Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

Відчула, що мусить почути конкретну відповідь. Не могла більше терпіти невизначеності.

— Ти поїдеш із нами?

Проте відповідь її не втішила.

— Іншалла, — мовив він. — На все воля Божа.

* * *

Пообідали в кафе. Замовили бегрир — марокканські млинці з манної крупи з медом і пряженим маслом. Наджі вони сподобалися.

За цим простим обідом Абдул відчув дещо дивне. Ніби тепло сонячного проміння, хміль від щойно випитого келиха доброго вина й трішки — музики Моцарта. Можливо, це і є воно, щастя?

За кавою Кія запитала:

— Ти американець?

Вона була дуже кмітлива.

— Чому ти так вирішила? — поцікавився він.

— Маєш багато грошей.

Хотілося розповісти їй правду, але поки що це було занадто небезпечно. Треба дочекатися завершення місії. Тому відповів:

— Мені треба пояснити тобі багато чого. Можеш почекати ще трохи?

— Авжеж.

Абдул досі не знав, чого очікувати в майбутньому, та сподівався, що до кінця дня зможе вирішити.

Повернувшись у готель, вони вклали Наджі спати, і Кія показала Абдулові куплені речі. Щойно вдягнула білі бюстгальтер і трусики, як обоє відчули, що мусять негайно покохатися.

Потому він убрався в новий костюм. Настав час повертатися в реальний світ. У Триполі не було штабу ЦРУ, зате ГДЗБ тут мав свій відділ, і Абдул призначив зустріч.

— Мені треба з деким зустрітися, — сказав він Кії.

Вона стривожилася, але прийняла його слова без нарікань. Абдул запитав:

— Зможеш побути тут сама?

— Звісно.

— Раптом що — дзвони мені.

Позавчора він купив Кії телефон і поповнив рахунок. Та ще жодного разу вона ним не скористалася.

— Я впораюся, не хвилюйся.

Умови в готелі були прості, та на стійці в холі Абдул помітив підставку з візитівками, на яких арабською зазначалася адреса, тож, виходячи, узяв кілька штук.

У центр викликав таксі. Було так добре знову вдягнутися по-американському. Костюм хоч і такий собі, але ніхто тут про це не здогадувався, до того ж він ніби нагадував, що Абдул — громадянин наймогутні-шої держави у світі.

Авто зупинилося біля непоказної офісної будівлі. На стіні коло входу висіли потьмянілі латунні таблички, на кожній — дзвінок, динамік і назва установи. Обравши «Ентреметьє і Ко», він натиснув на кнопку. Ніхто не озвався, але двері відчинилися, й Абдул зайшов.

Він покладав великі надії на цю зустріч, хоч і не був упевнений, що здобуде бажане. Абдул умів досягати свого на вулиці та в пустелі, але не з бюрократами. Утім, він вважав, що шанси отримати те, чого попросить, вищі за п’ятдесят відсотків. Та якщо вони впруться, він не зможе нічого вдіяти.

Наблизився до дверей на третьому поверсі. Постукав і зайшов. Там уже чекали Тамара й Таб.

Він не бачив їх кілька місяців, через це навіть трохи розчулився. Здивувався, що і вони теж.

Зі сльозами на очах Таб потиснув Абдулові руку, а Тамара міцно обійняла.

— Ви дуже хоробрий! — сказала вона.

Крім них, у кабінеті був ще один чоловік у темно-брунатному костюмі. Він стримано привітався французькою та поручкався, сказавши, що звуть його Жан-П’єр Мальман. Абдул припустив, що це старший офіцер розвідки в Лівії.

Коли сіли за стіл, Таб сказав:

— Щоб ви знали, Абдуле, викриття Гуфри стало найбільшим успіхом кампанії проти ІДВС.

Тамара додала:

— Крім того, що знищили Гуфру, ми отримали напрочуд багато цінної інформації щодо ІДВС: імена, адреси, місця зустрічі, знімки. А ще дізналися про роль Північної Кореї в підтримці тероризму на континенті. Це найграндіозніше досягнення розвідки в історії операцій у Північній Африці.

Увійшла елегантно вбрана секретарка з пляшкою шампанського і чотирма келихами на таці. Таб сказав:

— Відсвяткуймо це по-французькому.

Він відкоркував пляшку і налив усім.

— За нашого героя, — промовила Тамара, і всі випили.

Абдул відчув, що від останньої їхньої зустрічі на озері Чад стосунки між Тамарою і Табом змінилися. Якщо вгадав, і тепер вони — пара, треба негайно це обговорити. Тоді агенти м’якше відреагують на його прохання. Усміхнувшись, він сказав:

— То ви тепер разом?

Тамара відповіла:

— Так.

Обоє видавалися щасливими.

Абдул повів далі:

— Але ж працівникам розвідок різних країн...

Таб урвав його:

— Я звільнився. Допрацьовую останні дні. Далі повертаюсь у Францію та беруся до сімейної справи.

Тамара продовжила:

— А я переводжуся в паризький штаб ЦРУ. Філ Дойл схвалив мою заяву.

Таб додав:

— А мій бос, Марсель Лавеню, рекомендував Тамару тамтешньому керівнику ЦРУ, з яким міцно дружить.

— Бажаю вам усього найкращого, — мовив Абдул. — Ви чудова пара, певен, у вас будуть дуже гарні діти.

Вони знітилися, і Тамара промовила:

— Я не казала, що ми одружуємось.

Тепер уже настала Абдулова черга ніяковіти:

— Щось я занадто старомодний, вибачте.

— Не треба перепрошувати, — запевнив Таб. — Просто до цього ще не дійшло.

Тамара швидко змінила тему:

— А зараз, якщо ви готові, ми повернемо вас у Нджамену. — Абдул не відповів, і вона додала: — Певно, вас розпитуватимуть дуже прискіпливо, кілька днів. Потому дадуть довгу відпустку.

«Ось воно», — подумав Абдул.

— Я тільки радий надати всю наявну в мене інформацію, — почав він. Це була неправда, але доводилося вдавати. — Так само не можу дочекатись відпустки. Проте моя місія ще не завершена.

— Не завершена?

— Я хочу знайти слід. Партія наркотиків не в Триполі — я перевірив трекером. Отже, я майже переконаний, що вона перетнула Середземне море.

Тамара сказала:

— Абдуле, нам вистачить і того, що є.

Втрутився Таб:

— Та й вантаж може бути де завгодно в Південній Європі: від Гібралтару до Афін. Це тисячі кілометрів.

— Але деякі місця імовірніші за інші, — заперечив Абдул. — Ось, приміром, південь Франції має непогано розвинену інфраструктуру для імпорту й поширення наркотиків.

— Однаково завелика площа.

— Не зовсім. Якщо їхати трасою, що тягнеться уздовж узбережжя — коли не помиляюся, вона називається корніш, — можна впіймати сигнал. Так ми дізнаємося, хто очолює кокаїнові транші по той бік. Не можна втрачати такої нагоди.

Озвався Жан-П’єр Мальман:

— Ми тут не для того, щоб ловити наркоторгівців. Наша ціль — терористи.

Але ж гроші йдуть із Європи, — наполягав Абдул. — Усю цю операцію фінансує молодь, що купує наркотики в клубах. Будь-яка шкода, яку ми завдамо їм у Франції, вплине на всі операції ІДВС, вартість яких навіть вища,