Ольга Островська - В твоїх руках не страшно, Ольга Островська

– Якщо могла розповісти й не розповіла, це погано, – задумливо тягне подруга. − Але у слуг Мандрівниці завжди були свої дивацтва, наскільки я знаю. Всі ці високочолі пророцтва, нитки доль, істинні шляхи... Дивно те, що її тут так довго терпіли, якщо вона настільки дратувала короля. Ти весь цей час проспала, а я вже трохи освоїлася на новому місці. Дещо встигла дізнатися, почути, побачити. Братів Рагрів у Раграсті всі поважають та бояться. Особливо твого Аєдана. Він тут усіх у залізному кулаку тримає.

От навіть не сумніваюся у цьому. Але з Кахін ось не сходиться щось.

− Мені це теж здалося дивним. Але розпитувати я не наважилася, щоб не злити Аєдана ще більше.

– Я спробую розпитати Адлара, – обіцяє Торі. — Дуже цікаво, що вона мені хотіла такого важливого сказати й чого навчити.

− Поділишся зі мною потім? – питаю з усмішкою, а коли подруга згідно киває, прошу: − Розкажи, що тут відбувалося ці два дні? Як у тебе все з Адларом? Як тебе прийняли у палаці? І взагалі все-все-все. Мені, здається, ніби я ціле життя проспала.

− О, прийняли мене цікаво. Дивні ці демони. У них все не так, як у нас… – зі смішком починає розповідати Торі, забираючись на нашу софу з ногами.

Так ми й просиділи з нею не одну годину, розмовляючи про все на світі, ділячись своїм потаємним, згадуючи все важливе для нас обох. Наново знаходячи одна одну.

Сиділи б і довше, але наше усамітнення порушив спочатку Адлар, який зазирнув у пошуках своєї нареченої, а потім і Аєдан, що з'явився, аби оголосити мені, що я обов'язково повинна бути присутня сьогодні ввечері на урочистій королівській вечері.

− Інг хоче перепросити в тебе, − хижо вискалився мій демон, приголомшивши мене цією заявою. − Ну і попрощатися нарешті. Завтра вранці вони з Івером їдуть до Луади.

Ну і як тут відмовиш після всього? Доведеться йти. Як нареченій короля.

Коли Пресвітла радила мені просто жити, вона, мабуть, жартувала. Бо просто в мене от ніяк не виходить.