Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

пенсія ще не прийшла, і тобі з дому не присилають... Миша, чи не посварився ти з своїми?..

Михайло. Борони боже!

Нат а ш а. А чого ж ти два роки збираєшся поїхать до батька і все зволікаєш? Не розумію! Може, вони сердяться, а через те й грошей тобі не присилають... Миша! Поїдемо, милий, до твоїх, повези мене, познаком! Я певна, що зумію приворожить твоїх старих... Я буду грать, співать; у вас же єсть піаніно?

Михайло. Поїдемо, поїдемо, весною поїдемо!

Нат а ш а. Слово?

Михайло. Слово!

Наташа. Гляди ж!.. Кажуть, в Полтавській губернії чудова природа; а батьки твої давні поміщики, то, певно, посідають старинне яке урочище: замок, парк!.. Ах, як я люблю старинні поміщичі усадьби!

Михайло. О, там біля Лубень і в Лубнях — дуже гарно! Сула, гори, монастир 13, малоросійська Швейцарія.

Нат а ш а. Ах, Швейцарія... Рів’єра! Коли я вас побачу?

Михайло. Побачиш, клянусь! Таткові вже вийшла пенсія, і немала... Куди він її діне, живучи при нас? Квартира казенна, моє жалування хороше, візьму ще побільше уроків, плюс бережливість, а там поїдемо в Полтавщину, візьмемо у батька добрий плюс-— і па Рів’єру!

Наташа. Боже!.. Невже? Миша милий, голубчик! (Цілує його.) Невже ми поїдемо на Рів’єру? Ах, ах! О незабутнє минуле! Ти знову воскрешаєш перед очима, ти знову наповниш душу тривогою широкого життя: виборне товариство, катання, гуляння, інтриги! Ах! Краса природи знову наллє у серце живущої і цілющої води і покличе до життя всі фібри молодого серця!.. Я наново рождаюсь від думки однії! Миша, хороший мій, як я тебе люблю! (Цілує його.)

Михайло. О моя мил"а! Я все для тебе зроблю!

Входе А к і л а.

ЯВА III Т і ж і А к і л а.

М и х а й л о. А, Акіла Акілович, як я рад, що ви прийшли! Поможете нам? Я чув від директора, Федора Івановича, що ви настоящий метрдотель!

Акіла. Можу! Ха-ха! Нащот закусок можу! Порядок тож... чай... єрунда! Наталія'Петровна не буде турбуватись.

Михайло. Спасибі вам, спасибі! Сідайте поки що, покуріть. Може, газету почитаєте?

Акіла. Не варт, єрунда!

Входе Тарабанов, одягнений в поношений жакет, в калошах — одна глибока, друга мілка — і в білому колпакові.

ЯВА IV Ті ж і Тарабанов.

Тарабанов. Здравія желаю, ваше превосходительство! Явивсь по вашому приказу.

Михайло. Це гювар, Наташа.

Т а р а б а н о в. Служив у барона Корфа! Акіла Акілович зна мене. Рекомендуйте.

Акіла. Тверезий — зверхповар, п’яний — єрунда. Тарабанов. Сьогодні чист, як хрусталь!

Михайло. Побачимо; у пас єсть і кухарка хороша. Гак ти іди, брат, на кухню і роздивись на провізію.

Тарабанов. Я з кухні ретирувався, ваше превосходительство!

М и х а й л о. Чого так?

Тарабанов. Кухарка войну об’явила: Паша бунт піднімає і, поставивши перед плитою неприступну барикаду — помийницю і величезний віхоть,— страща мене облить помиями, коли осмілюся почати приступ до плити! Михайло. Що вона, з ума зійшла?

Тарабанов. Ревность, ваше превосходительство. Михайло. Яка ревность?

Тарабанов. Ревнує мене до плити!

Акіла. От єрунда!

Михайло. Акіла Акілович! Будь ласка, помиріть їх там!.. А к і л а. Борис! А ти тверезий?

Тарабанов. Як рекрут па часах!

Акіла. Єрунду мелеш! Ходім! (Вийшов.) Тарабанов. Главне діло — Паша в воїнственном азарті, як воєвода Пальмерстон 14. (Виходить.)

ЯВА V

Н а т а пі а і Ми х а й л о, потім В а и я.

Пата ш а. А повар, знаєш, босячок; я люблю босячків, вони тепер в моді. Ну й злюка ж Паша! Що їй мішає повар? Михайло. Очевидно, соревнованіє! Акіла їх помирить.

Входе В а н я.

А що, Ваня?

В а н я. Генерал питають, чи вже підшили червону підкладку під'тужурку?

Н ат а ш а. Скажіть: скоро буде готова! Тільки, Ваня, голубчик, підкладка буде не червона, а зелена. Татко сліпий, йому все одно, а ви не промовтесь!

В а н я. І мені все одно!

Наташа. Так ідіть і скажіть, що скоро буде готово; тільки не промовтесь.

В а н я. Будьте певні. (Вийшов.)

Михайло. Що ти зробила, Наташа?

Наташа. А що?

Михайло. Ну як же таки можна, взяла і підшила тужурку генерал-майора зеленою підкладкою! Червону треба.

Наташа. Я знаю, милий! Тілько червону треба було купить, а у нас грошей нема: все з’їв сьогоднішній вечір; так я взяла свою зелену шерстяну юбку, попорола, і Дарина підшила зелену підкладку,

Михайло. Неприятно... і навіть жаль обманювать старого.

Наташа. Ну от! Татко не бачить, ніхто йому не скаже, і він буде задовольнений. А казать таткові, що у нас грошей нема,— гірше, і він не повірить, бо лічить тебе багатим. Ну, і неприятно, знаєш, признаться...

Михайло. Та воно так... Тільки... якось... А!.. Було б хоч пораятись, може б, я взяв матеріал у Івана Дмитровича в борг...

Входе Д а ш а і несе сіру тужурку з генеральськими погонами і зеленою

підкладкою.

Ну, хоч погони генеральські.

Наташа. Це татко сам купив раньше.

ЯВА VI

Ті ж і Дарина, потім ге н е р а л.

Наташа. Глядіть же, Дарипо, пе промовтесь, що підкладка зелена, а не червона.

Дари п а. Та їм, дорога моя пані, усе одно: чи червоне, чи зелене! Сказано — чоловік темний.

Входе генерал. В а н я його веде.

Генерал. Ну, готово?

Дарина. Готово, ваше превосходительств®.

Наташа цілує його в щоку, генерал гладить її по голові.

Г енерал. Наташенька!

Михайло цілує його в щоку, генерал гладить по голові.

Миша! Здоров, брат! Здоров, підгенерал! чХа-ха-ха! Ну,

Дарина, давай надінем генеральську тужурку. (Скида халат.) I халат підіб’єм генеральською підкладкою.

Подають тужурку і помагають надіть.

(Надівши тужурку, одвернув полу, погладив рукою, потім погладив лацкана і, взявши рукою погони.) Чую під рукою, що погони генеральські, а от підкладку (знову одвертає полу і гладить) не розберу!.. Червона?

Наташа. Червона, татку!

Генерал. Сліпий! Не бачу! Ох, яка тяжка потеря!.. От сьогодні будуть гості вінтить, а я не можу! Умираю, брат, за картами!.. Ну що ж, прийду, хоч посидю, послухаю, як другі (передражнює): дві піки... три піки..., три черви... малий шлем в бубнах... Ха-ха-ха! Люблю, коли гра туго намотується на нервовий вал... Температура піднімається, нерви настроєні по високому камертону... Ху! Жарко! Брат, Федор Іванович, бере прикупку... Заліз — прикупка ні к