Жюль Верн - 20 000 льє під водою

його національність. За кілька хвилин до проходження сонця через меридіан капітан Немо взяв секстан і з винятковою увагою став спостерігати його показання. Повний спокій моря полегшував спостереження. Не зазнаючи ні бічної, ні кільової хитавиці, «Наутілус» стояв незрушно.

У цей час я теж був на палубі. Закінчивши своє спостереження, капітан проказав:

— Тут!

І зійшов у люк. Чи помітив він, що судно, яке з’явилося, змінило напрямок і начебто йшло на зближення з нами? Цього я не можу сказати.

Я повернувся до салону. Створки засунулися, я почув шипіння води, що наповняла резервуари. «Наутілус» почав занурюватися по вертикальній лінії. Кілька хвилин потому «Наутілус» зупинився на глибині восьмисот тридцяти трьох метрів і ліг на дно.

Світна стеля в салоні згасла, вікна знову розкрилися, і я крізь кришталь стекол побачив море, яскраво освітлене променями прожектора в радіусі півмилі. Я подивився праворуч, але побачив лише масу спокійних вод.

З лівого борту виднілася на дні моря якась велика купа, що відразу привернула на себе мою увагу. Можна було подумати, що це якісь руїни, покриті шаром білуватих черепашок, як сніговим покривом. Уважно придивившись до цієї маси, я виявив, що вона має форму корабля без щогл, що затонув носом униз. Ця смутна подія, видимо, сталася давно. Якщо ці рештки аварії корабля встигли покритися таким шаром відкладень, то він мав уже багато років пролежати на дні.

Що це за корабель? Чому «Наутілус» приплив відвідати його могилу? Чи не внаслідок аварії затонуло це судно?

Я не знав, що й подумати, як раптом поруч зі мною виник капітан Немо і неквапно повідав таке:

— Колись корабель цей мав ім’я «Марселець». Він був спущений у тисяча сімсот шістдесят другому році і ніс на собі сімдесят чотири гармати. Тринадцятого серпня тисяча сімсот сімдесят восьмого року він сміливо вступив у бій з «Престогоиом». Четвертого липня тисяча сімсот сімдесят дев’ятого року він разом з ескадрою адмірала Естена сприяв узяттю Гренади. П’ятого вересня тисяча сімсот вісімдесят першого року він брав участь у битві графа де Грасса у бухті Чезанік. У тисяча сімсот дев’яносто четвертому році французька республіка змінила його назву. Шістнадцятого квітня того ж року він приєднався в Бресті до ескадри Вілларе-Жуайоз, що мала призначення охороняти транспорт пшениці, котрий йшов з Америки під командуванням адмірала Ван Стабеля. Одинадцятого і дванадцятого преріаля другого року ця ескадра зустрілася з англійським флотом. Сьогодні тринадцяте преріаля, перше червня тисяча вісімсот шістдесят восьмого року. Сімдесят чотири роки тому, день у день, на цьому самому місці, на сорок сьомому градусі двадцять четвертій мінуті північної широти і сімнадцятому градусі двадцять восьмій мінуті довготи, згаданий корабель вступив у героїчний бій з англійським флотом, а коли всі три його щогли були збиті, трюм наповнила вода і третина екіпажу вийшла з бою, після цього він зволів потопити себе разом із трьомастами п’ятдесятьма шістьма своїми моряками, і, прибивши до корми свій прапор, команда з вигуком: «Хай живе республіка!» — разом з кораблем щезла під водою.

— «Месник»! — вигукнув я.

— Так, «Месник»! Яке прекрасне ім’я, — прошепотів капітан Немо і замислено схрестив руки на грудях.

Розділ двадцять перший
ГЕКАТОМБА

Ця несподівана сцена, ця манера говорити, ця історична довідка про корабель-патріот, почата холодним тоном, потім хвилювання, з яким ця своєрідна людина промовляла останні слова, нарешті сама назва «Месник», сказана в підкресленому, ясному для мене значенні, — усе це глибоко запало в мою душу. Я не зводив очей з капітана. А він, простягаючи руки до моря, дивився палким поглядом на уславлені останки корабля. Може, мені і не випаде довідатися, хто ця людина, звідки він прийшов, куди йде, але я усе ясніше бачив, як людина в ньому проступала крізь постать ученого. Ні, не вульгарна мізантропія загнала капітана Немо з його товаришами в залізний корпус «Наутілуса», але ненависть, така величезна і піднесена, що сам час не міг її пом’якшити.

Але ця ненависть, чи була вона дієвою, чи шукала вона можливостей для помсти?

Майбутнє мені це показало дуже швидко..

Тим часом «Наутілус» став тихо підніматися до морської поверхні; химерні форми «Месника» усе більше і більше даленіли з моїх очей. Нарешті, легка хитавиця показала, що ми уже вийшли на чисте повітря.

У цей час почувся глухий звук гарматного пострілу. Я глянув на капітана. Капітан навіть не поворухнувся.

— Капітане? — запитально глянув я на нього.

Він не відповів. Я піднявся на палубу. Канадець і Консель мене уже випередили.

— Звідки цей постріл? — запитав я.

Глянувши в напрямку до поміченого корабля, я побачив, що він став наближатися і підсилив хід. Нас розділяли шість миль простору.

— Гармата, — відповів мені канадець.

— Що це за судно, Неде?

— Судячи з оснащення, з низьких щогл, б’юся об заклад, що корабель військовий, — відповідав канадець. — Нехай він іде на нас