Марія Акулова - Ефект метелика, Марія Акулова

— А що інші?

— Твоя мама дуже хвилювалася. Батько теж. Ми всі дуже хвилювалися…

— А що та дівчинка? Як вона?

— Вона відбулася переляком та парою подряпин. Ти врятував їй життя, Глібе. Ти — герой, — Настя дотяглася до губ чоловіка, акуратно до них доторкаючись.

Прокинувся він три дні тому, а потім майже одразу ж заснув, приходячи до тями зрідка й ненадовго. Та й коли прокидався, було якось не до розмов, тут же налітали лікарі, а Насті залишалися тільки погляди. Зараз же в них уперше була можливість провести час разом.

— Так, я такий… — а він тут же розплився в усмішці, з радістю приймаючи комплімент.

Гліб пам’ятав дивний чи то сон, чи то набір галюцинацій, чи то гру підсвідомості, ну або на гірший випадок уже дійсно подорож кудись на межу життя і смерті, прекрасно пам’ятав розмову з Настиним батьком, який цілком міг би бути плодом його уяви, так все, взагалі, пам’ятав. Але найкраще — її прохання повернутися.

— Коли випишуть, влаштуємо вдома бенкет. Запросимо батьків, бабусю, Андрійка, я щось смачне приготую… А після реабілітації… Відпочивати поїдемо. Твій батько сказав, що в офісі до лютого тебе не чекають, тож часу в нас достатньо. Куди хочеш?

— А ти куди хочеш? — Гліб усміхнувся, проводячи по Настиному волоссю, відокремив одне пасмо, накрутив на палець, відпустив, знову накрутив…

— А мені не важливо. Сам вирішуй, а я з тобою.

— Добре, тільки знаєш… Нам би спочатку одружитися…

— У березні одружимося. Я навіть вже згодна на будь-яке свято. Якщо твоя мама хоче, щоби гостей було триста, нехай їх буде триста. Хоче мене запхнути в сукню, яка важить більше весільного торта — на здоров’я. Я тепер на все згодна, Глібе, аби ти мене так не лякав.

— До березня довго, Насте. А нам швидше треба.

— Чому? — ще не розуміючи, до чого хилить чоловік, Настя закинула голову, уважно вивчаючи усміхненого чомусь Імагіна.

— Ми ніби як вагітні, маленька. Трохи поквапилися.

Він пам’ятав усе, зокрема й слова Володимира про те, що Настя при надії. Цілком можливо, то була просто гра уяви, але в правдивості цих слів Гліб не сумнівався ні секунди.

А ось Настя задумалася. Примружилася, рахуючи, знову примружилася, пригадуючи, думаючи.

— Ніііііі, Глібе. Я ще навчаюся, у мене сесія. Як вагітні? Я не готова.

— А ми вже, — чоловік розвів руками, усміхаючись ще ширше.

— Не вигадуй, — мабуть, з кожною новою спробою порахувати, Насті ставало все зрозуміліше, що він цілком може мати рацію.

— Ну перевір…

Довелося нестися в аптеку на першому поверсі лікарні, купувати тест, потім нервувати…

— Жах… — уже через пів години вони знову сиділи на ліжку. Тільки тепер Настя влаштувалася лицем до чоловіка, склавши ноги по-турецьки, тримаючи в руках вкрай позитивний тест.

— Я ж казав.

— Це жах, Глібе. Як ми так..?

— Ми старалися, — чоловік явно не поділяв пригніченого настрою Насті, тому сумувати не збирався.

— І що робити тепер?

— Випишуть, проштампуємо паспорти. А потім розповім, якою туалетною водою користуюся.

— Навіщо? Я ніби знаю, — вкотре глянувши на тест, Настя похитала головою, відкладаючи його на столик, підібралася ближче до обличчя Гліба, поцілувала, влаштувала голову на плечі, притискаючи його здорову руку до живота.

Панікувати та впадати в істерику ніби як безглуздо, тому саме час почати звикати з думкою про те, що вони вже практично батьки. Якихось вісім місяців, і рибка в сітці…

— Ти коли напилася, і я відвіз тебе до себе, розповідала мені, що купиш чоловікові таку ж туалетну воду, як у мене. Так ось… Я тоді сказав, щоби чоловік сам приходив, я відціджу… Ну або заціджу…

— І що я? — якусь частину подій тієї ночі Настя згадала, а щось навіки залишилося в пам’яті тільки Гліба.

— Сказала, що я його поб’ю.

— Я навіть коли п’яна, Імагін, то дуже кмітлива. — Гліб пирснув, але промовчав. — Себе теж бити будеш?

— Я міг би, але зараз проблематично, — чоловік скосив погляд у бік постраждалої лівої руки.

— Ну й добре, — Настя теж подивилася на неї, пошкодувала чоловіка, навіть погладила. — Я інше ще пам’ятаю. Теж із тієї ночі. Ти мене тоді кохати обіцяв.

— Була справа…

— Але про терміни ми не домовлялися.

— І це означає…

— Ти попав, Імагін. Надовго, — Настя закинула голову, дивлячись закоханими очима на свого Гліба.

— Ти теж, Насте, надовго. — Гліб підморгнув, знову схиляючись до губ, а потім прошепотів уже на видиху. — Життя, це ж довго, Метелику?

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно