Жюль Верн - 20 000 льє під водою

— Друже мій Неде, — сказав Консель, — а що він може зробити «Наутілусу»? Хіба він може атакувати його у воді? Розстріляти на дні моря?

— Скажіть, Неде, — запитав я, — можете ви визначити національність корабля?

Канадець насупив брови, зіщулив очі і кілька хвилин усією силою своєї пильності вдивлявся в корабель.

— Ні, пане професоре, не можу. Прапор не піднятий. Можу тільки сказати напевно, що корабель військовий, тому що на кінці його головної щогли майорить довгий вимпел.

Ми уже чверть години спостерігали за кораблем, що йшов на нас. Я не міг припустити, щоб він розгледів «Наутілус» на такій відстані, а ще менше, щоб він зрозумів, з якою морською машиною має справу.

Незабаром канадець повідомив мені, що це військовий корабель, з тараном і двома броньованими палубами. Густий чорний дим валив з його двох труб. Прибрані вітрила зливалися з лініями рей. На гафелі ніякого прапора. Відстань не дозволяла визначити колір вимпела, що вився тонкою стрічечкою.

Він швидко йшов уперед. Якщо капітан Немо дасть йому підійти близько, то для нас з’явиться можливість на порятунок.

— Пане професоре, — сказав Нед Ленд, — якщо корабель підійде до нас на милю, я кинуся в море, і пропоную вам зробити те ж саме.

Я не відповів на пропозицію канадця і продовжував розглядати корабель, що виростав прямо на очах. Якщо він англійський, французький, американський або російський, він, безсумнівно, підбере нас, якщо ми допливемо до його борту.

— Пане професоре, дозвольте нагадати, — сказав канадець, — що ми особисто маємо деякий досвід в плаванні, і якщо пан професор погодиться піти за своїм другом Недом, то він може покласти на мене обов’язок свого буксира.

Тільки я хотів йому відповісти, як білий димок пахнув з передньої частини корабля. Через кілька секунд морська вода, збаламучена падінням важкого тіла, обдала корму «Наутілуса». Трохи пізніше звук пострілу долинув до моїх вух.

— Як? Вони по нас стріляють! — вигукнув я.

— Молодці! — пробурмотів канадець.

— Виходить, вони не сприймають нас за потерпілих аварію корабля, що вчепилися за якийсь уламок судна!

— Не в обиду буде сказано пану… Здорово! — буркнув канадець, струшуючи із себе воду, що бризнула на нього від другого ядра. — Не в образу буде сказано пану професору, але вони визнали вашого нарвала і гатять по нарвалу.

— Але ж вони повинні бачити, що мають справу з людьми! — вигукнув я.

— Може, тому і гатять! — відповів Нед Ленд, поглядаючи на мене.

Мене відразу осінило. Тепер вони, звичайно, знали, як ставитися до існування цього нібито чудовиська. Ще тоді, при абордажі, коли канадець поцілив нарвала гарпуном, капітан Фарагут, звичайно, зрозумів, що нарвал не що інше, як підвідний човен, набагато небезпечніший, аніж надприродний представник китоподібних.

Напевно, це було так, і безсумнівно, що тепер по усіх морях ганялися за цією страшною машиною руйнації.

І справді, страшне знаряддя, якщо капітан Немо, як це можна було й припускати, призначав «Наутілус» для помсти! Хіба тієї ночі в Індійському океані, коли він замкнув мас у глуху камеру, він не зробив нападу на якийсь корабель? А та людина, похована на кораловому цвинтарі, чи не стала жертвою удару, нанесеного «Наутілусом» кораблю? Авжеж, так, напевно, це було так. Якась сторона таємничого життя капітана Немо прояснилася. І хоча його особистість була не встановлена, об’єднані нації тепер ганялися не за якоюсь химерною твариною, а за людиною, що прирікала їх на свою непримиренну ненависть!

Усе це страшне минуле постало знову перед моїми очами. Замість друзів на цьому військовому кораблі, що йшов на нас, ми, можливо, знайдемо тільки безжалісних ворогів.

Тим часом ядра падали все частіше навколо нас. Деякі, вдаряючись об воду, робили рикошет і відлітали на велику відстань. Але жодне ядро не влучило в «Наутілус».

Броньований корабель був від нас не далі трьох миль. Незважаючи на сильний обстріл, капітан Немо не з’являвся на палубі. А тим часом варто було одному конічному ядру вдарити прямо в корпус «Наутілуса», і воно стало б фатальним для його існування.

У цей час канадець мені сказав:

— Пане професоре, нам треба зробити все, щоб виплутатися з цього кепського становища. Давайте сигналізувати! Тисяча чортів! Може, там зрозуміють, що ми-то порядні люди!

І Нед Ленд вийняв носову хустку, щоб махати нею у повітрі. Але ледь він розгорнув її, як був збитий з ніг залізною рукою і, незважаючи на свою величезну силу, упав на місток.

— Негідник! — крикнув капітан. — Ти хочеш, щоб я всадив у тебе бивень «Наутілуса» раніше, ніж він вдарить у цей корабель!

Страшно було слухати капітана Немо, але ще страшніший був його вигляд. Обличчя його стало білим від спазму в серці, що, напевно, перестало битися на якусь мить. Його зіниці розширилися неймовірно. Він не говорив, а ричав. Нахилившись над канадцем, він тряс його за плечі.

Полишивши канадця, він обернувся до корабля, що сипав ядра навколо «Наутілуса», і гукнув могутнім голосом: