Микола Іванович Міхновський - Суспільно-політичні твори

є багато наукових розвідок про українські думи, легенди, пісні, казки, про писанки, культурні переживання далекої побутової старовини, про досвітки, родинні і весільні звичаї, про українські апокрифи і псалми, про кобзарів та лірників. Одночасно, в 1906 році, М. Сумцов, користуючись полегшенням, яке тоді настало для українського слова, став читати лекції про народні пісні українською мовою. Науковий виклад був яскравим доказом здатності української мови як гнучкого і міцного знаряддя для виявлення наукової думки і підняття національної свідомості і самоповаги.

Сніп. — 1912. — 18 (31) березня.

Микола Садовський

Хто не знає сього милого і популярного імені? Не тільки українці, але й «малороссы» однаково люблять сього корифея української сцени. Один з трьох братів Тобілевичів, він укупі з ними записав великими літерами своє ім’я в історію українського театру. Зайве говорити про його талант, про його чарівну, незрівнянну гру, про те враження, яке робить він на глядачів, зайве, бо, мабуть, нема українця, який би на власні очі не бачив на сцені Миколу Садовського, не впивався розкошами його гри, не мав насолоди від його арти[сти]зму...

Але є одна риса у вдачі д. Садовського, яку хочемо зазначити — се молодече завзяття, се здатність приймати усе нові форми життя, відповідати на нові вимоги, а не загрузати в старих пережитках. Завдяки сій чарівній рисі своєї вдачі зміг д. Садовський перенкинути місток від старого наївного народного театру до нового майбутнього, яки би відповідав усім вимогам сучасності. Постійний театр д. Садовського у Києві є сим містком, а репертуар сього театру дає запоруку, що український театр на добрій дорозі розвитку.

Побажаємо ж, щоб шановний невтомний артист швидше переборов усі перешкоди у своїй прекрасній патріотичній діяльності і щоб йому пощастило побачити пишний розцвіт новітнього українського театру, в якому б він був такою ж блискучою зорею, як і в старому колишньому театрі.

З душевним напруженням і сердечним спочуттям приглядаємось ми його роботі. Ми віримо, що загал нашого громадянства оцінить як слід заходи д. Садовського й прийде йому на поміч всебічно.

Сніп. — 1912. — 1 (14) квітня.

Марко Кропивницький

Марко Кропивницький розпочав свою артистичну діяльність в найтяжчу епоху життя українського народу в ХІХ віці, коли один за одним падали тяжкі утиски, направлені проти найдорожчого, що є у кожного народу, проти по-сліднього, що ще зосталось у народу українського, проти його мови. Здавалось тоді, що Бог смерті вже викреслив із книги життя ім’я українського народу. Безобрійний сум нищив душу нації, а масові відпади інтелігенції од свого народу тягли націю в безодню мороку, несвідомості та морального вимирання. Не було просвіту, задихався в передсмертній агонії дух творчості. І ось на високий кон, як на трибуну, вийшла людина, повна сили та внутрішнього вогню, і засміялась здоровим сміхом життя. Чудо, чудо зробилось тоді: сумні обличчя, на яких вже лягла передсмертна сутінь, зразу просвітліли, а омертвілі руки піднялись, щоб громом оплесків засвідчити, що в душу нації повернулась надія.

Зник сум, і стало ясно, що ся міцна людина, яка знайшла силу пронизать негоду сміхом, є син такого міцного народу, який переймав та й подужає свої тяжкі спити. Се психологічний момент, який правильно можна зрозуміти тільки з погляду національної психології. Се був момент, з якого культурне життя нації мало змогу виявитись зовні в формі «українського театру».

Ось чому в історії українського відродження таке велике місце дають ролі театру; ось чому ім’я Кропивницького не тільки ім’я великого артиста, але ім’я людини, яка ступила на єдиний можливий в ті часи шлях для виявлення здавленого національного життя.

Розуміється, роля українського театру в сьому виключному розумінні майже скінчена, і український театр займе з часом таке ж становище, як і у других культурних націй.

Тепер маються другі щляхи і другі засоби для здобування духовних національних дібр, тепер є віра та надія, але тільки тепер можна зрозуміти всю історичну вартість заслуг Кропивницького перед рідним народом.

Кропивницький не тільки артист, який мав таємничі дари чарувать глядачів, він є національний театральний діяч тієї епохи, коли бути національним діячем мало сміливість дуже небагато людей, коли так легко було на здогад космополітизму одмовитись від страждань свого народу. І Кропив-ницький має права на те, щоб в майбутнім пантеоні великих людей українського народу зайняти місце серед значних імен.

Сніп. — 1912. — 8 (21) квітня.

Пані Ольга Косач (Олена Пчілка)

В шістдесяту річницю життя пані Ольги Косачевої хочемо зложити їй вирази високого поважання, яке маємо до неї. Новітній український рух небагато налічує жіноцьких імен поміж своїми чільними діячами. Але ті, що є, визначаються своєю моральною силою й відданістю інтересам України. Поміж ними одно з перших місць займає пані Ольга Косачева. В найтяжчі часи життя українського народу — в другій половині ХІХ віку, коли розклад охоплював, а смерть костеніла український національний організм, коли навіть сміливі тікали з ляком або з відразою від трупу українського народу, була вона живою людиною, однією з тих декількох десятків, що не дозволяли перерватись нитці історично-національної традиції. Тепер, коли обставини змінились і весняним шумом дзвенить українське життя, не годні ми навіть зрозуміти, скільки треба було віри, любові та надії в діячів тієї сумної доби, щоб подавати бадьорий голос життя, щоб не замовкнути й собі під впливом загального страшного настрою руїни.

Одним з тих діячів була пані Ольга Косачева.

Але нині ми головним чином знаємо пані Косачеву як редакторку-видавця часописі «Рідний край». І, власне, в сій остатній ролі пізнали ми усю силу характеру й відвагу душевну пані Косачевої.

Вірячи, що українство ступило на непевний шлях і, замість обернути усю свою увагу на організацію відпорної сили в своїм народі, воно пасе задніх та прислужується інтересам чужим, пані Косачева не завагалася зробитися непопулярною й кинула різку пересторогу українству. Се було сумне, але заразом і чарівне видовище, коли майже все українське суспільство гостро виступило проти одної самітньої женщини...

Видовище було чарівне, бо