Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

щоб поширили цю

вість, — сказав Голден. — Скажіть усім, щоб узяли якнайбільше

харчів і води — хто скільки піднесе. Але щоб більш нічого не

брали! Вся планета у вогні. Нíколи рятувати зворушливі

дрібнички.

— Я допоможу їй! — зголосився Еймос.

— Починаємо відлік часу! — нагадав усім Голден і натис

кнопку відліку на своєму ручному терміналі. — Хочу бачити всіх

вас у тій споруді рівно за чотири години — і ні хвилиною

пізніше!

— Постараємось! — мовила Керол.

* * *

На те, щоб перевести колоністів у ту допотопну споруду, пішло

більше часу, ніж сподівався Голден. Кожен, кому це сказали, обов’язково мав висловити свій шок і свою невіру. Потім треба

було обговорити, чому вони такі приголомшені. А тоді ще

обговорити, що треба взяти з собою. Дехто доводив, що мусить

прихопити й особисті речі. Ну й всяк був певен, що ось його, чи

її, конкретний випадок є унікальний. Щоразу, як Голден чув про

такі випадки, йому хотілось закричати з відчаю.

А ще ж те блакитне небо й той лагідний легіт. Що, якась шура-бура насуває? І хто б у таке й повірив? Он, окинь поглядом

усеньке небо — самі перисті хмаринки. Ну, всі потроху

підігрували начальству: Голденові, Керол і Мертрі; робили те, що просили їх зробити ці авторитети, але ж огинаючись робили, бо в кожного були вагомі причини й для непослуху. Голден

бачив невіру в їхніх очах, чув її у кожній дурній затримці й

суперечці.

Ген там, через вулицю, якийсь чоловік затис клунок із одягом

під пахвою, а другою рукою тягне за собою чималий

пластиковий контейнер з водою. Еймос підійшов до нього, обмінявся кількома веселенькими словами. Чоловік енергійно

похитав головою і хотів уже й відчепитися якось від Еймоса, але

здоровило вихопив того тлумка з лахами й закинув на дах

найближчої хатини. А тоді хап ту воду і в руки чоловікові. Той

сперечатись, але Еймос як утопив у нього твердий свій погляд, підкріплений непевною посмішкою, то зрештою сперечальник

відвернувся

й

поплуганив,

слідом

за

іншими,

до

інопланетянського руйновища.

— Капітане? — чийсь невпевнений голосок звернувся до його

спини. Він обернувся, а то Елві Окойє, з великим мішком через

плече, усміхається до нього.

— Привіт! — мовив він. — А що там у вас?

— Ковдри. Ми троє, Фаєз, Судьям і я, зносимо сюди всі ковдри, які тільки знайшлися в нашому таборі. По тому, як накриє нас

та хмара попелу й сміття всякого, температура обов’язково

впаде, холодні будуть ночі.

— Молодці, гарно придумали. Треба, мабуть, сказати, щоб

більше принесли ковдр.

— А ще, — додала вона, все так само зі своєю невпевненою

напівусмішечкою, — я хотіла б попросити, щоб дали якусь

допомогу нашій групі хіміків.

— Допомогу?

— Той їхній хіміко-аналітичний пристрій таки важкенький, і

самі вони не здужають притягти його сюди. Ще б одного когось

чи й двох, на поміч, то й веселіш пішла б робота.

Голден засміявся, вухам своїм не повіривши.

— Тут не до науки буде нам, Елві! Скажіть їм, хай викинуть

одоробало те в канаву, а натомість хай чимбільше візьмуть води

й харчів.

— Так воно ж робить воду, — заперечила вона.

— Хай принесуть… Воно робить що?

— Воно стерилізує й дистилює воду, — пояснила вона, ще й

головою киваючи, на підтримку своїх слів, от ніби хотіла

швидше його переконати. — Цей пристрій може ще й як

знадобитися нам. На той час, коли, знаєте, повипивають усю

воду з пляшок.

— Так, — мовив він, почуваючись недоумком.

— Так, — погодилася вона, обнадійливо усміхаючись.

— Еймосе! — гукнув він. Коли здоровань підійшов, сказав

йому, показуючи на Елві: — Знайди собі ще помічника й марш

за нею! Потрібна допомога: перетягти сюди один чималий шмат

обладнання.

— Обладнання? — насупився Еймос. — Чи не краще б харчів та

води…

— Воно робить воду! — в один голос проказали Голден з Елві.