Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

коли Майк (з допомогою Дугласа) під вигаданим іменем вступив на військову службу до Збройних сил Федерації. Він був точно впевнений (з особистого досвіду), що жоден сержант не зможе перевантажити Майка, — і навпаки, зовсім не переймався тим, що могло статися з сержантами чи іншими чинами. Непримиримий старий реакціонер, Джубал спалив своє почесне звільнення, а також усе, з цим пов'язане, в той день, коли Сполучені Штати відмовилися від власних збройних сил.

Насправді Джубала трохи дивувало те, який скромний безлад створив Майк як «рядовий Джонс», і те, як довго це тривало — майже три тижні. Він закінчив свою військову кар'єру того дня, коли скористався ситуацією під час лекції з орієнтування, щоб висловитися про абсолютну марність опору та насилля за будь-яких обставин (з певними сторонніми коментарями про бажаність зменшення надлишку населення шляхом канібалізму), і запропонував стати піддослідним кроликом для будь-якої зброї будь-якого походження, щоб довести, що застосування сили не тільки не є необхідним, айв буквальному розумінні неможливим, коли посягаєш на треновану людину. Пропозицію Майка відхилили; його просто вигнали.

Проте це було не все. Дуглас дозволив Джубалові прочитати надсекретний звіт вищого рівня, призначений для вручення лише особисто командуванню в руки, — один із лише трьох примірників, — після того, як попередив Джубала, що ніхто, навіть Верховний Начальник Штабу, не знав, що «рядовий Джонс» — це Людина з Марса. Джубал проглянув свідчення, які здебільшого були суперечливими розповідями свідків щодо того, що відбувалося в той час, коли «Джонса» «вчили» користуватися різноманітною зброєю; єдина несподіванка для Джубала полягала в тому, що деякі свідки мали мужність та самовпевненість присягнутися, що бачили, як зброя зникала. «Джонса» також тричі згадували у звіті про втрату зброї, за яку він був відповідальний як за власність Федерації.

У кінці звіту було все те, що Джубал потурбувався прочитати достатньо уважно, щоб запам'ятати: «Висновок: суб'єкт — надзвичайно талановитий природжений гіпнотизер і, як такий, може потенційно бути корисним для розвідки, попри його абсолютну непридатність для будь-яких бойових підрозділів. Проте його низький коефіцієнт інтелекту (ідіот), надзвичайно низький загальний кваліфікаційний бал та параноїдальні схильності (галюцинації та манія величі) роблять недоцільними спроби намагатися використати його ідіотично-геніальний талант. Рекомендації: звільнення через невідповідність — без пенсії, без пільг».

Ця невелика тяганина була корисною для хлопця, і Джубал по-своєму насолоджувався ганебною кар'єрою Майка як солдата, — тому що Джилл провела цей час вдома. Коли Майк повернувся через кілька днів після закінчення служби, не схоже було, що він дуже засмутився, — навпаки: він похвалився Джубалу, що повністю підкоряється бажанням Джилл і не змушував нікого зникати, — лише неживі предмети... Хоча, як Майк ґрокав, було кілька випадків, коли завдяки йому Земля могла стати кращим місцем, — якби в Джилл не було цієї прискіпливої слабкості. Джубал з цим не сперечався: у нього самого був власний довгий перелік тих, кому він радив би померти раніше.

Але тепер Майк, серед іншого, навчився розважатися. Впродовж параду в його останній день служби Генерал і весь його особовий склад несподівано залишилися без штанів в той час, коли взвод проходив повз них на огляді, а старшина роти, в якій служив Майк, впав долілиць, бо його черевики раптом прилипли до землі. Джубал вирішив, що, здобувши почуття гумору, Майк розвинув жахливий смак у практичних жартах; але, що за чорт, — хлопчик проходив через запізнілу юність, і йому потрібно було перевернути кілька смітників. Джубал із задоволенням згадав випадок у медичній школі, пов'язаний з трупом та настоятелем собору, — Для своїх витівок Джубал колись надягав гумові рукавички так само, як і для деяких хороших вчинків!

Спосіб дорослішання Майка був нормальним; але сам Майк був унікальним. В усьому, крім останнього: «Преподобний доктор Валентин М. Сміт, бакалавр гуманітарних наук, доктор богослов'я, доктор філософії, засновник і пастор Церкви Усіх Світів» (треба ж таке!). Вистачало вже й того, що хлопець вирішив бути Святим Джо — замість того щоб дати спокій душам інших людей, як це зробив би на його місці справжній джентльмен. Проте ті фальшиві ступені, які він собі присвоїв... Джубалу хотілося їх пошматувати.

Найгіршим було те, що Майк сказав йому, що взяв саму ідею з його ж слів про те, чим була церква — і що вона могла б робити. Джубал був змушений визнати, що, хоча й міг щось таке сказати, йому не вдавалося пригадати деталі. Маленька розрада полягала в тому, що хлопець знав так багато законів, що міг би прийти до подібного рішення самостійно.

Але Джубал припускав, що Майк надзвичайно ретельно приховував те, чим займався насправді, під час кількамісячного перебування у дуже маленькому, дуже бідному (в усіх значеннях) сектантському коледжі, де відбулися нагородження ступенем бакалавра за результатами екзаменів, «дзвінок» їхньому міністру й наступне за цим прийняття сану. У цій тупоголовій секті докторська дисертація з порівняльної історії релігій була дивом вченості, хоч автор і ухилявся від будь-яких реальних висновків (Майк приносив її Джубалові для літературної критики, і Джубал сам додав кілька розпливчастих фраз за умовним рефлексом). Нагородження «заслуженим» докторським ступенем збігалося з пожертвою (анонімною) цій дуже голодній школі. Другий докторський ступінь (почесний), був призначений лише за «внесок у міжпланетарне знання» і виданий університетом, якому саме так було вчинити простіше, коли Майк повідомив, що диплом — це його ціна за те, що він виступить родзинкою під час конференції з приводу вивчення Сонячної системи. Єдиний і неповторний Людина з Марса раніше відмовляв усім підряд — від «Кол-Тек» до Інституту кайзера Вільгельма; навряд чи можна було звинувачувати керівництво Гарвардського університету за те, що воно впіймалося на гачок.

Що ж, зараз вони, напевно, такі ж багряні, як і їхній стяг, цинічно думав Джубал. Потім Майк провів кілька тижнів, працюючи помічником капелана у бідній, як церковна миша, alma mater, яка його виховала; потім порвав з нею через розкол і заснував свою власну церкву. Цілком кошерну, закритого типу, але бездоганну з юридичної точки зору, шановану, як церква Мартіна Лютера... І відразливу, як вигрібна яма.

З похмурого денного сну, присвяченого роздумам, Джубала витягла Міріам:

— Босе! Гості!

Джубал глянув вгору і побачив авто, що йшло на посадку. Він розмірковував над тим, що не усвідомлював, яким благословенням насправді була патрульна машина С. С., поки вона не зникла.

— Ларрі, принеси рушницю — я обіцяв собі підстрелити наступного дурня, який приземлиться на трояндові кущі.

— Він приземляється на траву, бос.

— Що ж, передай йому, щоб спробував