Джон Максвелл Кутзее - Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее

тому. Ось чому я навмисне вжила слово «дозвіл». Я мала на увазі дозвіл не його родини чи виконавців, а його власний. Якщо ви не маєте дозволу висвітлювати приватний аспект його життя, тоді я, безперечно, не допомагатиму вам.

— Кутзее не міг дозволити мені з тієї простої причини, що ми з ним ніколи не мали ніяких контактів. Але погодьмося, що в даному питанні ми дотримуємося різних думок, і ходімо далі. Я повернуся до курсу, про який ви згадували, до курсу африканської літератури, який ви читали разом. Одна ваша заувага заінтригувала мене. Ви казали, що і він, і ви не приваблювали радикальних африканських студентів. Чому, по-вашому, так сталося?

— Бо ми й самі не були радикалами, не відповідали їхнім стандартам. Річ очевидна, на нас обох вплинув 1968 рік. Того року я була ще студенткою в Сорбонні і в травневі дні брала участь у маніфестаціях. Джон був тієї пори в США і розсварився з американською владою, я не пам’ятаю всіх подробиць, але знаю, що це стало поворотним пунктом у його житті. Проте наголошую: ми не були марксистами, жоден з нас, і не були, звичайно, маоїстами. Я була, можливо, лівіша від нього, але я могла собі дозволити таке, мене захищав мій статус — належність до французького дипломатичного анклаву. Якби я мала якісь проблеми з південноафриканською таємною поліцією, мене б скромно посадили на літак до Парижа, і на цьому б усе закінчилося. Мене б не запроторили до в’язниці.

— Натомість Кутзее…

— Кутзее б теж не посадили. Він не був войовничим. Адже його політика була надто ідеалістична, надто утопічна. Насправді він узагалі цурався політики. Він дивився на неї спогорда. Він не любив політичних авторів, авторів, які дотримувалися певної політичної програми.

— Проте в 1970-х роках він публікував якісь досить ліві коментарі. Я маю на увазі, наприклад, його статті про Алекса Ла Ґуму. Він симпатизував йому, але ж Ла Ґума був комуніст.

— Ла Ґума — особливий випадок. Кутзее був прихильний до нього тому, що Ла Ґума з Кейптауна, а не тому, що він комуніст.

— Ви кажете, Кутзее цурався політики. Ви маєте на увазі, що він був аполітичний? Але ж дехто стверджує, що аполітичність — один з різновидів політичності.

— Ні, не аполітичний, я б радше сказала, антиполітичний. Він вважав, що політика породжує в людях найгірше. Породжує найгірше в людях і виносить на поверхню найгірші суспільні типи. Він волів не мати з політикою нічого спільного.

— На своїх лекціях він проповідував цю антиполітичну політику?

— Звичайно, ні. Він дуже ретельно дбав, щоб не проповідувати. Його політичні погляди можна було з’ясувати лише після докладного знайомства з ним.

— Ви казали, що його політичні погляди були утопічні. Ви мали на увазі їхню нереалістичність?

— Він чекав дня, коли політика й держава відімруть. Я б назвала це утопією. З другого боку, він не дуже й віддавався цим утопічним прагненням. Для цього він був занадто кальвіністом.

— Будь ласка, поясніть.

— Ви хочете, щоб я сказала, що стояло за політичними поглядами Кутзее? Про це можна краще дізнатися з його книжок. Але, дозвольте, я все-таки спробую.

На думку Кутзее, ми, люди, ніколи не відмовимося від політики, бо політика надто зручна і надто приваблива, як театр, у якому ми даємо змогу виявитися нашим ницим почуттям. Ниці почуття — це ненависть, злоба, неприязнь, заздрість, жадоба крові й т. ін. Іншими словами, політика, як ми знаємо її, — симптом нашого падіння, і вона виражає це падіння.

— Навіть політика визволення?

— Якщо ви маєте на увазі політику південноафриканської визвольної боротьби, відповідь «так». Якщо визволення означало національне визволення, визволення негритянської нації Південної Африки, Джон не цікавився ним.

— Чи мав він у такому разі вороже ставлення до визвольної боротьби?

— Вороже ставлення? Ні, ворожості не було. Вороже чи прихильне — як біограф ви передусім повинні стерегтися розкладати людей в охайні ящички з етикетками на них.

— Сподіваюся, я не кладу Кутзее в ящик.

— Що ж, а в мене створилося таке враження. Ні, він не був ворожий до визвольної боротьби. Якщо ви фаталіст, як мав звичай бути фаталістом він, немає сенсу бути ворожим до плину історії, хоч як можна шкодувати про нього. Для фаталіста історія — це доля.

— Гаразд. Тоді чи шкодував він про визвольну боротьбу? Чи шкодував він про форму, якої набуває визвольна боротьба?

— Він визнавав, що визвольна боротьба справедлива. Боротьба справедлива, але нова Південна Африка, якої вона домагається, була, на його думку, не досить утопічна.

— А що для нього було б досить утопічним?

— Закриття копалень. Викорчування виноградників. Розпуск збройних сил. Заборона автомобіля. Загальне вегетаріанство. Поезія на вулицях. Такі от речі.

— Іншими словами, за поезію, запряжений кіньми віз і вегетаріанство варто боротися, але не за визволення від апартеїду?

— Ні за що не варто боротися. Ви примушуєте мене захищати його позицію, якої я не поділяла. Ні за що не варто боротися, бо боротьба тільки продовжує цикл агресії і відплати. Я тільки повторюю те, що Кутзее вголос і виразно писав у своїх творах, які, ви кажете, ви читали.

— А зі своїми студентами-неграми і неграми взагалі він спілкувався невимушено?

— А з ким він узагалі спілкувався невимушено? Він узагалі був антиневимушений, якщо можна сказати так англійською мовою. Він ніколи не розслаблявся. Я це бачила на власні очі. Отже, чи невимушено він спілкувався з неграми? Ні. Він не почувався невимушено серед людей, які поводилися невимушено. Невимушеність інших страшенно сковувала його. І це спонукало його йти в хибному, на мою думку, напрямі.

— Що ви маєте на увазі?

— Він бачив Африку в романтичному тумані. Думав про африканців як про тілесних людей, що мають рису, давно вже втрачену в Європі. Що я маю на увазі? Дозвольте, я спробую пояснити. В Африці, казав він, тіло і душа неподільні, тіло і є душею. Він мав цілу філософію тіла, музики і танцю, якої я не годна переповісти, але яка видавалася мені, і то навіть тоді, — як тут годилося б сказати? — безпорадною. Політично безпорадною.

— Будь ласка, розповідайте.

— У своїй філософії він приписував африканцям роль охоронців справжнішого, глибшого, примітивнішого буття людства. Ми з ним сперечалися про це досить затято. Його позиція, казала я, зводиться до старомодного романтичного примітивізму. В контексті 1970-х років, визвольної боротьби і держави