тирси на підлозі цеху, обберіть лишки бавовни на верстаті - і заткніть їм вуха, чим зможете.

І ось настав момент повертати врятовану нашими мужніми рибалками бідолашну веслувальницю на батьківщину. Ви пам’ятаєте, як жалюгідно виглядала американка до того, як Сан Мун подбала про неї. Того дня вона особисто заплела американці коси. Правда, ніякий чосон-от, навіть золотий, не міг приховати ці сутулі плечі й непоказні груди, але веслувальниця все ж мала принаймні кращий вигляд після того, як її збалансовано відгодували здоровою, смачною та поживною сорговою кашею. І після того, як Великий Керівник прочитав їй сувору лекцію про тілесну чистоту, вона одразу стала жіночнішою, її лице проясніло, а постава випросталася.

Однак її від’їзд був сумною подією: адже вона поверталася в Америку до життя серед безграмотності, собак і кольорових презервативів. Проте вона хоча б могла взяти з собою свої зошити, куди записала мудрі й дотепні слова Великого Керівника, які слугуватимуть їй орієнтиром. Та й маємо відзначити: її місце все ж було серед її народу, хоча в її країні ніщо не дається безкоштовно - ні водорості, ні засмага, ні просте переливання крові.

Уявіть собі, як шанобливо наш Любий і Шанований Полководець зустрів американців, котрі прилетіли до Пхеньяна по веслувальницю. У дусі доброзичливої співпраці Великий Керівник був готовий на день забути про те, як американці поливали напалмом Пхеньян, як бомбили дамбу Хесан, як розстрілювали мирне населення з автоматів в Но Ґун Рі. Заради блага взаємної дружби Великий Керівник вирішив не нагадувати їм про те, що американські колаборанти вчинили в тюрмі Дечон чи під час повстання в Чеджу, не кажучи вже про їхні звірства в Ґанґві та долині Де Вон. Він навіть вирішив не вести мову про жорстоке знищення ліги Бодо й забирання до своїх лав силоміць в’язнів периметра Пусан.

Ні, краще відкинути минуле й думати тільки про танці дітей, про бадьору гру хлопчиків з акордеонами, про радощі щедрого серця - адже цей день мав стати не просто щирим виявом доброзичливого культурного обміну: на порядку денному також була гуманітарна допомога, адже кожен шостий американець щодня страждає від голоду.

Спочатку американські гості вдавали дуже задоволених, але вони привезли цілу зграю собак! Пам’ятайте: в Америці собакам дають регулярні уроки послуху, а простим громадянам, таким, як ми з вами, - ні. Чи має нас дивувати, що коли американці отримали те, чого хотіли, тобто свою співгромадянку й достатню кількість їжі для бідняків, вони віддячили нам чорною підступністю боягузів?

Так, громадяни, стався підступний напад!

Почувши умовне слово, пси вишкірили зуби й кинулися на корейців, які приймали гостей! І гарячий свинець полетів з американських пістолетів у шляхетних корейських господарів. І тут американські командос схопили Сан Мун і грубо потягли її до американського літака! Чи американці заздалегідь таємно замислили викрасти найкращу актрису світу в нашого скромного народу? Чи вони раптово захотіли це зробити, побачивши її, невимовно прекрасну в червоному чосон-оті? А де ж був товариш Бук? - спитає проникливий громадянин. Чи не мав він бути поруч і захистити Сан Мун? А відповідь, громадяни, ось яка: Бук вам більше не товариш! І ніколи ним не був.

Мужайтеся перед лицем того, що станеться далі, громадяни, і не паліть себе марною жагою помсти. Вкладіть свій бойовий запал у виконання виробничого плану! Хай вогонь вашого гніву горить у печах вашої працелюбності!

Коли американці схопили нашу народну актрису, мерзенний Бук, боячись за своє життя, просто віддав її їм. А тоді розвернувся й побіг геть.

- Застрельте мене! - кричала Сан Мун, коли її тягли до літака. - Стріляйте в мене, товариші, бо я не хочу жити без доброї руки найвеличнішого з керівників, Кім Чен Іра!

Великий Керівник пустив у хід усі свої воєнні вміння й кинувся в бій, женучись за підлими боягузами, що викрали наш народний скарб. Великий Керівник мчав серед посвисту куль. Голуб за голубом вилітав назустріч кулям і падав, відвівши смерть від Великого Керівника, у сяйві патріотичної жертовності!

І ось ми бачимо, як осторонь усього цього стоїть і спостерігає боязкий командир Ґа - самозванець, сирота, негідний громадянин. Але уздрівши, як Великий Керівник сміливо б’ється з лютими псами, не боячись ворожих куль, цей простий чоловік сповнився невідомого доти йому революційного духу. Побачивши на власні очі цю дивовижну сміливість, Ґа - найнегідніший член суспільства - теж відчув жагу служіння найвищим ідеалам соціалізму.

Коли американський солдафон закричав: «Безкоштовне всиновлення!» - і схопив обома руками кількох юних гімнастів, командир Ґа кинувся в бій. Хоч він і не міг так вправно захищатися від псів, як Великий Керівник, він добре знав тхеквондо. «Чхарют!»[63] - крикнув він американцям. Це привернуло їхню увагу. «Сунбі , - промовив далі він і вигукнув: - Сіджак!» І на ворогів посипалися удари рук і ніг. Махаючи кулаками, він гнався за переляканими американцями, не боячись ні реактивного струменя повітря, ні куль у мідних оболонках, ні слонових бивнів літака, який починав злітати.

Хоч і загули реактивні двигуни, і літак мав ось-ось злетіти, командир Ґа зібрав усю свою корейську міць і всю силу Чучхе - і догнав літак на злітній смузі, і стрибнув йому на крило. І літак здійнявся над злітною смугою, над Пхеньяном, і Ґа міцно тримався, боровся з лютими вітрами й зазирав в ілюмінатори, де за склом побачив, як веслувальниця регоче й американці, святкуючи перемогу, увімкнули пустопорожню південнокорейську поп-музику і, знімаючи одежину за одежиною, неславлять Сан Мун.

Зануривши палець у криваву рану, командир Ґа написав на ілюмінаторах натхненні гасла, щоб дати сил Сан Мун, і червоними знаками, розвернутими навпаки, нагадував їй про вічну любов Великого Керівника до неї - ні, про його любов до кожного громадянина Корейської Народно-Демократичної Республіки! Американці погрожували кулаками командирові крізь вікна, але жодному не стало сміливості вилізти на крило й зійтися з ним у бою як чоловік