Жоель Дікер - Зникнення Стефані Мейлер, Жоель Дікер

про його відвідини в щоденнику. Це регулярний покупець. Либонь, під час якогось візиту він чує, що вона не піде на прем’єру фестивалю, й тоді вирішуй вбити її під час пробіжки, коли все місто буде на центральній вулиці. Без свідків.

— У твоїй гіпотезі є один ґандж, — сказав Дерек. — Тед Тенненбаум не вбивав Меґан Падалін. Не забувай, що він потонув під час нашого переслідування, а зброю так і не знайшли, аж ось у суботу минулого тижня її застосували у Великому театрі.

— Значить, є третій, — сказала Анна. — Тенненбаум передав замовлення на вбивство Джеремі Фолта, але воно служило інтересам іншої людини. Тієї, що зараз намагається зачистити всі сліди.

— Чоловік, що користується газовим балончиком і має на спині татуювання у вигляді орла, — сказав я.

— Що його спонукало? — запитав Кірк.

— Завдяки гаманцеві, покинутому в кімнаті, Костіко його таки знаходить. І він потрапляє в халепу. Уявіть собі, Костіко лютий за те, що він так його принизив на паркувальному майданчику перед повіями. Він прагне помститися тому чоловікові, погрожуючи його родині і перетворюючи його на прислужника. Але чоловік із татуюванням не з тих, кого можна нагнути: він знає, що треба ліквідувати Джеремі Фолта, а не Костіко, щоб здобути свободу.

Отож треба було розшукати Костіко. Але ми згубили його слід. Оголосили розшук, але це нічого не дало. Колеги з поліції штату опитали людей з його оточення, та ніхто не міг пояснити, куди він отак випарувався, покинувши і гроші, й телефон, і всі свої речі.

— Гадаю, ваш Костіко вже мертвий, — сказав Кірк. — Як ото Стефані, як і Коді, як і всі, що могли привести до вбивці.

— Тоді зникнення Костіко свідчить про те, що він пов’язаний з убивцею. Це той чоловік із татуюванням, якого ми шукаємо.

— Цього небагато, щоб його знайти, — сказав Майкл. — Що ще відомо про нього?

— Він бував у книгарні, — сказав Дерек.

— Мешкав в Орфеї,— докинув я. — Принаймні за тої пори.

— Пов’язаний був із Тедом Тенненбаумом, — додала Анна.

— Якщо він був пов’язаний із Тенненбаумом так, як Тенненбаум був пов’язаний із міським головою, — сказав Кірк, — то в нас буде занадто широке поле пошуку. Бо за тієї пори в Орфеї всі знали всіх.

— І він-таки був у Великому театрі в суботу ввечері, — нагадала я. — Оця подробиця зможе допомогти нам його притиснути. Може, навіть він належав до осіб із привілейованим доступом.

— Гаразд, тоді почнемо перелік цих осіб наново, — сказала Анна, взявши аркуш паперу.

Вона занотувала імена акторів.

Шарлотта Браун

Дакота Іден

Аліса Філмор

Стівен Берґдорф

Джеррі Іден

Рон Ґуллівер

Мета Островскі

Семюель Падалін

— Можеш додати мене й Кірка, — сказав Майкл. — Ми теж там були. Хоч я й не маю татуювання на спині.

Він задер футболку і показав спину.

— У мене теж нема! — вигукнув Кірк і задер сорочку.

— Ми вилучаємо Шарлотту зі списку підозрюваних, тому що шукаємо чоловіка, — провадив Дерек. — А також Алісу і Джеррі Ідена.

Перелік скоротився до чотирьох імен:

Мета Островскі

Рон Ґуллівер

Семюель Падалін

Стівен Берґдорф

— Можна також вилучити Островскі, — сказала Анна. — Він ніяк не пов’язаний з Орфеєю, бо приїздив сюди тільки на фестиваль.

— Тим паче, що ми бачили їх у трусах, — сказав я, — і ні він, ні Ґуллівер не мають татуювання.

— Отож, — сказав Дерек, — залишаються тільки Семюель Падалін і Стівен Берґдорф.

Коло звужувалося. Невблаганно. Пополудні Анна зв’язалася з Кейт Ґренд, подругою Меґан, яка зателефонувала їй із готелю в Північній Кароліні.

— Прочитавши щоденник Меґан, — пояснила їй Анна, — я виявила, що в неї був зв’язок із якимось чоловіком на початку 1994 року. Вона писала, що казала вам про це. Ви щось пам’ятаєте?

— У Меґан справді була любовна пригода. Я не бачила того чоловіка, але знаю, що для неї це скінчилося недобре.

— Тобто?

— Її чоловік, Семюель, виявив це і дав їй добрячого прочухана. Того дня вона прибігла до мене в нічній сорочці, щоки палали від ляпасів, губи в крові. Я прихистила її на ніч.

— То Семюель Падалін вдавався до насильства?

— Принаймні того дня. Вона сказала, що боїться за своє життя. Я порадила їй подати скаргу, та вона нічого не зробила. Покинула свого коханця й повернулася до чоловіка.

— Семюель змушував її порвати з тим чоловіком і лишитися далі в шлюбі?

— Може, й так. Після того випадку вона віддалилася від мене. Казала, Семюель не хотів, щоб ми з нею бачилися.

— І вона послухалася?

— Так.

— Пані Ґренд, вибачте мені за це трохи грубе запитання, але як ви гадаєте, міг Семюель Падалін убити свою дружину?

Кейт Ґренд помовчала, потім сказала:

— Мене завжди дивувало, що поліція не звернула уваги на страхування.

— Яке страхування? — запитала Анна.

— За місяць до смерті дружини Семюель застрахував своє і її життя. На мільйон доларів. Знаю, тому що цим клопотався мій чоловік. Він страховий агент.

— Семюель Падалін узяв ті гроші?

— Авжеж. Як ви гадаєте, за що він придбав дім у Саут-Гемптоні?

Дерек Скотт

Перші дні грудня 1994 року, крайовий центр поліції штату.

Майор МакКенна читав у кабінеті папери, які я йому допіру приніс.

— Прохання про переведення на іншу роботу, Дереку? А куди ж ти підеш?

— Ви можете мене перевести тільки в адміністративний відділ, — відказав я.

— На кабінетну роботу? — здивувався майор.

— Я не хочу працювати на оперативній роботі.

— Дереку, ти ж один із найліпших полісменів, яких я знаю! Не псуй собі кар’єри через якусь примху.

— Кар’єри? — вигукнув я. — Якої кар’єри, майоре?

— Послухай, Дереку, — приязно сказав майор, — я знаю, що ти збурений. Чом би тобі не піти до психолога? Або взяти кілька тижнів відпустки?

— Не можу я перебувати у відпустці, майоре, я весь час прокручую в голові ті самі картини.

— Дереку, — сказав майор, — я не можу перевести тебе в адміністративний відділ, це буде дурня якась.

Ми з майором якусь мить дивилися один на одного, потім я сказав:

— Ваша правда, майоре. Забудьте про