Філіп Джордж Зімбардо - ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

є «ефект Марді Ґра», життя моментом, за маскою, що приховує ідентичність і дає волю розпусним, насильницьким і егоїстичним імпульсам, зазвичай стримуваним. Тепер поведінка вибухає, відповідаючи ситуативним вимогам, а не внаслідок змови чи зловмисної передбачливості. Ми бачили, що сталося, коли цей феномен «Володаря мух» проник в мою лабораторію, в якій деіндивідуалізовані жінки дедалі сильніше били струмом невинних жертв. Також його відтворили деякі охоронці Стенфордського в’язничного експерименту. У ситуації Абу-Ґрейб стандартні суспільні обмеження агресії й антисоціальної поведінки розмилися, і люди відчули розширення меж дозволеної поведінкової свободи.

Ані я, ані військове командування не заохочували своїх охоронців діяти садистично, чи чинити сексуальне насильство над ув’язненими. Проте в обох випадках переважала загальна норма вседозволеності. Охоронці не несли особистої відповідальності, ніхто особливо за ними не наглядав. У такому контексті традиційні моральні судження звужуються, теперішні дії стають важливішими від давно вивчених уроків, а діонісійські імпульси пригнічують аполонівську раціональність. Відключення моральності змінює психічний та емоційний пейзаж тих, хто потрапив у ці тенета.

Схожі зловживання з боку британськихвійськових й елітних підрозділів армії США

Якщо ці соціально-психологічні принципи були, як я стверджую, не особистісними, а ситуативними, нам потрібно знайти приклади схожого жорстокого поводження, здійсненого зовсім іншими військовими в схожих умовах у тій самій зоні бойових дій. Дійсно, є принаймні два перевірені приклади такої поведінки — обидва з них американська преса ледь помітила.

Британські солдати, дислоковані у Басрійській в’язниці в Іраку, також застосовували сексуальне насильство щодо затриманих, яких повністю оголювали і змушували симулювати содомію. Їхні фотографії шокували британську громадськість, яка не могла повірити, що молоді британці коли-небудь могли робити такі жахливі вчинки, а потім ще й фіксувати їх. Той факт, що одного із насильників нагородили званням героя в попередніх боях, ще більше обурив очікування британців. Справа виявилася ще гіршою, коли на BBC News 29 червня 2004 року повідомили: «Британські військові обмінювалися фотографіями насильства». Підзаголовок додавав: «Солдати обмінювалися сотнями фотографій, на яких зображено звірства проти іракських полонених». Кілька військових, що служили в елітному королівському Ланкаширському полку передали деякі зі світлин Daily Mirror. На одній із них зображено в’язня із мішком на голові, якого вдаряють прикладом, на якого мочаться і якому до голови прикладають дуло. Солдати стверджували, що мали значно більше подібних фотографій, отриманих завдяки «культурі товарообігу фотографій». Проте військове командування знищило їх усі, перевіряючи багаж під час перевірці багажу під час повернення з Іраку.

12 травня 2004 року, в телепередачі «60 Minutes II» Ден Разер показав аматорське відео, зроблене американським військовим, яке виявляло, що умови в Кемп-Букка та Абу-Ґрейб були схожими. Уривок відео показує, як молода жінка-солдат принижує іракських ув’язнених. Вона каже: «У нас уже двоє в’язнів вмерло... але кого це обходить? Мінус два до моїх клопотів». Кілька інших військових, що служили в Букка, і їх звинувачували в жорстокому поводженні з в’язнями, сказали Разеру «проблеми почалися через накази від тих самих осіб, що управляли Абу-Ґрейб, коли там фотографували тортури»[418].

Інші документальні підтвердження стосуються членів 82-ї повітрянодесантної дивізії, яка базувалася на передовій оперативній базі Меркюрі недалеко від Фаллуджі. У цьому місці тимчасово утримували заколотників та інших затриманих перед відправленням до Абу-Ґрейб. «“Маніяки-вбивці” — так вони [мешканці Фаллуджа] нас називали, бо знали, що якщо ми їх затримаємо, то перш ніж потрапити в Абу-Ґрейб, переживуть справжнє пекло». Цей сержант продовжує і переходить до опису, як вони будуть «трахати ОПК» (особа під контролем), неодноразово б’ючи чи знущаючись. Далі він додає: «У таборі всі знали, що якщо хочеш розрядити нерви, то йдеш до намету ОПК. У певному сенсі це був спорт».

Інший сержант з того самого підрозділу описав мотиви своєї насильницької поведінки, яка включала ламання затриманим ніг металевим бейсбольним кийком. «Деколи нам ставало нудно, тож ми наказували всім сісти в кутку, і потім складатися в піраміду. Це було до Абу-Ґрейб, але виглядало дуже схоже. Ми зробили це для розваги».

Капітан Ян Фішбек, офіцер з цього «елітного підрозділу» також свідчив для Human Rights Watch у вересні 2005 року про жорстоке поводження з ув’язненими, поширене в тій в’язниці. Його свідчення відкрили, що й тут військові фотографували свої жахливі вчинки. «[В таборі Меркюрі] вони розповідали, що мають фотографії, дуже схожі до тих, з Абу-Ґрейб.

Через цю подібність вони вирішили їх спалити. Дослівно цитую їхні слова: “Вони [військові з Абу-Ґрейб] мали неприємності за ті самі речі, які нам казали робити, тож ми знищили зображення”»[419].

Ми ще зустрінемо цього капітана в наступному розділі, де детальний опис зловживань його підрозділу збігається з тим, що мало місце в блоці 1А, за винятком сексуального насильства.

ОБВИНУВАЧУЮЧИ СЕРЖАНТА АЙВЕНА ФРЕДЕРІКА

Команда військових слідчих і прокурорів старанно приготувала справи проти кожного з семи обвинувачених військових поліцейських. (Якби командування, відповідальне за Абу-Ґрейб, виконало свої обов’язки з нагляду та підтримки дисципліни хоча б з частковою старанністю, то не було б ніякої потреби в цих справах.) Їхні дії були простими та ефективними: після зібрання достатніх доказів і свідчень, вони підготували для кожного із підозрюваних угоду про визнання провини, за якою найтяжчі вироки скоротять, якщо останні визнають вину і дадуть покази на колег. Судові слухання стосувалися найпростіших справ, як спеціаліста Джеремі Сівітса, де кожен із підсудних давав свідчення на інших, аж до великої трійки: Фредеріка, Ґренера та Інґленд.

Фредеріка звинуватили в п’яти злочинах. Усі було записано в угоді про визнання провини, підсудний погодився із їхньою правдивістю і визнав докази достовірними та доведеними:

Змова з метою знущання над затриманими. Змову зазвичай важко довести в цивільних судах, її необхідно підтвердити «твердими доказами», як-от записаними на папері, і також аудіо- чи відеозаписами планування. Проте у цьому випадку змову розглядали як «невербальну угоду» із іншими охоронцями з блоку 1А — Дейвисом, Тренером, Амбюл, Хармен, Сівітсом й Інґленд. Їх звинувачено в тому, що вони як група погодилися «брати участь в конкретних діях, які служили знущанням над затриманими (підлеглими), що є порушенням статті 93 Єдиного кодексу військової юстиції» (обумовлено угодою, стор. 3). Чи вони змовлялися за допомогою жестів рук, чи кивків голови? Чи їхня участь у задокументованих діях мусить виникати із попередніх домовленостей, чи для цього мусить існувати попередня змова?

Невиконання обов’язків. Як відповідальний за блок офіцер Фредерік «був зобов'язаний ставитися до всіх затриманих з пошануванням гідності та повагою і охороняти їх від усіх проявів нелегального насильства, жорстокості та поганого поводження» (обумовлено угодою, стор. 6).