Джон Максвелл Кутзее - Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее

Дитинство

1

Вони жили в житловому масиві на околиці міста Вустер, між залізницею і національною автострадою. Вулиці того масиву мали назви дерев, але дерева ще не виросли. Їхня адреса була Тополина авеню, 12. Усі будинки масиву були нові та однаковісінькі. Їх збудували на великих ділянках червоної глинистої землі, де не росло нічого, між ними тяглися дротяні огорожі. На затиллі кожного будинку видніла невелика хатинка, що мала тільки одну кімнату і туалет. Хоча слуги не було, ті приміщення однаково називали кімнатою служника і туалетом служника. Кімнату служника використовували як комору, де складали газети, порожні пляшки, зламаний стілець і старий кокосовий матрац.

У закутку подвір’я поставили пташиний вольєр і посадили туди трьох курей, які начебто мали нести яйця. Але кури хиріли. Дощова вода, нездатна ввібратися в глину, калюжами стояла на подвір’ї. Пташиний вольєр перетворився на сморідне болото. В курей поопухали лапи, шкіра стала наче слонова. Хворі й жалюгідні, вони вже не неслися. Мати порадилася із сестрою в Стелленбоші, і та сказала, що кури знову почнуть нестися тільки тоді, коли відрізати рогові нарости під їхніми язиками. Тож мати одну за одною затискала курей між коліньми, тиснула їм на щелепи, аж поки вони роззявляли дзьоб, і кінчиком кривого ножа штрикала їм у язики. Кури зчиняли ґвалт, борсались, аж очі їм випиналися. Хлопчик здригнувсь і відвернувся. Уявив собі, як мати відбиває м’ясо в кухні на столі й ріже його на квадратики; уявив собі її закривавлені пальці.

До найближчих крамниць було кілометра півтора по дорозі, обсадженій блідими евкаліптами. Мати, опинившись у замкненій коробці дому в житловому масиві, цілий день не мала іншої роботи, крім чистити й прибирати. Щоразу, коли здіймався вітер, тонесенький вохряний глиняний пил вихорився з-під дверей, сіявся крізь шпарини віконних рам, з-під карнизів, зі швів між панелями стелі. Після бурі, що тривала цілий день, шар пилу перед фасадною стіною сягав кількох сантиметрів.

Вони купили пилозбирач. Мати щоранку тягнула його з кімнати в кімнату, всмоктуючи пил у ревуче черево, на якому усміхнений червоний гоблін стрибав, немов через бар’єр. Чому гоблін?

Хлопчик грався з пилозбирачем, рвучи папір і спостерігаючи, як клаптики піднімаються по трубі, наче листя на вітрі. Тримав трубу над мурашиною стежкою і всмоктував мурах, яких чекала загибель.

У Вустері є мурахи, мухи і справжня навала бліх. Від Вустера лише сто сорок п’ять кілометрів до Кейптауна, але тут усе гірше. Блохи кусали ноги вище шкарпеток, а коли хлопчик розчухував укуси, з’являлися струпи. Інколи так свербіло, що вночі годі було заснути. Він не розумів, навіщо вони взагалі покинули Кейптаун.

Не мала спокою й мати. «Я б хотіла мати коня, — казала вона. — Тоді принаймні я б могла їздити у велд[1]». — «Коня! — вигукував батько. — Ти хочеш бути леді Ґодівою?»

Коня вона не купила. Натомість, не попередивши, придбала велосипед — не нову, пофарбовану в чорне жіночу модель. Велосипед був такий великий і важкий, що хлопчик, спробувавши сісти на нього на подвір’ї, не зміг прокрутити педалі.

Мати не вміла їздити на велосипеді, можливо, не вміла і їздити верхи. Вона купила велосипед, сподіваючись, що їздити на ньому неважко. А тепер не могла знайти нікого, хто б навчив її.

Батько не міг приховати радості. «Жінки не їздять на велосипедах», — казав він. Але мати не поступалася. «Я не хочу бути в’язнем цього дому, — відповідала вона. — Я хочу бути вільною».

Хлопчик спершу думав, що чудово, коли в матері буде свій велосипед. Він навіть уявив собі, як вони втрьох їдуть разом по Тополиній авеню: мати, він сам і його брат. А тепер, чуючи батькові жарти, на які мати могла відповісти тільки затятим мовчанням, засумнівався. Жінки не їздять на велосипедах: а що коли батько має слушність? Якщо мати не може знайти нікого, хто хотів би навчити її, якщо жодна інша господиня в Реюньйон-парку не має велосипеда, тоді, можливо, жінки справді не повинні їздити на велосипедах?

Сама на затиллі будинку, мати пробує навчитися самотужки. Випроставши ноги обабіч велосипеда, котиться схилом до пташиного вольєра. Велосипед нахиливсь і зупинився. Він без рами, тож мати не падає, а тільки дурнувато заточується, стискаючи кермо.

Серце хлопчика навертається проти матері. Цього вечора він приєднується до батькових глузів. Він добре усвідомлює, яка це зрада. Тепер мати цілком самотня.

Але вона й далі вчиться їздити, хоч і невпевнено, хилитаючись, напружуючись, щоб крутити важкі педалі.

Уранці, коли хлопчик у школі, мати їздить до Вустера. Тільки раз він помітив її верхи на велосипеді. На матері біла блуза й темна спідниця. Вона їде додому по Тополиній авеню. Її коси майорять на вітрі. Вона видається юною, наче дівчина, юною, свіжою і загадковою.

Батько, тільки-но бачив її зіпертий на стіну важкий чорний велосипед, одразу брався глузувати. Мовляв, вустерці кидають роботу і стоять та дивляться, як повз них їде жінка на велосипеді. «Крути-крути!» — гукають вони, глузуючи з неї.