Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Великий Керівник подивився на Ґа:

- Де вона? Куди вона пішла?

Ґа додав:

- А діти?

- Точно, - сказав він. - І дітей теж нема. Але як же вона зникла без одягу?

Великий Керівник торкнувся трьох убрань, наче перевіряючи, чи вони справжні.

Понюхав рукав:

- Так, це її одяг.

Помітив щось на цементі. Підняв і побачив, що це дві фотографії, скріплені зворотами.

На першому знімку - молодий чоловік із похмурою непевністю на лиці. Коли Великий Керівник перевернув зображення, перед його очима з’явилося тіло на землі, запорошене землею, із землею, що вивалювалася з відкритого рота.

Великий Керівник сахнувся, відкинув фотографії.

Вийшов із перевдягальні, і стало чути гудіння двигунів, видно закривання вантажного відсіку. Великий Керівник роззирнувся навколо будівлі. Не маючи відповіді, звів очі до небес.

- Але ж її одяг тут… І червоний чосон-от теж тут…

Приїхав товариш Бук, зліз із автонавантажувача.

- Я чув постріли, - сказав він.

- Сан Мун зникла! - повідомив йому Ґа.

- Як це, не може бути! - вигукнув Бук. - Де ж вона?

Великий Керівник звернувся до Ґа:

- А вона вам нічого не казала, нікуди більше не збиралася?

- Вона нічого, зовсім нічого не казала… - мовив Ґа.

Прийшов командир Пак. Він припадав на одну ногу.

- Собака… - сказав він, віддихуючись. Пак втратив багато крові.

Великий Керівник вигукнув:

- Сан Мун пропала!

Пак, важко дихаючи, нахилився. Сперся здоровою рукою на здорове коліно.

- Усіх затримати, - скомандував він своїм людям. - Перевірити документи. Прочесати всю територію, усі покинуті літаки, і пошліть кого-небудь перевірити дно ставка з лайном.

Американський літак рушив злітною смугою, двигуни оглушливо заревли. Якусь мить усі просто стояли й чекали, коли можна буде говорити. Коли літак знявся в повітря й став на крило, Пак уже склав власну думку про ситуацію.

- Дозвольте мені принести вам бинт і перев’язати вас, - сказав Бук командирові Паку.

- Ні! - дивлячись у землю, сказав Пак. - Ніхто нікуди не йде. - А до Великого Керівника сказав: - Маємо підстави вважати, що до цього причетний командир Ґа.

- Командир Ґа? - перепитав Великий Керівник і показав: - Він?

- Американці - його друзяки, - сказав Пак. - Тепер американців тут уже немає. І Сан Мун немає.

Великий Керівник подивився вгору, немов хотів знайти там американський літак; його погляд повільно пройшовся небом. Потім він подивився на Ґа. Погляд у Великого Керівника був розгублений, він ще не до кінця вірив у те, що сталося. Він наче перебирав усі варіанти, все те неможливе, що могло статись із Сан Мун. На мить очі Великого Керівника стали зовсім порожні, і Ґа добре знав, що означає такий вираз обличчя. Так на світ дивився сам Ґа - хлопчик, який проковтнув усе, що з ним відбувалося, але ще довго-довго не розумів, що це означає.

- Це правда? - спитав Великий Керівник. - Скажи мені всю правду!

Тепер замість гудіння літака над ними стояла повна тиша.

- Тепер ви дещо про мене знаєте, - сказав Великому Керівникові Ґа. - Я віддав вам частину себе, і тепер вам відомо, хто я. А я знаю дещо про вас.

- Ти про що? - не зрозумів Великий Керівник. - Скажи мені, де Сан Мун.

- Я забрав у вас усе, - сказав йому Ґа. - Я потяг за важливу нитку, і скоро з вас спаде покров.

Командир Пак випростався; було видно, що сили його відновилися тільки частково. Він підняв закривавлений висувний ніж.

Порухом пальця Великий Керівник зупинив його.

- Синку, ти маєш сказати мені правду, - повільно й суворо сказав він Ґа. - Ти щось зробив із нею?

- Я наніс вам ту рану, яка в мене на серці, - сказав Ґа. - Мені ніколи вже не бачити Сан Мун. І вам також. Тепер ми брати в нещасті.

За сигналом командира Пака двоє його солдатів схопили Ґа, міцно вчепившись у його руки.

- Мої хлопці в 42-му підрозділі це з’ясують, - сказав Великому Керівникові Пак. - Можна здати його в Пубйок?

Але Великий Керівник мовчав. Знову поглянув на перевдягальню - простий маленький храм і одяг у ньому.

До справи взявся командир Пак.

- Заберіть Ґа в Пубйок, - сказав він. - І можете ще водіїв прихопити!

- Стійте, - сказав Ґа. - Бук тут ні до чого.

- Так, - відповів Бук, - я нічого не зробив!

- Вибачте, - сказав Букові командир Пак. - Але той біль, якого нам завдано, завеликий, щоб за нього відповідала одна людина. Навіть якби я поділив його на всіх вас, і то було б забагато для кожного.

- Великий Керівнику, - благав Бук. - Це ж я, ваш найкращий друг. Хто возив вам французькі коньяки та морських їжаків із Хоккайдо? Хто постачав вам будь-які цигарки на світі? Я вірний вам. У мене сім’я. Я ніколи не намагався втекти з країни!

Але Великий Керівник не слухав. Він не зводив очей із командира Ґа.

- Я не розумію, хто ти такий, - мовив Великий Керівник. - Ти вбив мого заклятого ворога. Ти втік із 33-го табору. Ти міг назавжди згинути. А ти тут. Яка людина на це здатна? Хто міг так учинити, хто міг покласти своє життя, щоб отруїти моє?!

Ґа дивився на слід реактивних двигунів і стежив за рухом літака до самого обрію. Його наповнювало задоволення. Оцей день - не просто сірник, який запалюєш, коли погасли всі попередні. За добу Сан Мун буде в Америці. Завтра вона буде там, де зможе заспівати таку пісню, якої чекала все життя. Відтепер вона не буде терпіти й виживати. І в цьому новому дні вони будуть разом.

Перевівши погляд на Великого Керівника, Ґа без страху зазирнув в очі людині, за якою буде останнє слово. На душі командира було на диво легко. «Усе життя в мене було таке відчуття, - подумав Ґа, - ніби тебе нема й ніколи не було». Ґа відчув, що правильно вчинив, що тепер він - сам свій. Яке дивне, нове відчуття. Може, саме це мала на увазі Ванда, коли питала його під безкраїм небом Техасу, чи почувається він вільним. Тепер він розумів: свободу можна відчути . Вона гула в його пальцях, шуміла в його диханні, дозволила йому раптово побачити всі ті життя, які він міг би прожити, - і це відчуття не залишило його навіть тоді, коли люди командира Пака кинули його на землю й потягли за ноги до «ворона»,